Автор: Андерс Пак Нільсен
Оригінальне відео було опубліковане 17 жовтня 2026 року
У відносинах між Сполученими Штатами та Україною настав новий спад. Трамп послабив санкції проти росії та, схоже, принаймні тимчасово, також скоротив обмін розвідданими з Україною й обмежив можливості використання Starlink. А Зеленський говорить про те, що почувається зрадженим Сполученими Штатами та як боляче втрачати сильного партнера, на якого Україна покладалася.
Поки що зарано говорити, чим усе це закінчиться, а отже, зарано й оцінювати військові наслідки для перебігу війни. Але зараз я хочу поговорити про деякі глибинні чинники того, що взагалі відбувається. Особливо про те, де, на мою думку, Україна припустилася помилок у переговорах зі Сполученими Штатами після приходу Трампа до влади, а також про те, що Україна та інші європейські країни можуть із цим зробити.
Цього тижня ми побачили розрив у відносинах між Україною та адміністрацією Трампа. Трамп говорив про те, що Україні потрібен новий лідер і що Зеленський є перешкодою для миру. Зеленський, своєю чергою, прямо заявив, що Трамп обрав росію замість України та що Сполучені Штати опинилися не на тому боці історії. Тож очевидно, що зараз позиції цих двох лідерів дуже далекі одна від одної. І це показово, адже після великої сварки в Білому домі понад півтора року тому Зеленський намагався уникати надто прямої критики Дональда Трампа. Україна також завжди дуже прагнула демонструвати свою добросовісність у мирних переговорах і підтримку всіх ініціатив Трампа. Але тепер зрозуміло, що цей підхід більше не працює. Вони зайшли в глухий кут, у якому Зеленський уже не може вдавати, що підтримує кроки Дональда Трампа.
Причина цього — домовленість щодо дизельного пального, яку Трамп уклав із Путіним. Сполучені Штати тепер послаблюють санкції проти росії, щоб дозволити експорт російського дизельного пального. Це дасть Путіну більше грошей, які він зможе використати для війни проти України, але також надішле йому сигнал, що росію невдовзі знову приймуть у світову економіку. А це прямо суперечить українському баченню того, як завершити війну. Україна розраховувала тиском змусити Путіна до мирних переговорів. Але навіщо йому на них іти, якщо він отримує послаблення санкцій, навіть не припиняючи війни проти України?
Отже, своїми останніми діями Трамп перетнув межу, після якої вже неможливо говорити, наприклад, що Сполучені Штати загалом підтримують Україну, хоча й неохоче, або навіть що вони відіграють роль нейтрального посередника. Цією домовленістю щодо дизельного пального Сполучені Штати фактично допомагають ворогу України перемогти у війні. І це, очевидно, те, на що Україна мусить у той чи інший спосіб реагувати.
Але, на мою думку, глибоке розчарування, яке ми бачимо в українській реакції, також свідчить про важливе хибне уявлення, яке, на жаль, було досить поширеним в Україні: про те, як діє Трамп і чого можна було досягти на переговорах із ним. Для мене це дещо незвично, адже зазвичай я говорю про те, що саме українці найкраще розуміють цю війну, тоді як люди на Заході чи в росії неправильно розуміють ті чи інші речі. Але в цьому випадку нам потрібно поговорити саме про українську помилку в розумінні ситуації.
Ця помилка стосується психології Трампа. Звісно, не всі українці поділяють це хибне уявлення. Але я чув його від достатньої кількості людей, щоб сказати: такої думки дотримувалося чимало українців. І з публічних заяв ми також бачимо, що навіть люди, безпосередньо залучені до переговорів з американцями, значною мірою виходили з цього уявлення.
Йдеться про думку, що Трамп любить переможців і поважає силу. Тож якщо Україна продемонструє, що вона перемагає у війні та є сильною, можна буде змінити його ставлення до неї. Адже Трамп любить бути в команді переможців, і це переконає його, що такою командою є Україна, а не росія. На жаль, це трагічно хибне розуміння того, як діє Трамп.
