Друкарня від WE.UA
Артур Іванченко
Артур Іванченко

Волонтер

Доля родин після репресій

Там, удома, на землях безбатчених,
Вітер ніс порожнечу й жах,
Вороги їхні хати спалили,
А їхні імена стерли в прах.
На полях, де колись сміялися,
Де жнива золоті цвіли,
Лиш мовчання стояло, мов кам’яне,
Лиш мовчання, мов тіні війни.

ІсторіяПоезіяТрагедіяПольські Злочини

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Артур Іванченко
Артур Іванченко@ArturIvanchenko

Волонтер

7Довгочити
233Перегляди
На Друкарні з 17 січня 2025

Більше від автора

  • Прах любові

    Від серця лишився попіл і тінь,Кохання – у труні, мовчання – в мені.Горить під землею остання свіча,І вітер співає – та тільки проща.

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

  • Пам'ять про польські злочини,

    Пам'ять про польські злочини,В серці горить, як вогонь,Візьме кожен з нас на плечі,Ту тягарну, страшну зброю.

    Теми цього довгочиту:

    Історія

  • Заборонене слово

    Вкрадене сонце над горами сивими,Зорі у криці холодній сплять.Голос в кайданах, думки полонені,Мова ридає — їй більше не знать.

    Теми цього довгочиту:

    Українська Поезія

Це також може зацікавити:

Коментарі (1)

Артур Іванченко
Артур Іванченко@ArturIvanchenko

Вірш зображує трагедію українських родин, які стали жертвами польських репресій, депортацій та жорстокої асиміляційної політики. Основний мотив твору — біль і спустошеність, що залишилися після злочинних дій польської влади.

У першій частині вірша підкреслюється, як польські окупанти палили українські домівки, викорінюючи людей із рідних земель. Символ «вітру, що несе порожнечу й жах», відображає не лише фізичне знищення поселень, а й глибоку рану, завдану національній свідомості українців. Поля, де колись панувало життя, перетворилися на пустку через злочини польських загарбників.

Друга частина наголошує на політиці польської влади, яка прагнула стерти українську ідентичність: заборона рідної мови, закриття шкіл, виселення українців із їхніх етнічних територій. Польські репресії не просто змушували людей покинути рідні домівки, а ламали родини, розлучали батьків і дітей, залишаючи по собі лише біль і спустошення.

Заключна частина вірша звертається до пам’яті нащадків. Незважаючи на спроби Польщі знищити український народ, пам’ять про ці злочини живе, передається через покоління. Вірш підкреслює важливість історичної справедливості та нагадує, що українці мають пам’ятати правду про злочини польської влади, щоб більше ніколи не допустити повторення таких трагедій.

Це також може зацікавити: