Вірменська Апостольська Церква або ж перший розкол в Християнстві

Люди часто не можуть дійти згоди в побуті, на роботі, з друзями, десь ще і Духовенство не виключення з цього правила, адже, попри посаду вони залишаються людьми, які по різному сприймають якісь рішення та по різному бачать розв'язання якихось питань. Іноді деякі рішення і розбіжності в баченні приводять до розколу в Церкві. Так сталось, наприклад, в 1054 році від Різдва Христового. Але це не була перша подібна подія.

В 554 році після Різдва Христового стався перший розкол в Християнській церкві відійшла частина людей, яка утворила окрему Вірменську Апостольську Церкву та інші орієнтальні православні Церкви на Сході.

З чого все почалося?

В 451 році відбувся Халкедонський собор, який постановив, що: „… навчаємо сповідувати одного й того ж Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в божестві й досконалого в людстві, істинного Бога й істинну людину, що має розумну душу й тіло... одного й того ж Христа, Сина, Господа, Єдинородного, визнаного в двох природах не змішувано, не змінювано, не подільно, не роздільно". Ці дві породи божественна і людська.

Самих Вірмен тоді на соборі не було, адже у них йшла Варданданська війна проти Персії. Але ж рішенням вони ознайомились вже пізніше і з того почалося відчуження від решти Християнського світу.

В чому була суть конфлікту?

Собор постановив, що у Христа є дві породи незгодні ж казали, що Христос має одну породу божественно-людську, яку неможливо поділити. Та, все ж їх не варто плутати з монофізитами, які також сприймають єдину породу, але вважають, що людська порода розчинилась в божественній. Навпаки, вони, як і решта Християнського світу, їх вважають єретиками. Так їх називає навіть автор світогляду Вірмен Кирило Александрійський, кажучи: „Якщо існує одна втілена природа Бога Слова, то з цього абсолютно випливає, що мало статися змішання або плутанина, при цьому людська природа була применшена або «викрадена»... ті, хто це каже, говорять нісенітниці".

І, щоб відрізнятись від них замінили суфікси в назві з „моно" (μονο один, єдиний) на „міа" (ніх — одна, єдина), ставши міафізитами.

Що стало причиною такого світогляду?

Натхненником їхніх догм, як вже згадувалося, став Кирило Александрійський. Він був відомий не лише через це, а й через протистояння з Несторієм, який вважав, що Богородицю варто називати Христородицею, адже вона народила людину, а не Бога.

Кирило про поняття цих порід у посланні до монаха Суксеноса писав таке: „Якщо ми визнаємо, що після єднання існує одна втілена природа Сина, як це обов'язково означає, що він страждав у своїй власній природі?... саме плоть слід розглядати як таку, що страждає, тоді як Слово залишається безстрасним".

Гарно ці слова трактували грецькі богослови: „Так само, як душа і тіло не становлять окремих природ, а разом утворюють одну людину... так і в Христі дві природи становлять одного Христа... Один Син Божий, що воплотився".

складові одного цілого людини і їх не Себто, на їх думку, душа і тіло варто ділити на дві окремі частини, але при цьому вони не зливаються в одне, а с цілком рівноцінними.

Як це йшло до розколу?

В 506 році незгодні зібрали власний собор Перший Двінський. Там вони вирішували чи приймати рішення Халкидону чи все-таки ні. Вирішили, що ніч адже боялись, що це приведе до роздвоєння Христа та повернення до ідей Несторіанства.

Але відмежувались вони тоді не різко і не засудили рішення про дві окремі породи просто не прийнявши його для себе. Але все ж Візантія продовжувала на них тиснути, щоб ті прийняли те Богослов'я, яке було ухвалено в 451 році.

Врешті зібрався Другий Двінський собор 554 рік. Тоді вже незгодні остаточно відмежувались від решти Християнського світу та засудили рішення, назвавши їх „неблагочестивими та шкідливими для Церкви", стверджуючи, що трактування Кирила Александрійського єдиноістинне.

В що це вилилось зараз?

У висновку цей конфлікт виявився не таким вже й глобальним просто люди не зрозуміли одне одного, як це буває досить часто. Що Халкидон, що його противники спирались на вчення Кирила Александрійського, просто розглядали його по різному його слова: „Одна природа Воплоченого Божого Слова". Адже решта Християн сприймали їх, як спробу підкреслити єдність Христа та рівність двох порід, але не як заперечення двох окремих природ. Собор, крім вчення Кирила, спирався на лист папи Лева Великого до Флавіана Константинопольського: „Одна і та ж Особа є істинно Бог і істинно Людина... З'єднання відбулося у природі, не в змішуванні". i на лист папи Лева Великого до Флавіана Константинопольського: „Одна і та ж Особа є істинно Бог і істинно Людина... З'єднання відбулося у природі, не в змішуванні".

Але в ХХ столітті ті, хто не прийняли Халкидон, почали шукати діалог з рештою Християнського світу. Богослови з обох боків визнають, що собор не заперечував вчення Кирила, а просто намагався зберегти повноту обох порід Христа, щоб вони залишались рівними і не поглинали одна одну.

Висновок.

Даний конфлікт не був догматичним, а, швидше, просто нерозуміння того, в якому контексті вживаються поняття. Ті, хто прийняли собор, чули в словах противників про єдину породу єресь про злиття порід, де людська порода розчинилась в божественній, через що називали їх монофізитами, про яких вже згадувалось раніше. А противники собору в рішеннях Халкидону бачили єресь Несторія, який занадто сильно розділяв божественну і людську породи, кажучи, що Богородиця народила не Бога, а людину, через що не є Богородицею, про що також згадувалось. Але все ж це непорозуміння тривало досить довго і весь цей час всі звинувачували одне одного в розповсюдженні єресі.