Є багато причин, чому Трамп поводиться саме так. Деякі з них психологічні. Деякі пов’язані з нарцисичним розладом особистості. Наприклад, у Влада Векслера є чудові відео на цю тему. Інші причини пов’язані з корупцією. Хоча Україна — країна, яка має проблеми з корупцією, у цьому питанні вона просто не може конкурувати з росією. Росія значно охочіше готова платити гроші родині Дональда Трампа.
Але хибне уявлення, про яке я тут говорю, полягає в нездатності побачити, що за діями Дональда Трампа стоїть також ідеологія. Трамп не є ідеологом у тому сенсі, що може чітко формулювати ці погляди. Але коли слухаєш його слова, стає зрозуміло, що за ними стоять досить стійкі ідеї, пов’язані з принципом «хто сильніший, той і правий». Саме тому він, наприклад, вважає корупцію прийнятною. Якщо я маю владу, щоб збагачуватися, то чому б мені цього не робити?
Але принцип «хто сильніший, той і правий» визначає і його розуміння відносин між країнами: великі держави мають право створювати імперії, підпорядковуючи собі сусідів, і використовувати ці відносини зі слабшими державами у власних інтересах. У глибині душі Трамп — імперіаліст. Саме імперський світогляд визначає багато його зовнішньополітичних рішень. Ми бачимо це в його ставленні до Венесуели, Гренландії, Канади, а також України. Різниця між першими трьома та Україною полягає в тому, що у випадку Венесуели, Гренландії й Канади ми говоримо про американський імперіалізм, про право Сполучених Штатів панувати над ними. А коли йдеться про Україну, це радше дзеркальне відображення тієї самої логіки. Трамп не вважає, що Сполучені Штати мають якісь особливі інтереси у своїй присутності в Східній Європі. Навпаки, він бачить Україну як територію, над якою росія, на його думку, цілком закономірно має право панувати.
Тож на рівні ідеології Дональд Трамп насправді вважає, що Путін має рацію. Він підтримує російські прагнення, оскільки той самий принцип, який дає росії право панувати над Україною, дає і Сполученим Штатам право панувати над Канадою. По суті, Дональд Трамп сприймає Україну як своєрідний європейський відповідник Канади. Він не визнає права України на суверенітет, так само як не визнає права Канади на суверенітет. І він також вважає — й, імовірно, небезпідставно, — що якщо допоможе Україні перемогти росію і вийти з цієї війни сильною, то Україна використає цю силу, щоб підтримати Канаду в її боротьбі проти нього.
Саме так нам потрібно розуміти те, що відбувається в голові Трампа, і те, якого розвитку війни в Україні він особисто хотів би. Ми маємо усвідомити, що для нього це справді питання ідеології та що він хоче перемоги росії. Тож думка, ніби Україна може продемонструвати свою силу й успіхи у війні проти росії, після чого Дональд Трамп змінить думку та раптом почне її підтримувати, абсолютно хибна. Усе якраз навпаки: що сильнішою стає Україна і що більші проблеми має росія, то більше Дональд Трамп виступатиме проти України, адже зрештою він хотів би перемоги росії.
Це одна з речей, які потрібно пам’ятати, коли ми намагаємося зрозуміти, що відбувається на переговорах і чому за останні півтора року вони фактично ні до чого не привели. Саме по собі те, що президент Сполучених Штатів хоче поразки України у війні, звісно, виглядає досить похмуро. Але є й інше, що нам потрібно зрозуміти: хоча особисто Трамп бачить і відчуває ситуацію саме так та хотів би перемоги росії, Україна все одно, можливо, зможе працювати з ним і отримувати те, що їй потрібно. Трамп не всесильний. Він політик, який зазнає різноманітного тиску, що обмежує його можливості й визначає межі того, що він може зробити. У Сполучених Штатах досі існує дуже сильна підтримка України, і це створює внутрішньополітичний тиск, із яким Трамп мусить рахуватися. А це означає, що він не може просто взяти й підтримувати росію настільки, наскільки йому хотілося б.
