ТВ: згадка про смерть
Я ходила до церкви заради неї,
я молилася щоб їй все передали.
Передали всі неполучені нею обійми,
всі "пробач" та інші сумні почуття.
Вона ніколи не передавала привіти,
"якщо так важливо, вони самі скажуть".
Якщо ви були не готові до поглядів з нею,
вона завжди йшла зі скандалом.
Вперше було болісно від квіток в книгах,
потім вже я трусилася при виді церкви.
Я хочу бути з нею, я готова витримати кожен погляд,
кожен крик, коли вона вмирала вже забувши про молитви.
Сподіваюсь, в ті дні вона не думала про мене,
сподіваюсь, що так вагалось тільки моє сердце.
“Ми обі все знали, пробач що я прийшла так піздно” - я би сказала це, але вона вже мертва.
