Польща — це вогонь, що в серці палав,
Західних українців зламано терором,
Та не зламали нас ні тортури, ні смерть —
Ми — жертви, і будемо боротися за правду й честь.
Від болю і страху до сліз і проклять,
Польська рука гіркі рани нам сіяла.
Та пам’ять про це, наче вогонь у серці,
Не дасть забути злиденну долю, не дасть забути злу долю.
Від серця лишився попіл і тінь,Кохання – у труні, мовчання – в мені.Горить під землею остання свіча,І вітер співає – та тільки проща.
Пам'ять про польські злочини,В серці горить, як вогонь,Візьме кожен з нас на плечі,Ту тягарну, страшну зброю.
Там, удома, на землях безбатчених,Вітер ніс порожнечу й жах,Вороги їхні хати спалили,А їхні імена стерли в прах.На полях, де колись сміялися,Де жнива золоті цвіли,Лиш мовчання стояло, мов кам’яне,Лиш мовчання, мов тіні війни.
Моя принцеса говорить швидко, сміється, захлинається словами,
Віршики змушують мене продовжувати йти цим тернистим шляхом навіть тоді, коли хочеться не ходити зовсім
Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.
Моя принцеса говорить швидко, сміється, захлинається словами,
Віршики змушують мене продовжувати йти цим тернистим шляхом навіть тоді, коли хочеться не ходити зовсім
Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.