На міжнародному рівні Трамп також стикається з тим, що багато інших країн підтримують Україну. Це означає, що такі рішення не обов’язково залежать лише від нього. Якщо Сполучені Штати покинуть Україну, але європейці продовжать її підтримувати, Україна не програє від самого лише цього. Це просто виставить його слабким. А якщо він зайде надто далеко, це ще сильніше підштовхне європейські країни до відмови від американських військових технологій. І це зашкодить фінансовим інтересам США.
Я хочу сказати, що підхід до взаємодії з Трампом не має ґрунтуватися на лестощах. Не йдеться про спроби переконати його прийняти вашу точку зору, змінити думку чи почути від вас те, що йому подобається. Щоб впливати на Дональда Трампа, потрібно зосередитися на його слабкостях і визначити важелі тиску, які можна використати, щоб змусити його дати вам бажане, навіть якщо він цього не хоче. Іншими словами, це політика.
Європейські країни мають визнати, що існує справжнє зіткнення політичних ідей. Нинішня адміністрація США насправді не хоче сильного європейського континенту, що складається з невеликих держав, які співпрацюють і завдяки цій співпраці стають сильнішими. Вона хоче бачити багато малих і слабких європейських держав, над якими імперії зможуть панувати. Тому, на мою думку, важливо підняти рівень дискусії в Європі й перестати вдавати, ніби все зводиться до риторичної вправи з уміння задобрити Дональда Трампа. Люди довго сперечалися про те, чи не надто прямо Зеленський критикував його в різних інтерв’ю та як Дональд Трамп міг би це сприйняти. Але це цілковито оминає суть. Потрібно зосередитися на тому, як Зеленський та інші європейські лідери своїми словами й діями можуть впливати на ті вразливі місця, які обмежують політичні можливості Дональда Трампа.
Наприклад, дехто критикував інтерв’ю Зеленського Пірсу Моргану через його дуже пряму критику Дональда Трампа. Але насправді це інтерв’ю було надзвичайно успішним, тому що зачепило саме ті теми й саме ті настрої в американському суспільстві, які було потрібно. Більшості американців не подобається чути, що вони опинилися не на тому боці історії. Більшість американців насправді розуміє позицію Зеленського. Тож це інтерв’ю створило політичний тиск на Дональда Трампа.
І, схоже, після цього обмін розвідданими раптом знову запрацював, а Starlink також відновив роботу. Зараз ми дійшли до ситуації, коли ніхто у Вашингтоні не хоче брати на себе відповідальність за початкове рішення все це вимкнути. Тому я вважаю це інтерв’ю Зеленського прикладом дуже успішного втручання в ситуацію.
Отже, замість того щоб зосереджуватися на тому, як говорити Дональду Трампу приємні для нього речі, нам варто розпочати справжню політичну дискусію про те, що нинішній уряд США в цьому конфлікті не на боці Європи, і про те, як нам попри це отримати бажане.
Думаю, зрештою Україна зможе зберегти певний рівень підтримки з боку Сполучених Штатів. Як я вже сказав, Starlink знову працює, і я припускаю, що обмін розвідданими також триватиме. Багато людей мають хибне уявлення про те, що насправді означає обмін розвідданими, але в дійсності це переважно завчасні попередження про російські повітряні удари по українських містах. Інформація з американських супутників дозволяє українцям оголошувати повітряну тривогу, щоб люди мали час знайти укриття.
Коли Трамп говорить про припинення обміну розвідданими з Україною, фактично він говорить про позбавлення українців цієї можливості рятувати життя цивільних. А така ідея буде вкрай непопулярною у Сполучених Штатах. І Дональд Трамп усвідомить, що такий крок, імовірно, виходить за межі політично можливого для нього.
Щодо домовленості про дизельне пальне я менш упевнений. Трамп усе ще може піти на послаблення санкцій проти росії. Я сподіваюся, що політичний тиск буде достатньо сильним, щоб змусити його змінити курс і в цьому питанні, але він може все-таки здійснити задумане. У будь-якому разі, думаю, йому доведеться усвідомити, що він не зможе зупинити українські удари по російських нафтопереробних заводах. А також він побачить, що навіть попри ці удари йому все одно доведеться зберігати певний рівень підтримки України. Загалом це, звісно, ще один приклад того, чому Європі необхідно здобути стратегічну й технологічну незалежність від Сполучених Штатів.
