Книга Оксфордського історика Ніколаса Старгардта (йдеться про книгу Старгардта "Мобілізована нація: Німеччина 1939-1945", - ред.) одне з найбільш вражаючих, що доводилося читати останнім часом. Книга написана на основі листів та щоденників німців, і показує як змінювалося їхнє сприйняття Другої світової війни протягом усього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує, наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалося прочитати до війни - багато речей можна було б передбачити і навіть вплинути.
Переконаний, що колись у Путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті самі міфи, що й німецька.
Один із важливих уроків, який дає книга, полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе у людях і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки у Першій світовій, однак не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажаною і очікуваною з двох аргументів. Перший – наші батьки та діди були героями, яких зганьбила поразка через революцію. Другий – ми маємо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни у багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.
Другий важливий урок – пропаганда аргументує бажання суспільства, а чи не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна є превентивною. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що у польському будинку жінка відстрілювалася до останнього, і вони просто спалили будинок із нею. "Який мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти" - писав він матері. Аргументація вторгнення до Радянського Союзу, взагалі схожа аргументацію СВО – метою було скинути єврейсько-більшовицький режим та звільнити народи.
Третій – можливо найважливіший урок. Усвідомлення досконалого зла не призводить до зміни поведінки у правильному напрямку. У 1943 році німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями та іншими народами. Якщо раніше вони писали у своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитися, або перестати підтримувати нацистів, або бути більш готовими до бунтів і революцій – їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми повинні воювати до кінця інакше з нами зроблять те саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувалися на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Буча – ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з погляду їхньої готовності воювати до кінця.
Четвертий важливий урок – після війни німці не прийняли скоєні ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалося Гітлером і підтримувало війну – після війни німці зайняли позицію, що злочини вчинили нацисти, а народ нічого не винні нести за це відповідальність.
У книзі можна знайти безліч аналогій на сьогоднішній день. Так, на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з'явився новий аргумент-треба битися, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу давайте зачекаємо на обрання Трампа.
Книга дає розуміння того, що як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є лише дзеркалом цієї свідомості. І здобути перемогу над свідомістю набагато важче, ніж танки та літаки.
Політолог Віктор Андрусів
