Автор: Клеман Молен
Оригінальний лонгрід був опублікований 20 жовтня 2026 року
Минуло вже п’ять місяців від початку української операції «Вівальді», і тепер вона офіційно завершилася.
Через місяць після оприлюднення інформації про операцію ми знаємо значно більше про найбільший український успіх цього року.
Цього року я неодноразово описував російський план, який можна реконструювати за ураженнями КАБів, напрямками наступу та зосередженням військ. Він полягав — і досі полягає — в охопленні Донбасу з півдня, а також із півночі після захоплення Лимана.
Тепер можна впевнено сказати: український контрнаступ дозволив запобігти наступу на Лиман, Ізюм, Слов’янськ і далі — на Барвінкове. Наразі траса Ізюм — Слов’янськ перебуває поза зоною досяжності більшості FPV-дронів.
Щодо перебігу операції, мій вересневий тред залишається досить точним: він відповідає більшості відомостей, які згодом оприлюднили офіційні джерела.
Через 40 днів повернімося до звинувачень у тому, що я «розкрив» інформацію про операцію:
Я не розкрив сам факт наступу: на той момент у мережі вже поширювалися численні чутки та публікації.
Низка російських і проросійських акаунтів ще з 15 серпня публікувала чимало інформації, яка свідчила, що їм уже було відомо про операцію.
Більшість наступальних дій, зокрема спроба зрізати виступ, завершилася до 9 вересня. Я використовував лише інформацію, датовану 25 серпня або раніше.
Спочатку про наступ планували оголосити до кінця серпня, але після подальших успіхів, яких я не висвітлював, оприлюднення відклали на два тижні.
Насправді головна претензія полягає в тому, що я не дотримався офіційного графіка оприлюднення інформації. Визнаю, що для самих підрозділів дотримання такого графіка є частиною їхніх обов’язків.
Тепер я хотів би звернути увагу на величезні прогалини в поінформованості відомих аналітиків, аналітичних центрів і медіа.
Майже ніхто з них не передбачив цієї операції; більшість дізналася про неї лише в день публікації моїх матеріалів. Лише невелике коло волонтерів, дослідників, незалежних спостерігачів, OSINT-аналітиків та експертів справді знало, що відбувається. Решта мала лише окремі фрагменти інформації. Це показує, наскільки значна частина доступних нам відомостей про війну в Україні насправді походить від дуже вузького кола незалежних дослідників.
Також мушу згадати численні випадки привласнення моїх карт того дня — часто без жодного зазначення авторства, — а також розмиті чи неточні посилання на джерела в окремих публікаціях. Ця операція доводить: хоча повної таємності досягти неможливо, режим нерозголошення все ж ефективно приховує значну частину інформації. Лише небагато аналітиків мають доступ до таких даних і визначають, як ці події висвітлюються.
Тепер розгляньмо операцію докладніше.
Українська сторона оприлюднила десятки відео та інтерв’ю, зокрема кадри, які раніше не публікували. Завдяки цьому стало зрозуміло, що операція розпочалася значно раніше, ніж вважали спочатку, — ще в березні.
Початковою метою було виявлення та знищення російських груп інфільтрації. Ці дії супроводжувалися посиленням ударів дронів, після чого у західному секторі фронту розпочався локальний наступ, покликаний відвернути увагу противника.
Тим часом основні сили завдали механізованого удару з півночі, глибоко вклинившись у російські позиції. Українські підрозділи обережно просувалися невеликими групами за підтримки дронів, які використовували для розвідки та ударів по російських цілях, а також НРК, що забезпечували постачання та знищення російських бліндажів.
Попри масоване застосування росіянами керованих авіабомб, український наступ тривав. Багато цих боєприпасів не влучали в намічені цілі.
Як для наступальної операції, українські сили зазнали відносно невеликих втрат порівняно з попередніми боями. Натомість російські війська, що оборонялися, втратили значно більше — переважно через швидке оточення щонайменше трьох полків, не всі підрозділи яких змогли вийти з цього району.
