Черговий виступ української сторони на майданчику ООН ще раз підтвердив те, про що Україна говорить світові вже понад чотири роки повномасштабної війни: російська агресія — це не лише війна за території. Це системна політика терору проти цивільного населення, критичної інфраструктури та міжнародної безпеки.
Понад 167 тисяч ударів по цивільних об'єктах, постійні атаки на енергетичну систему, кібероперації, спроби вербування українських громадян через онлайн-платформи, ядерний шантаж навколо Запорізької АЕС — усе це не випадкові епізоди війни, а елементи єдиної стратегії залякування. І саме тому ці дії мають отримувати не лише політичну, а й чітку міжнародно-правову оцінку.
Сьогодні надзвичайно важливо, що Україна не просто інформує міжнародну спільноту про злочини росії, а й пропонує конкретні механізми реагування. Посилення міжнародної координації, захист критичної інфраструктури, обмін розвідувальними даними та забезпечення невідворотної відповідальності для держави-агресора — це ті кроки, які мають стати основою нової архітектури глобальної безпеки.
Особливої уваги заслуговує питання ядерної безпеки. Використання найбільшої атомної електростанції Європи як інструменту військового та політичного тиску створює ризики далеко за межами України. У разі масштабної техногенної катастрофи її наслідки відчує весь європейський континент. Саме тому проблема окупації Запорізької АЕС давно перестала бути виключно українським питанням.
Світ поступово усвідомлює, що сучасний тероризм змінює свої форми. Він поєднує військову силу, інформаційні кампанії, кіберзлочинність, енергетичний шантаж і навіть ядерні ризики. Саме український досвід сьогодні може стати основою для формування нових міжнародних механізмів протидії таким загрозам.
Україна вже платить надзвичайно високу ціну за безпеку демократичного світу. Саме тому міжнародна спільнота має переходити від стурбованості до рішучих дій, адже безкарність лише стимулює подальшу ескалацію терору.
