Я постійно перебудовую свою систему планування в пошуках ідеального інструменту.
*Notion, Airtable, xTiles, RemNote, TickTick, Todoist, Google Tasks, Figma, Apple Calendar...* — список уже трохи смішний. Особливо враховуючи те, що зараз, після всіх цих років пошуків, у мене немає чіткої системи, яку я могла б назвати ідеальною.
Більше того — здається, я нарешті перестала її шукати.
І от це для мене трохи дивно.
Бо пошук ідеального способу організувати своє життя був зі мною дуже давно. Ще до всіх цих застосунків я змінювала блокноти. Купувала нові, перебудовувала сторінки, пробувала різні способи вести справи й нотатки. Потім блокноти змінилися на цифрові інструменти, але сам сценарій майже не змінився.
Я знаходжу систему → захоплююсь → будую її під себе → доводжу до хаосу → перестаю отримувати від неї користь → шукаю наступну.
Здається, це найточніший опис моїх стосунків із плануванням. Проте інструмент відіграє тут чималу роль, тому далі трішки про це.
Один із перших продуктів, у який я по-справжньому закохалася, був Notion.
Зараз це звучить доволі очевидно, але коли я вперше ним користувалася, він ще не був тим Notion, який знають усі. Там були обмеження на кількість безкоштовних рядків, не було AI-фіч, величезної кількості інтеграцій і всього того, що згодом перетворило його на майже окрему екосистему.
Я знайшла Notion через роботу — використовувала його для документації всередині продукту. Але тодішні обмеження не давали мені можливості користуватися ним так, як хотілося, тому з’явився Airtable. Він частково давав те, що я шукала: бази даних, колекції, структуру, але цього все одно було замало.
Як тільки Notion змінив обмеження користування, я повернулася і створила там свій маленький hub — систему, у якій можна було вести майже все. І якщо мене читає хтось, кому я в той період із захопленням розповідала про свої способи планування, то ви, мабуть, пам’ятаєте рівень моєї одержимості.
Але я ніколи не була людиною, яка подивиться один tutorial, побудує систему і спокійно користуватиметься нею наступні п'ять років.
Я постійно щось змінювала: перебудовувала сторінки, додавала нові бази, шукала іншу логіку, придумувала ще один спосіб організації. Інколи створювала красиві сторінки просто заради самого процесу.
І в якийсь момент почала помічати, що витрачаю на організацію системи більше часу, ніж ця система економить мені в реальному житті.
При цьому Notion я знала справді добре. Настільки, що згодом навіть створювала й оформлювала робочі простори на замовлення, коли ним почали активно користуватися IT-команди. А потім сам Notion ставав більшим, у ньому з’являлося все більше функцій, а я паралельно знову почала дивитися на інші інструменти.
xTiles. RemNote. TickTick. Todoist. Google Tasks. Notebook. Goodnotes…
Одні я використовувала для планування, інші для нотаток, треті — просто тому, що вони виглядали цікаво і мені хотілося зрозуміти, як вони працюють.
Goodnotes... я, здається, так і не опанувала настільки, наскільки планувала. RemNote більше зайшов мені для конспектування. xTiles був цікавий як щось між візуальною дошкою та структурованою системою.
А потім я взагалі пішла планувати у Figma.
Так, у Figma 🫣
Якщо це звучить трохи складно для сприйняття — то так і було.
Згодом мій потяг прибув до Apple Calendar, Reminders і Notes. Після оновлень і кращої синхронізації між ними ця зв’язка несподівано почала працювати для мене краще за більшість складних систем, які я будувала до цього. І ось уже понад пів року я здебільшого живу там.
Але навіть зараз я не можу сказати, що повністю задоволена своєю системою. Я можу забути про якусь подію, запланувати занадто багато або зробити задачу настільки детальною, що саме її планування починає виглядати як окрема задача.
Тобто інструменти змінилися. Я — не дуже.
У якийсь момент я зрозуміла, що весь цей час тестувала не тільки інструменти. Я тестувала й самі способи планування.
Читала книжки про продуктивність, пробувала різні методики, перебудовувала власні правила. І, до речі, книги про продуктивність я читаю досі. Щоправда, останнім часом усе частіше ловлю себе на думці, що ходжу по колу.
Читаю чергову книгу і думаю: добре, а тут буде щось нове? - Іноді є.
