Вкрадене сонце над горами сивими,
Зорі у криці холодній сплять.
Голос в кайданах, думки полонені,
Мова ридає — їй більше не знать.
Закриті школи, погашені лампи,
Зітлілі книги на вогнищах слів.
Зломані струни, розбиті грамати,
Чорний указ на стінах віків.
Книжка палала в жорстоких долонях,
Ноти згасали у темних кутках,
Діти крізь сльози вчились мовчати,
Щоби не згинуть у чорних списках.
Вчитель у сутінках ховав зошит скромний,
Шепотом букви писав у пітьмі.
Правду ховав між пожовклих сторінок,
Щоб не забулось в зневіреній тьмі.
Храмам лунала чужинська молитва,
Прапори чужі майоріли в вікні.
Слово "свобода" було наче виклик,
Кидали в в’язниці за думку вогні.
Думи батьківські топтали ногами,
Пісню народну глушили в юрбі.
Мову ламали, щоб стала безликою,
Щоб не жила вона в рідній землі.
Але крізь попіл, крізь вогнище люте
Виросли паростки, тверді як кремінь.
Слово воскресне, допоки є люди,
Поки ще серце палає вогнем.
Знову над горами сонце заграє,
Знову у школах лунає урок.
Пісня, що вчора здавалася мертвою,
Стане пророцтвом нових поколінь.
