Загальнонаціональні вибори зараз неможливі, але поетапні вибори, на мою думку, можливо провести, попередньо забезпечивши необхідні передумови. Для цього є історичний прецедент: поетапні вибори в Сенат США під час Громадянської війни. Є й моделі військового голосування, розроблені в Ізраїлі та США. Є й апробовані в Боснії та Іраку моделі закордонного голосування, про які мова піде нижче.
Історичні прецеденти: поетапне/часткове оновлення як реальна світова практика
1. Аргентина
Палата депутатів (257 місць) оновлюється наполовину що два роки, причому голосує кожна з 24 юрисдикцій (23 провінції + Автономне місто Буенос-Айрес), обираючи половину своїх депутатів. Система — закриті списки, пропорційний розподіл за методом Д'Ондта, поріг 3% голосів у окрузі (ст. 160 Національного виборчого кодексу, Закон 19.945). Це буквально «пропорційні вибори в невеликій кількості округів щоразу». Згідно з Виборчим кодексом (Election Passport): «Щоб отримати право на місця в палаті, партії повинні набрати 3 % голосів у виборчому окрузі. Що є нетиповим для нижніх палат, вибори до цієї палати проводяться поетапно: приблизно 50 % депутатів обираються кожні два роки, починаючи з перших виборів, під час яких у 1983 році була обрана вся палата одночасно». Кожен округ обирає ту саму кількість депутатів у своєму циклі: «У 1985, 1989, 1993 роках тощо кожен виборчий округ обирав однакову кількість депутатів. У 1987, 1991, 1994 роках тощо кожен виборчий округ також обирав однакову кількість депутатів» — тобто дві сталі «класи» округів. Сенат Аргентини (72 сенатори — по 3 від 23 провінцій + Автономне місто Буенос-Айрес, з реформи 1994) оновлюється на третину що два роки (24 місця, 8 юрисдикцій × 3): два місця більшості + одне місце другої за результатом сили.
Проблеми, які визнає література (King Center, Stanford; Election Passport): диспропорційність у малих провінціях — гарантований мінімум 5 депутатів на провінцію (встановлений Законом 22.847, «Ley Bignone», 1982, ухваленим військовим урядом ген. Рейнальдо Біньйоне перед виборами 1983) призводить до надмірного представлення в парламенті малих провінцій; а також «перманентна кампанія». Система пережила численні кризи (перонізм, дефолт 2001-го), демонструючи стійкість поетапної моделі до потрясінь.
2. Японія 1947 — повоєнне запровадження поетапності під окупацією
Стаття 46 Конституції Японії 1947 року: строк радника — 6 років, половина Палати радників переобирається що три роки. Стаття 102 спеціально визначила, що половина радників першого скликання обирається лише на 3 роки — щоб «запустити» шахову ротацію. Це рішення ухвалене під час союзницької окупації (текст писали переважно американські юристи GHQ — Мілоу Ровелл, Кортні Вітні та інші), в межах повоєнної демократизації, і замінило призначувану Палату перів. Це прямий прецедент навмисного запровадження поетапного оновлення як інструмента повоєнної стабілізації та розпорошення влади — саме того, чого бракувало попередньому звіту. Виборча система: змішана — префектурні округи (SNTV) + загальнонаціональний блок (з 1983 — пропорційний).
3. Франція, Сенат — оновлення частинами
Третя Республіка (Конституційні закони 1875): Сенат оновлювався по третинах кожні 3 роки (серії A/B/C), непрямі вибори департаментськими колегіями. Реформа 2003 року (Закон 2003-697 від 30 липня 2003): строк скорочено з 9 до 6 років, оновлення по половинах кожні 3 роки (дві серії), пропорційне представництво (scrutin proportionnel) у департаментах, що обирають 3+ сенаторів, і мажоритарне — у менших. Щодо війни: загальні вибори до Палати депутатів 1914 року відбулися за кілька тижнів до початку Першої світової, наступні — аж 1919-го (тобто чергові вибори було відтерміновано на час війни, а не проведено «віялово»). Це слід подати чесно: французький досвід свідчить радше про відтермінування виборів під час тотальної війни, ніж про поетапне голосування в ній.
4. Інші системи поетапного оновлення
Індія, Раджья Сабга: третина що два роки, обирається законодавчими зборами штатів за системою єдиного перехідного голосу (STV) — пропорційно, по штатах, шаховими класами. Квота = [голоси/(місця+1)]+1.
США-Сенат (класи I/II/III, третина що два роки), Бразилія (Сенат — по черзі 1/3 і 2/3), Чилі, Нідерланди (Eerste Kamer історично оновлювалася по половинах по провінціях), Філіппіни (Сенат — половина що три роки).
5. Власний прецедент України: Рада, зібрана частинами (1994–1996)
На виборах 27 березня 1994 року через мажоритарну систему з вимогою абсолютної більшості та 50% явки в першому турі обрали лише 49 депутатів; ще 289 — у турах 2–10 квітня. Рада 13-го скликання (нумерація зберігалася) відкрилася 11 травня 1994-го приблизно з 338 депутатами (достатньо для кворуму). Далі — серія повторних і проміжних виборів у липні, серпні, листопаді й грудні 1994-го, потім у грудні 1995-го і квітні 1996-го; 112 місць лишалися незаповненими тривалий час. Тобто парламент фізично добирали частинами понад два роки, і він при цьому повноцінно працював і законодавствував — ухвалив Конституційний договір 1995 року і Конституцію 28 червня 1996 року з неповним складом. Конституційна вимога (ст. 82): Рада повноважна за умови обрання не менш як двох третин (300) народних депутатів. Це доводить, що українська правова система вже переживала поетапні вибори парламенту і зберігала його дієздатність.