Але методики планування все-таки не створюються з тією швидкістю, з якою зараз з’являються нові AI-інструменти. Ха-ха
Мабуть, людство вже перепробувало достатньо способів записати список справ.
І тут мені стало цікаво: якщо я вже знаю більшість базових принципів, користувалася десятками інструментів і досі не знайшла «того самого», то, можливо, я весь цей час шукала не зовсім те?
У перші роки моєї кар’єри дизайнерки в мене була можливість рухатися в сторону management. Але що тоді, що зараз я можу сказати досить впевнено: ні. Я не хочу бути ні тим, ні іншим. Що трохи іронічно для людини, яка може витратити вечір на перебудову власної системи задач.
Мені подобається планувати своє життя. Подобається створювати структуру, коли я її потребую, і знаходити спосіб організувати хаос. Але я зовсім не хочу, щоб планування стало моєю професією. Планування — мій стиль життя, а не робота.
І, здається, це важлива різниця.
Бо в мені взагалі часто поєднуються речі, які трохи суперечать одна одній.
Я обожнюю красиву канцелярію, але люблю мінімалізм.
Можу із захопленням встановити п’ять нових застосунків, а через кілька тижнів масово їх видаляти, бо хочу, щоб телефон знову був чистим.
Можу загорітися новою ідеєю, дуже глибоко в неї зануритися, потім втратити цікавість, а через кілька місяців повернутися.
І з плануванням приблизно так само.
Я тестую продукти, намагаюся зібрати з них щось ідеальне, хоча не завжди навіть можу чітко пояснити, що саме означає це «ідеальне». Заплутуюся, перебудовую, пробую ще раз — і дуже радію, коли нарешті знаходжу рішення.
І ось ця частина, здається, для мене найважливіша.
Мені подобається не тільки саме рішення. Мені дуже подобається його шукати.
Можливо, навіть більше.
Раніше я думала, що мої постійні зміни системи означають, що я ще не знайшла правильну. Тепер думаю трохи інакше.
Можливо, сам процес створення, аналізу й перебудови був для мене частиною задоволення весь цей час.
І тоді це вже не зовсім історія про productivity.
Це історія про цікавість.
Зараз моя система все ще складається з Calendar + Reminders + Notes. Вона не ідеальна: іноді я щось забуваю, іноді планую занадто детально, а іноді сама створюю собі більше структури, ніж потрібно.
Але вперше за довгий час я не відчуваю потреби терміново все перебудувати. Поки не шукаю нового застосунку і не намагаюся знайти ще одну методику, яка нарешті все вирішить.
Частково тому, що я відчуваю якусь кризу перенасичення продуктами.
Це трохи нагадує мені музику. Колись ми слухали пісні на касетах, чекали нових альбомів, знали виконавців і стежили за тим, що вони випускають. Сам доступ до музики був більш обмеженим, і, здається, через це кожна нова знахідка відчувалася ціннішою.
Зараз музика всюди. Нову пісню можна випадково знайти в TikTok чи Instagram, нових виконавців з’являється стільки, що за більшістю з них я навіть не встигаю стежити. Хорошої музики від цього не стало менше, але відчуття окремої знахідки для мене точно змінилося.
І з продуктами я відчуваю щось дуже схоже.
Раніше їх було менше, тому я могла знати майже кожен цікавий інструмент у своїй категорії, чекати оновлень, читати про нові функції й справді хотіти все протестувати. Тепер нові продукти з’являються масовіше, а з AI створити й запустити щось своє стало значно простіше.
У результаті вибору стало набагато більше, а моє бажання все це досліджувати — навпаки, меншим.
Можливо, я просто сумую за тим відчуттям, коли новий продукт був відкриттям, а не ще однією вкладкою, яку я закрию через п’ять хвилин. Інструментів стало настільки багато, що сам пошук уже не дає того відчуття відкриття, яке колись мене так захоплювало.
І, можливо, саме цього мені зараз бракує найбільше: процесу аналізу та відкриттів.
Хоча я себе знаю, тому не буду робити з цього великих висновків. Якась нова система чи продукт, скоріше за все, ще з’явиться. Можливо цей продукт створю я.
Просто тепер мені цікавіше не те, який інструмент буде наступним, а чому мені взагалі так подобається їх будувати.
І, здається, на це питання я ще не до кінця відповіла.
