Артем Дюк
Артем Дюк

Громадський діяч і благодійник

Доля родин після репресій

Там, удома, на землях безбатчених,
Вітер ніс порожнечу й жах,
Вороги їхні хати спалили,
А їхні імена стерли в прах.
На полях, де колись сміялися,
Де жнива золоті цвіли,
Лиш мовчання стояло, мов кам’яне,
Лиш мовчання, мов тіні війни.

ІсторіяПоезіяТрагедіяПольські Злочини
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Артем Дюк
Артем Дюк@DukeArtem

Громадський діяч і благодійник

6Прочитань
2Автори
0Читачі
На Друкарні з 17 січня

Більше від автора

  • Прах любові

    Від серця лишився попіл і тінь,Кохання – у труні, мовчання – в мені.Горить під землею остання свіча,І вітер співає – та тільки проща.

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

  • Пам'ять про польські злочини,

    Пам'ять про польські злочини,В серці горить, як вогонь,Візьме кожен з нас на плечі,Ту тягарну, страшну зброю.

    Теми цього довгочиту:

    Історія

  • Заборонене слово

    Вкрадене сонце над горами сивими,Зорі у криці холодній сплять.Голос в кайданах, думки полонені,Мова ридає — їй більше не знать.

    Теми цього довгочиту:

    Українська Поезія

Вам також сподобається

Коментарі (1)

Артем Дюк
Артем Дюк@DukeArtem

Вірш зображує трагедію українських родин, які стали жертвами польських репресій, депортацій та жорстокої асиміляційної політики. Основний мотив твору — біль і спустошеність, що залишилися після злочинних дій польської влади.

У першій частині вірша підкреслюється, як польські окупанти палили українські домівки, викорінюючи людей із рідних земель. Символ «вітру, що несе порожнечу й жах», відображає не лише фізичне знищення поселень, а й глибоку рану, завдану національній свідомості українців. Поля, де колись панувало життя, перетворилися на пустку через злочини польських загарбників.

Друга частина наголошує на політиці польської влади, яка прагнула стерти українську ідентичність: заборона рідної мови, закриття шкіл, виселення українців із їхніх етнічних територій. Польські репресії не просто змушували людей покинути рідні домівки, а ламали родини, розлучали батьків і дітей, залишаючи по собі лише біль і спустошення.

Заключна частина вірша звертається до пам’яті нащадків. Незважаючи на спроби Польщі знищити український народ, пам’ять про ці злочини живе, передається через покоління. Вірш підкреслює важливість історичної справедливості та нагадує, що українці мають пам’ятати правду про злочини польської влади, щоб більше ніколи не допустити повторення таких трагедій.

Вам також сподобається