В тебе викрали час бунтівної допитливості.
Ти — байдужість сама без бажань та життя.
Без радіння та млінь…ти обдурений.
Весь покора раба із душею на тлін вигасаючою.
Затаївся у схов…за відлигою тінь знеособлена.
Та по водах ріки правиш човен хиткий,
Через дим від руїн правиш в морок та нетрі
Бозобрійні.
Супровідниками — марнота та нудьга,
Сум та біль, та самотність у томленні.
А десь там онде спів,
Танці, музика із феєрверками… —
Але то не тобі. Бо ти зреченість, тінь.
Тінь із тінню човна…Поринаєш у дні
Обезкрилених мрій,
У мовчання,
У марення
Зниклого…
А в обличчя б’є дощ!
Він ще той талалій…
Лепетить у вітрах — бо життям у житті заклопотаний.
Міцно стиснеш вуста. Нічні води гребеш,
Натискаєш весло…заскрипіли незмащені кочети.
У тумані ллє дощ… —
Там минуле твоє мов примара бліда, незворушна
Та місяцелкая.
Тобі треба туди! Час невпинний іде… — йому байдуже хто
Зі шляху повертає у пройдене.
Берегів там нема. Як і обрію теж.
Там пустеля та тиша в безмірності…
…У тумані втонув. В білу прірву упав —
Захлинувся у колах незбутності.
Захиталися води колами та
Заколисують човен порожній твій гойданням.
Його вітер веде під вітрилами крил —
Править в дощ, у туман веслярем замість тебе…
Бо ти вже
В минулості.
