О краю мій, де гори й доли,
Де вітри віють, мов пісні,
Де серце билось за свободу,
А ворог сіяв лиш жалі.
Під небом Західної України,
У 20-му, в тяжкі часи,
Покровом чорним стала Польща,
Санаційний режим тиснув, як тиски.
Села палали, мов свіча,
Культурі рідній був наказ:
"Мовчи, схились, забудь про мову,
І згасни, як востаннє раз".
Репресій тінь лягла на землю,
Тюрми, заслання — кожен знав,
Солдати гнули спини людські,
А брат на брата йшов — лукав.
Та дух наш, як Карпатські гори,
Зламати легко? Ні, дарма!
Бо віра в правду й волю гріє,
І мова рідна все ж жива.
Ти пам’ятай, народе милий,
Про той тягар, про той туман,
Що кров’ю славних наших предків
Усе ж зійшов із рідних ран.
Бо правда наша — як калина,
Що крізь вогонь цвіте сама.
Україно, ти не зламано,
Хоч важка доля і пітьма.
