Видніють вечори на полі,
Так прикро, це ж така краса,
Що не відать їм більше волі,
Заберуть їх в чужі края.
Видніють вечори на полі,
Їх вітер сумно проводжав,
А листя смутно в'ється в болі,
Згадавши голії ліса.
Видніє й сонечко вечірнє,
І хоче їм сказать слова,
Що є надія в людській долі,
Зеленокрилі туї в полі.