В 554 році після стався перший розкол в Християнській церкві — відійшла частина людей, яка утворила окрему Вірменську Апостольську Церкву та інші орієнтальні православні Церкви на Сході.
З чого все почалося?
В 451 році відбувся Халкидонський собор, який постановив, що: „...навчаємо сповідувати одного й того ж Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в божестві й досконалого в людстві, істинного Бога й істинну людину, що має розумну душу й тіло... одного й того ж Христа, Сина, Господа, Єдинородного, визнаного в двох природах — не змішувано, не змінювано, не подільно, не роздільно”. Ці дві породи — божественна і людська.
Самих Вірмен тоді на соборі не було, адже у них йшла Варданданська війна проти Персії. Але ж рішенням вони ознайомились вже пізніше і з того почалося відчуження від решти Християнського світу.
В чому була суть конфлікту?
Собор постановив, що у Христа є дві породи — незгодні ж казали, що Христос має одну породу — божественно-людську, яку неможливо поділити. Та, все ж їх не варто плутати з монофізитами, які також сприймають єдину породу, але вважають, що людська порода розчинилась в божественній. Навпаки, вони, як і решта Християнського світу, їх вважають єретиками. Так їх називає навіть автор світогляду Вірмен — Кирило Александрійський, кажучи: „Якщо існує одна втілена природа Бога Слова, то з цього абсолютно випливає, що мало статися змішання або плутанина, при цьому людська природа була применшена або «викрадена»... ті, хто це каже, говорять нісенітниці”.
І, щоб відрізнятись від них замінили суфікси в назві — з „моно” (μονο — один, єдиний) на „міа” (μία — одна, єдина), ставши міафізитами.
Що стало причиною такого світогляду?
Натхненником їхніх догм, як вже згадувалося, став Кирило Александрійський. Він був відомий не лише через це, а й через протистояння з Несторієм, який вважав, що Богородицю варто називати Христородицею, адже вона народила людину, а не Бога.
Кирило про поняття цих порід у посланні до монаха Суксеноса писав таке: „Якщо ми визнаємо, що після єднання існує одна втілена природа Сина, як це обов'язково означає, що він страждав у своїй власній природі?... саме плоть слід розглядати як таку, що страждає, тоді як Слово залишається безстрасним”.
Гарно ці слова трактували грецькі богослови: „Так само, як душа і тіло не становлять окремих природ, а разом утворюють одну людину… так і в Христі дві природи становлять одного Христа… Один Син Божий, що воплотився”.
Себто, на їх думку, душа і тіло — складові одного цілого — людини — і їх не варто ділити на дві окремі частини, але при цьому вони не зливаються в одне, а є цілком рівноцінними.
Як це йшло до розколу?
В 506 році незгодні зібрали власний собор — Перший Двінський. Там вони вирішували чи приймати рішення Халкидону чи все-таки ні. Вирішили, що ніч адже боялись, що це приведе до роздвоєння Христа та повернення до ідей Несторіанства.
Але відмежувались вони тоді не різко і не засудили рішення про дві окремі породи — просто не прийнявши його для себе. Але все ж Візантія продовжувала на них тиснути, щоб ті прийняли те Богослов'я, яке було ухвалено в 451 році.
Врешті зібрався Другий Двінський собор — 554 рік. Тоді вже незгодні остаточно відмежувались від решти Християнського світу та засудили рішення, назвавши їх „неблагочестивими та шкідливими для Церкви”, стверджуючи, що трактування Кирила Александрійського — єдиноістинне.