Додатково: вибори до Верховної Ради УРСР 1990 року також проходили у кілька турів (обрано 442 з 450). А у 2014–2021 роках Україна проводила проміжні вибори в одномандатних округах (напр., 25 жовтня 2020; 31 жовтня 2021 в округах №184 Херсонщина та №197 Черкащина — явка 21,39% і 25,57% відповідно; окремо округи №179, №206 Чернігівщина, №87 Івано-Франківщина). Це доводить організаційну спроможність ЦВК проводити голосування на обмеженій території.
6. Критичне технічне застереження щодо чинного Виборчого кодексу
За Виборчим кодексом 2019 року (чинна редакція, статті 133, 138, 183) вибори народних депутатів проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі, який охоплює всю територію України та закордонний округ. Регіональні списки формуються у 27 виборчих регіонах, але виборча квота («ціна мандата») і 5% бар'єр обчислюються в межах усього загальнодержавного округу: квота = загальна кількість голосів за всі партії ÷ на кількість мандатів. Тобто розподіл мандатів математично неможливо коректно провести, якщо проголосувала лише частина з 27 регіонів — квоту й національний бар'єр немає від чого рахувати. Висновок: у межах чинної логіки «єдиного загальнонаціонального округу» віялове голосування неможливе без зміни закону. Щоб його уможливити, потрібно або (а) перейти до моделі, де кожен виборчий регіон є самостійним багатомандатним округом зі своєю квотою (аргентинська/бразильська логіка), або (б) розвести вибори у часі лише як спосіб організації, зберігаючи єдиний національний підрахунок (що технічно суперечливо).
Пропозиція: дві концептуальні моделі поетапного оновлення Верховної Ради
Рамкове застереження: обидві моделі майже напевно потребують змін до Конституції (щонайменше ст. 76, 77, 82, 83) і тому не можуть бути запущені під час воєнного стану (ст. 157). Їх можна лише підготувати зараз і ввести в дію після скасування воєнного стану.
Модель A — «Регіональні класи» (аргентинсько-японська логіка), базова
27 виборчих регіонів поділяються на декілька «класів» приблизно рівної сумарної виборчої ваги, збалансовані географічно (щоб жоден клас не був суцільно «східним» чи «західним»).
У кожному турі голосують лише регіони одного класу; кожен регіон стає самостійним багатомандатним округом зі своєю виборчою квотою (метод Д'Ондта або квота Гера) — тобто пропорційність зберігається в межах регіону, а не країни. 5% бар'єр застосовується в межах класу, що голосує.
Модель Б — «Пілот у безпечних регіонах» (перехідна, мінімально інвазивна)
Перехідним законом (не змінюючи Конституцію негайно, а лише готуючи зміни) передбачити, що перший тур проводиться у найбезпечніших регіонах, де відновлено умови для конкуренції; фронтові й окуповані регіони — з відкладеним туром, місця тимчасово вакантні (прецедент: 26 незаповнених місць після 2019 року).
Наступні тури — у міру відновлення безпеки, з рухом «захід/центр → південь/схід».
Ця модель радше «секвенування в часі», ніж класична ротація; вона слабша концептуально, але політично й безпеково реалістичніша як місток до Моделі A.
Спільні передумови для обох моделей
Медіа-передумова (найважливіша). Запуск будь-якого туру — лише після виконання вимірюваних передумов: повернення незалежних мовників у цифрові мультиплекси (їх виключили у 2022-му), завершення або реформа «телемарафону», відновлення конкурентного інформаційного поля, моніторинг за методиками ОБСЄ/БДІПЛ і Ради Європи. Пілот у кількох регіонах дешевше і легше наситити реальною локальною конкуренцією, дебатами та спостереженням, ніж загальнонаціональні вибори, і він менш вразливий до національної телемонополії. Це найсильніший наявний аргумент на користь поетапності.
Військове голосування. Пілотувати на малому масштабі: спецдільниці в частинах, конверти подвійного запечатування (ізраїльська модель), поштове голосування (модель UOCAVA/FWAB у США); естонське i-voting — з осторогою (ЦВК застерігає щодо кібер-ризиків). Голова ЦВК Олег Діденко наголошує, що масштаб проблеми зріс — близько 800 тис. українців на службі; поетапність дозволяє обкатати механізм на одному класі регіонів перед масштабуванням.
Біженці/закордонне голосування. Станом на грудень 2025 UNHCR фіксує 5,86 млн біженців з України у світі, з них ~5,3 млн у Європі (доповідь «UKRAINE SITUATION: UNHCR's 2026 plans and financial requirements»; МЗС України з посиланням на UNHCR наводить дещо вищу цифру — 5,9 млн станом на лютий 2026), а всередині країни лишаються 3,7 млн ВПО. 102 дільниці в дипустановах — недостатньо (Діденко). Розширення мережі дільниць поза консульствами (модель OSCE для Боснії 1996 у Німеччині; Ірак-2005), потенційно поштове голосування; проєкт International IDEA «INSPIRE UA» уже готує закордонне голосування для повоєнних виборів. Інфраструктура «Дія» як можлива основа дистанційного голосування (Зеленський згадував голосування в «Дії», але Разумков та ЦВК застерігають щодо зламів). Поетапність зменшує пікове навантаження на консульську мережу.
Безпека і черга регіонів. Найбезпечніші регіони — першими; окуповані та фронтові — з відкладеним туром і тимчасово вакантними місцями.
Вартість. Поетапність розподіляє бюджетний тягар на роки замість одномоментного піка — прямий контраргумент тезі «немає грошей у бюджеті». (Порядок величини можна оцінити з кошторисів ЦВК на вибори 2019 року і на проміжні вибори 2021 року.)
