Тихо падає дощ на посріблені інієм скроні
Омиває росою зболілі, роздерті серця.
І цілує хмаринка гарячі батьківські долоні,
Що любили, ростили, плекали героя-борця.
Кривава стежка молодого літа,
п'янкої осені чи юної весни.
Кривавий струмінь
Дощ
Сльозинка
Вітер
Криваві дні
Кривавої пори
Нас окропили невимовним болем,
Бо вирвалися біди догори гіркої чаші.
Й стали хвилювати,
Народ будити,
З ярем визволяти.
Летіли, вірили
Країну оновляти вони хотіли….
Та прийшлося стати….мішенню ката,
Спалахом ясної зірки,
Спомином п'янкої квітки,
Подихом нового ранку,
Поглядом того світанку.
Їх шлях горить посеред снігу на майдані.
Їх шлях біжить посеред квітів восени.
Вони були для нас як пташка рання,
Що кличе не проспати день весни,
Що кличе повсякчас збирати сили
І йти вперед, вхопивши волі крила,
До правди, до свободи, до мети.
Убита сотня на хмаринці неба.
Ох, кожному із нас проснутись треба,
Щоб не зробити більше помилки,
Щоб втілити, вселити їх думки
У нашу хату,
Бо наше справжнє свято – їхнє свято.
Щоб вірили стражденні очі тата –
Не марна найдорожча в світі втрата –
«державі справедливості» посвята –
Ці юні ангели, небеснії зірки.
Любов Чачух
