Історія навколо Національного університету фізичного виховання і спорту України виглядає як класичний кейс «паралельної реальності», де офіційні цифри не мають нічого спільного з фактичними потоками грошей.
За даними журналістів, мова може йти про понад 150 млн грн щорічно, які проходять повз державну звітність. При задекларованих 56 млн грн доходу — реальний обіг активів університету оцінюється щонайменше у 200 млн грн.
Як це працює?
Інфраструктура (басейни, клініки, спорткомплекси) утримується за бюджетний кошт
Послуги надаються на комерційній основі
Гроші збираються готівкою або через «свої» ФОПи
У звітність потрапляє лише частина доходів
Найпоказовіший приклад — Центр спортивної травматології. Потенційний дохід понад 130 млн грн на рік, але:
– університет як власник фактично «невидимий»
– пацієнти платять готівкою під приводом «непрацюючого терміналу»
Це не просто ухилення — це системне виведення ресурсів.
Ще один важливий аспект — дисбаланс між офіційними доходами та стилем життя керівництва. Коли зарплата — сотні тисяч гривень, а активи — мільйони доларів, це завжди сигнал для глибокої перевірки.
Окремо варто звернути увагу на:
– лише ~30% доходів від спорткомплексів доходять до університету
– використання благодійних фондів як «накопичувачів» коштів
– об’єкти, створені за державні гроші, які не приносять державі нічого
Найбільш тривожне — це ознаки приховування:
знищення фінансового софту, маніпуляції під час перевірок, зникнення терміналів.
Це вже не про «окремі порушення». Це виглядає як вибудувана система.
І тут ключове питання:
чому, попри відкриті кримінальні провадження, фігуранти продовжують працювати?
Як експерт, вважаю:
без політичної волі та публічного контролю такі історії не завершуються вироками. Вони просто перезапускаються.
Висновок простий:
поки державні активи залишаються без прозорого управління — вони стають джерелом приватного збагачення.
І це проблема не одного університету. Це проблема системи.