Одночасно українські міддлстрайки порушували російську логістику. СОУ також уражали командні пункти та брали в полон військовослужбовців, зокрема офіцерів, отримуючи цінні розвідувальні дані.
За офіційними повідомленнями, у полон потрапило приблизно 270 військовослужбовців; ми маємо підтвердження щодо щонайменше 90 із них. Решту, ймовірно, не знімали або не показували, щоб не розкривати їхні особи з огляду на можливий обмін чи вступ до Російського добровольчого корпусу.
Насправді масштаби операції виявилися дещо більшими, ніж повідомляли у вересні. Відтоді українські сили продовжували наступати в напрямку річки Жеребець.
На кількох ділянках вони вже вийшли до неї. Російські сили більше не контролюють територій на захід від цієї річки, за винятком лісового масиву на схід від Лимана. Частина цього лісу, а також Зарічне й кілька навколишніх сіл залишаються в «сірій зоні». Водночас, попри різні чутки, мені не вдалося підтвердити, що СОУ перетнули річку.
Особливо помітно, наскільки ефективно українці зачистили ліси на схід від Лимана. Це дозволило убезпечити місто, яке тепер розташоване достатньо далеко від фронту, а отже, його постачання стало можливим.
Крім того, українські сили можуть розміщувати в цих лісах артилерію для оборони Слов’янська, а також переправлятися через Сіверський Донець без постійної загрози з боку FPV-дронів.
На південь від Сіверського Дінця СОУ розпочали операції з відтіснення росіян і ліквідації ворожих груп проникнення. Це збіглося з призначенням генерала Драпатого на посаду головнокомандувача.
На цьому етапі вже зрозуміло, що ці дії дозволили повернути частину територій і зачистити окремі райони, куди проник противник. Однак поки я волію позначати тут широку «сіру зону», оскільки чимало російських позицій досі зберігаються.
Отже, по обидва боки Сіверського Дінця український 3-й армійський корпус, який тепер підпорядкований угрупованню військ «Центр», зміг убезпечити північний фланг Донбасу й продовжує стабілізувати ситуацію на схід від Слов’янська з поступовим настанням осінньо-зимового періоду.
Чого очікувати далі та які можливості відкриваються на найближчі тижні й місяці?
Наразі, на мою думку, СОУ зосередяться на закріпленні досягнутих результатів і переході до оборони. Передусім їм потрібно закріпитися на звільнених територіях, зокрема поблизу Лимана, продовжити зачистку лісу на схід від міста та убезпечити східні підступи до Слов’янська, особливо в районі Миколаївки.
Далі необхідно організувати цілісну й міцну лінію оборони між Слов’янськом, Лиманом і Боровою. Водночас українські війська під командуванням угруповання «Центр» мають зміцнити фронт у районі Краматорська та Слов’янська.
Саме це є пріоритетом генерала Білецького. Подальші наступальні дії можливі взимку або навіть навесні — залежно від погодних умов. Я не вважаю, що українські сили перетинатимуть Жеребець. Вони займають дуже вигідні оборонні позиції. Для росіян форсування було б надзвичайно складним: їм довелося б долати приблизно десять дамб уздовж Жеребця та пов’язаних із ним озер, що зробило б їх украй вразливими.
Тож СОУ потрібно буде утримувати ці рубежі. Ймовірно, вони зможуть робити це значно ефективніше, ніж понад півтора року тому, коли раптово втратили тут території.
Щодо майбутнього наступу, я можу уявити просування українських сил із району Борової на північ, у напрямку Куп’янська. Метою могло б стати відсунення лінії фронту від Борової, а можливо, й вихід на південні околиці Куп’янська, що допомогло б частково усунути загрозу проникнення противника в місто. Звісно, такі дії потребували б координації з українськими силами, розташованими далі на північ.
Дякую, що прочитали цей новий аналіз підсумкових відомостей про операцію «Вівальді».
Тепер, коли північний фланг Донбасу убезпечений принаймні на певний час, основна увага зосередиться на південному фланзі, а також на Запорізькому та Харківському напрямках.
