Почнемо з визначення: це основний закон, викладений в одному або кількох документах. Він визначає основи правової системи, права та обов’язки громадян, а також регулює функціонування держави.
Тобто, це той документ, що формує державу, її відносини з громадянами й створення нових законів. Конституція складається з фундаментальних правил і декларує базові цінності, які, за наявності сильних демократичних традицій, порушувати вважається неприпустимим.
Конституція є основою, без якої не може існувати жодна держава, що вважає себе державою. Навіть авторитарні режими визнають її формальну важливість і періодично влаштовують спектаклі з внесенням поправок до своїх конституцій. Отже, зміни в цей документ вносяться під час загальних змін, створення нових держав або радикальної зміни режиму. Зміни в такому фундаментальному документі призводять до каскаду змін у державній системі та житті громадян. Сам факт переписування конституції є ознакою того, що в державі відбуваються проблеми або ж країна знаходиться на етапі свого формування. Наприклад, Україна вносила зміни до своєї конституції після Революції Гідності, аби уникнути повторення причин, через які люди вийшли на протест.
Конституції діляться на кодифіковані й некодифіковані, тобто на ті, що складаються з одного документа, і ті, що є сукупністю кількох. Крім того, конституції бувають писаними й неписаними: деякі базуються на прецедентній правовій системі, тому певні речі не записані в документі, але мають силу завдяки попереднім прецедентам. Така система існує, зокрема, у державах Співдружності націй.
Також слід розуміти, що конституція не обов’язково повинна бути демократичною; вона може виражати форму будь-якого режиму. Більше того, конституції існують не лише у держав: автономії, організації та навіть приватні компанії теж можуть мати свої конституції. Як ми вже згадували в попередній статті, існує Конституційний суд, функція якого — контролювати дотримання норм конституції в законах, постановах і державних процесах.
Законодавчі норми існували завжди, і завжди були кодекси, що декларували фундаментальні правила й визначали, як повинні формуватися нові закони. Часто згадують шумерські кодекси як одні з найдавніших. Подібні зразки існували також у сусідніх Єгипті, Мікенській цивілізації та долині річки Інд. Крім того, я ж бо візантист, варто згадати великий внесок Юстиніана в розвиток правових норм через його "Новели". Хоча це й не було схоже на сучасну конституцію, все ж це була спроба навести порядок у правових нормах тогочасного світу. Юстиніанівське законодавство стало основою для подальшого розвитку візантійського права, що вплинуло і на нашу частину світу.
Часто говорять, що конституція Пилипа Орлика є однією з перших спроб реалізації сучасної концепції конституції. Проте подібні документи існували й діяли (чого не сталося з документом Орлика) задовго до того. Таким чином, вона не була чимось унікальним, окрім того, що мала риси соціального договору, про що можна говорити окремо.
