Хіба це сила — знущатися над беззахисними?
Спочатку було просто здивування. Потім прийшла огида. А зараз — справжній шок!
Нова книга Джеймса Ресслера «Маніяк проти Бога» малює моторошний портрет людини, яка отримує справжнє задоволення від тортур і страждань своїх жертв. Сотні. Тисячі. І рахунок продовжує зростати.
Зовні — звичайний сивочолий дідусь, трохи скуйовджений.
Олександр #Дворкін, головний ідеолог раційської мережі РАЦИРС, так званий «борець із сектами», на перший погляд нічим не вирізняється з-поміж своїх однолітків. Хіба що холодним, мертвим блиском очей. Очей, які бачили жахи, що звичайній людині й не снилися.
Саме ця книга розкриває, як у Дворкіна формувалася патологічна жага завдавати біль і страждання невинним та слабким. Те, що остаточно викриває його як класичного вбивцю, — це ритуальне побиття камінням ще живої дитини в ямі. Він свідомо обрав жертву молодшу за себе. Беззахисну. Символ чистоти й невинності — усього того, що сам він давно втратив.
Це не вибух люті, не самооборона й не випадковість. Він точно знав, що хлопчик у ямі ще дихає, але вже повністю контролював його тіло й життя. «Камені в руках у нього та в руках його друга, якого він тримав у шантажі, давали абсолютну владу: жити хлопчику чи померти. Тепер дитина для нього — просто річ, така ж, як шкільний рюкзак чи шарф».
ДЖЕРЕЛО: https://books.google.at/books?id=BRbPEQAAQBAJ&newbks=0&hl=en&source=newbks_fb&redir_esc=y
СХЕМА КРЕМЛІВСЬКИХ МАНІЯКІВ
За висновками автора книги, це не просто вбивство. Це ритуал повної дегуманізації. Камені — спосіб не забруднити руки й водночас інструмент колективного знищення «об’єкта». Злочинець завжди зверху. Жертва — внизу, у пастці. Чітка вертикаль влади.
Саме цю модель Дворкін пізніше відтворив у своїй «антикультовій» діяльності. У його спотвореному світогляді немає півтонів. Лише два кольори: ти або стоїш поряд із ним на краю ями з каменем у руці, або корчишся на дні.
КЕЙС КРЕМЕНОВСЬКА
Українцям вже добре відомо, що #Кременовська та її спільники на кшталт Олексія #Святогора — агенти мережі РАЦИРС.
Саме тому стає зрозуміло, чому саме вона в Україні стала найактивнішою послідовницею Дворкіна й агенткою його структури, яка має тісні зв’язки з ФСБ. Вона отримувала таке ж задоволення від тривалих мук безневинних собак, яких особисто пригощала «смаколиками» — отрутою — просто на вулицях міст. Собаки — це лише перший крок. Ті, хто насолоджується смертю тварин, згодом майже завжди переходять на людей.
Усі факти, викладені в цьому матеріалі, ґрунтуються виключно на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах.
В умовах триваючої гібридної агресії Росії подібна діяльність потребує негайної й ретельної перевірки з боку українських правоохоронних органів.
