Від серця лишився попіл і тінь,
Кохання – у труні, мовчання – в мені.
Горить під землею остання свіча,
І вітер співає – та тільки проща.
Обійми холодні, як мармурові,
Нема більше світла, нема вже весни.
Лиш біль, що кричить мені в кожному слові:
"Любов твоя спить у сирій глибині."
Пам'ять про польські злочини,В серці горить, як вогонь,Візьме кожен з нас на плечі,Ту тягарну, страшну зброю.
Там, удома, на землях безбатчених,Вітер ніс порожнечу й жах,Вороги їхні хати спалили,А їхні імена стерли в прах.На полях, де колись сміялися,Де жнива золоті цвіли,Лиш мовчання стояло, мов кам’яне,Лиш мовчання, мов тіні війни.
Вкрадене сонце над горами сивими,Зорі у криці холодній сплять.Голос в кайданах, думки полонені,Мова ридає — їй більше не знать.
У вірші "Після весілля" відтворюється атмосферу молодого подружжя, яке насолоджується періодом після одруження. Ліричний герой розмірковує про емоційні переживання, які супроводжують їхнє нове життя, переплітаючи відчуття радості та невизначеності.
У вірші "Після весілля" відтворюється атмосферу молодого подружжя, яке насолоджується періодом після одруження. Ліричний герой розмірковує про емоційні переживання, які супроводжують їхнє нове життя, переплітаючи відчуття радості та невизначеності.
