Автори: The Economist
Оригінальний допис був опублікований 16 липня 2024 року
Довгий час здавалося, що війна на виснаження між Україною та росією, населення якої в п'ять разів перевищує українське, може закінчитися лише одним способом. Але широко розрекламований російський наступ на Харків на півночі, що розпочався у травні, вичерпується. Його просування в інших місцях уздовж лінії фронту, особливо на Донбасі, були тривіальними зі стратегічної перспективи і досягнуті лише величезною ціною. Питання зараз полягає не стільки в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, скільки в тому, як довго росія зможе підтримувати нинішній темп своїх операцій.
Ключовим питанням є не людські ресурси. Здається, росія здатна продовжувати знаходити ще близько 25 000 солдатів щомісяця, щоб підтримувати чисельність [військ] на фронті на рівні 470 000 військовослужбовців, хоча вона платить за них більше. Виробництво ракет для нанесення ударів по українській інфраструктурі також стрімко зростає. Але попри всі розмови про те, що росія перетворилася на військову економіку, витрачаючи близько 8% свого ВВП на військові витрати, вона здатна компенсувати приголомшливі втрати танків, ББМ і артилерії, лише витягнувши зі сховищ і відновивши запаси, накопичені за радянських часів. Хоча ці запаси величезні, вони не безмежні.
За оцінками більшості розвідок, за перші два роки війни росія втратила близько 3 000 танків і 5 000 інших броньованих машин. Голландський OSINT-сайт Oryx оцінює кількість втрат російських танків, щодо яких є фото- або відеодокази, на рівні 3235, але припускає, що реальна цифра «значно вища.
Александр Гольц, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, говорить, що Владімір Путін має завдячувати старому Політбюро за величезні запаси зброї, які були накопичені під час Холодної війни. Він каже, що радянські лідери знали, що західна військова техніка набагато досконаліша за їхню, тому вони зробили вибір на користь масового виробництва, випускаючи тисячі бронемашин у мирний час на випадок війни. Напередодні свого розпаду, каже пан Гольц, Радянський Союз мав стільки бронетехніки, скільки решта світу разом узятих.
Коли тодішній міністр оборони Сєргєй Шойгу хвалився в грудні 2023 року, що протягом року було поставлено 1530 танків, він не сказав, що майже 85% з них, згідно з оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies - IISS), лондонського аналітичного центру, були не новими танками, а старими (переважно Т-72, також Т-62 і навіть деякі Т-55, чиє виробництво датується періодом відразу після Другої світової війни), які були зняті зі зберігання і пройшли мийку і чистку.
З моменту вторгнення на фронт було відправлено близько 175 досить сучасних танків Т-90М. За оцінками IISS, річний обсяг виробництва цього року може наблизитися до 90. Проте Міхаель Гьєрстад, аналітик IISS, стверджує, що більшість Т-90М насправді є модернізацією старих Т-90А. Оскільки їхня кількість зменшується, виробництво нових Т-90М цього року може становити не більше 28 одиниць. Павло Лузін, експерт з питань російського військового потенціалу у вашингтонському Центрі аналізу європейської політики, вважає, що росія може виробляти лише 30 нових танків на рік. Коли минулого року українці захопили нібито новий Т-90М, вони виявили, що його гармата була виготовлена в 1992 році.
На думку пана Лузіна, здатність росії будувати нові танки чи бойові машини піхоти, або навіть ремонтувати старі, ускладнюється складністю отримання комплектуючих. Склади компонентів для виробництва танків, які до війни планували використовувати у 2025 році, вже зазнали використання, а критично важливе обладнання, таке як підігрівачі палива для дизельних двигунів, високовольтні електричні системи та інфрачервоні тепловізори для виявлення цілей, раніше імпортувалися з Європи, а зараз їх продаж заблокований санкціями. Брак високоякісних кульковальниць також є стримуючим фактором. Іноді доступні китайські альтернативи, але кажуть, що вони не відповідають колишнім стандартам якості.
Крім того, старого радянського ланцюга постачання озброєнь більше не існує. Україна, Грузія та Східна Німеччина були важливими центрами виробництва зброї та її компонентів. За іронією долі, Харків був основним виробником башт для танків Т-72. За словами пана Лузіна, кількість працівників військово-промислового комплексу також різко скоротилася - з 10 млн до 2 млн, і це без жодних компенсаційних змін в автоматизації.
Ще однією серйозною проблемою є виробництво артилерійських стволів. Наразі, за допомогою Північної Кореї, росія має достатньо снарядів, ймовірно, близько 3 млн. цього року - достатньо, щоб донедавна переважати українців [у співвідношенні] щонайменше у 5:1, а іноді й набагато більше. Але зворотною стороною такої високої інтенсивності вогню є зношеність стволів. У деяких гарячих точках стволи гаубиць потребують заміни вже через кілька місяців.
Проте, за словами пана Лузіна, є лише два заводи, які мають складні ротаційні кувальні машини австрійського виробництва (останню з них було імпортовано у 2017 році), необхідні для виготовлення стволів. Кожен з них може виробляти лише близько 100 стволів на рік, тоді як потреба в них становить тисячі. Росія ніколи не виробляла власних кувальних машин; вони імпортували їх з Америки в 1930-х роках і розграбували їх у Німеччині після війни.
Рішення полягало в тому, щоб зняти стволи зі старої буксируваної артилерії і встановити їх на самохідні гаубиці. Річард Верекер, аналітик даних з відкритих джерел, вважає, що до початку цього року було замінено близько 4800 стволів. Як довго росіяни зможуть продовжувати це робити, залежить від стану близько 7000 стволів, які можуть залишитися. Пан Гьєрстад говорить, що для реактивних систем залпового вогню, таких як ТОС-1А, продовження терміну служби стволів вже означає набагато коротші вогневі залпи.
Але найбільша проблема виникає з танками і бойовими машинами піхоти, які, як і раніше, мають вирішальне значення для будь-яких масштабних наземних наступальних операцій. Хоча в лютому цього року, за оцінками IISS, росія могла мати на складах близько 3200 танків, пан Гьєрстад каже, що до 70% з них «не зрушили з місця ні на дюйм з початку війни». Значна частина Т-72 зберігається на відкритому повітрі з початку 1990-х років і, ймовірно, перебуває в дуже поганому стані. І пан Гольц, і пан Лузін вважають, що за нинішніх темпів зносу російські танки і БМП, які перебувають на зберіганні, досягнуть «критичної точки виснаження» до другої половини наступного року.
Якщо нічого не зміниться, до кінця цього року російські війська, можливо, будуть змушені змінити свою позицію на більш оборонну, вважає пан Гьєрстад. Це може стати очевидним вже до кінця літа. Очікується, що зацікавленість пана Путіна в укладенні тимчасового перемир'я зростатиме.
