Військовий Флот Української Держави. Тралення Чорноморського Регіону. 1918 рік

Історія вітчизняного флоту часів Української Народної Республіки та Української Держави має хоч і короткочасні, але насищенні сторінки. Не так багато подій і морських операцій відомі нашій спільноті, хоча фльота (прим. – стара форма написання слова “флот”) ефективно виконувала доручення, серед яких – відновлення вільного судноплавства в чорноморському регіоні та розвиток морської торгівлі з країнами-союзницями.

Після подолання важкого шляху щодо становлення Української Держави, налагодження союзницьких відносин з країнами Четверного союзу та становлення Гетьманату Скоропадського, в Україні розпочались процеси щодо розбудови її Збройних сил, де вагому роль у захисті морських кордонів повинен був відігравати Український Флот.

Та з настанням мирного життя над населенням південних регіонів України нависла нова соціально-економічна криза, пов’язана з неможливістю ефективної роботи морських портів і постачання таких важливих ресурсів, як провіант, вугілля і пальне. Ця проблема пояснювалась суцільним мінуванням прибережних морських районів Чорного моря, а також торгових шляхів ще на початку Першої світової війни. Проте навіть у таких умовах морська торгівля хоч зі значними затримками, але розвивалась. Так, газета “Нова Рада” за 12 червня 1918 року повідомляла:

Так чи інакше, наша держава прийняла зобов’язання щодо налагодження торгівлі з країнами-союзницями і постачання продуктів харчування в Німеччину та Австрію у тому числі морськими шляхами. Пропускна здатність Херсонського, Миколаївського, Одеського, Маріупольського і Севастопольського портів цілком відповідала заданим потребам, а тому для їх повноцінної реалізації стало необхідним формування безпекових водних коридорів.

Задля вирішення цього питання, за дорученням адмірала ВМС Української Держави Андрія Покровського, була сформована Одеська бригада тралення під командуванням контрадмірала Олександра Гадда. Вже 6 липня 1918 року наказом по Морському Відомству за ч. 350, був оголошений корабельний та офіцерський склад новосформованого трального флоту, що формувався як за рахунок спеціалізованих кораблів, так і мобілізованих суден цивільного флоту.

Бригада поділялася на штаб і три дивізіони тральщиків. При штабі бригади залучались наступні кораблі: канонерські човни “Кубанець” і “Донець”, пароплав “Граф Платов”, катер “Етор” та чотири баржі. До складу 1-го дивізіону під командуванням лейтенанта Опанасенка входили шість тральщиків (“Мері”, “Димитрій Герой”, “Роза”, “Петр”, “Смєлий”, “Тесть”), до 2-го дивізіону, котрим керував лейтенант Криницький, – два пароплави (“Васільєв” і “Граф Ігнатьєв”) і чотири тральщика (“Доброволець”, “Альбатрос”, “Альківіадіс” та “Амвросія”), до складу 3-го дивізіону під керівництвом старшого лейтенанта Благовєщенського – посильне судно “Салгір” та п’ять тральщиків (“Вікторія”, “Анатра”, “Анна”, “Первенець” та “Перікл”). Загалом, Одеська бригада могла вивести в море понад 20 різнотипних катерів, транспортів і тральщиків водозамісткістю від 60 до 684 тон.

Флотилія являла доволі поважну силу. На озброєнні її кораблів знаходилося: чотири 152-мм. гармати (всі – на канонерських човнах); три 120-мм. (дві на канонерках, одна – на тральщику «Роза»); одна 75-мм. (на тральщику «Смелый»); дев’ять 47-мм. (вісім – на канонерках, одна – на тральщику «Тесть»); чотири 37-мм. (всі – на тральщику «Альбатрос»). Щонайменше чотири кораблі (канонерки «Кубанець», «Донець», тральщики «Мэри», «Анатра») мали на своєму озброєнні один-два кулемети.

Вже у липні місяці розпочинається безпосередня операція по розмінуванню Чорноморського регіону силами українського флоту. Перш за все, увага була прикута на очищення Дніпрово-Бузького лиману й Одеської затоки. Вже на той момент вулицями Одеси вільно могли гуляти німецькі та австрійські військові, а в порту стояв кайзерівський лінійний крейсер “Гебен”, тому залишилися спогади тих подій. Так, німецький воєнно-морський аташе в Україні адмірал Альберт Гопман високо оцінив якість роботи української флотилії, хоча і відмічав деякі проблеми організаційного характеру. Він писав:

Всього за місяць зусиллями українських моряків старі мінні поля, виставлені в часи Світової війни, перестали існувати, і навігаційна комісія змогла налагодити торговельні перевозки з Одеси до Констанци, Стамбула, Поті і Батума, а вже з 14 серпня були встановлені регулярні рейси на Болгарію та Румунію. В Одесу почало повертатися жваве цивільне життя. Як відзначав один з сучасників:

Після завершення операції по траленню району Буго-Дніпровського лиману деякі з тральщиків з сформованої бригади були роззброєні, демобілізовані і повернуті власникам. Канонірський човен «Кубанець» був переведений як навчальне судно до гардемаринського відділу морського міністерства. 17 вересня 1918 року наказом в. о. Морського міністра М. Максимова «Кубанець» був перейменований на «Запорожець»

Щодо результату роботи, то українські моряки попрацювали на славу: до кінця Революції жодне цивільне судно не підірвалося на міні.

*Задля написання допису були використанні дослідження Ігоря Гриценка, Мирослава Мамчака, а також низка спогадів українських і німецьких морських діячів