-Але ж ти завжди зі мною! Ти завжди була з нами людиною!
-Ні. Я ніколи з тобою не була й не буду, я завжди була сама по собі, одна, але не самотня, мені було достатньо самої себе, але біля мене були люди, різні: старі й зовсім діти.
Всі вони залавались питанням: на чий я стороні?,- але я не відповідала, і ніхто не розумів кого я підтримую правих чи лівих? Але головне я знала за кого я! Мені не потрібно було схвалення чи осуд непотрібних мені людей. Мені важливо було знати, що Він думає про мене, по людей, що нас оточили, світ в якому ми опинились.
Коли я робила наступний крок, я думала, що він на це скаже. Ні, мені не важливо було чи цк йому сподобається чи ні. Мені потрібно було просто знати, що він бачить, що я йду вперед, без нього.
Люди його любили, а мене навпаки, вважали монстром, демоном, чи ще гірше бралися судить на скільки я людина! Але ж це не можна виміряти. Ті люди які про це говорили, вони скоїли такі біди, що ти навіть не зможеш уявити, тому що, ти цього не бачив. А я бачила, була присутня, при скоєнні кожного злочину. Бачила на які звірства здатні ці псевдо-люди! Ти б бачив, що вони робили з подібними собі, я дивилась на ці страждяння, бачила обличчя тих хто це робив, вони були радісні, уявляєш?!
Вони вважали, що, таким чином рятують світ від незрівненного зла. А потім проходив час, усе ставало на вкруги своя, і знову їхнім ворогом ставала я, а він все так і залишався улюбленцем людським .
