Шокуюче розчарування призвело до того, що президентом Польщі став ультраправий популіст зі скандальним минулим та екстремістськими союзниками.
Це була найдивніша виборча кампанія в сучасній історії Польщі, в якій очевидно кваліфікований кандидат з мінімальною перевагою програв людині, яка не мала права балотуватися. Рафал Тшасковський, мер Варшави, володіє п'ятьма мовами і обіймав посаду міністра уряду та члена Європейського парламенту, тоді як Кароль Навроцький, голова Інституту національної пам'яті, раніше був невідомий.
Гірше того, протягом кампанії з'явилися шокуючі факти про минуле Навроцького. Будучи колишнім футбольним хуліганом і другом людей, засуджених за тяжкі злочини, його кандидатура була вигадана з повітря Ярославом Качинським, багаторічним лідером неліберальної, популістської партії «Право і справедливість» (PiS), яка раніше була при владі. Навроцького звинувачують у тому, що двадцять років тому він працював сутенером у готелі Grand Hotel у Сопоті та вимагав квартиру у літнього інваліда. Чи це єдині скелети в його шафі? Відповідь на це питання навряд чи має значення для ультраправих виборців Польщі. Як і прихильники Дональда Трампа, вони не зважають на рівень злочинності, який міг би змусити їх відвернутися від лідера своєї партії.
Хоча опитування виборців на виборчих дільницях у день голосування показали лідерство Тшасковського (50,30% проти 49,70%), остаточні результати дали перемогу Навроцькому (50,9% проти 49,1%). Польща не вперше стала об'єктом загального глузування. Ми можемо воювати і повставати проти диктатур – як це зробила «Солідарність», поваливши комунізм, – але, судячи з усього, ми не здатні підтримувати нормальне, серйозне управління. Що б ми не будували, ми відразу ж починаємо руйнувати.
Поляки, здається, забули, що їхня країна колись зникла з карти Європи, що їхня національна безпека залежить від компетентного, відповідального уряду. Протягом наступних п'яти років президентство контролюватимуть популістські праві сили, які симпатизують друзям російського президента Володимира Путіна, таким як Віктор Орбан.
Більше того, PiS – не єдина права партія, яка мала успіх на виборах. У першому турі Славомір Менцен з ультраправої, націоналістичної, антиукраїнської Конфедерації набрав майже 15% голосів, а відверто антисемітський Гжегож Браун – понад 6%.
Польські демократичні еліти, які зазнали поразки, повинні будуть замислитися над цими тривожно сильними результатами. Хоча президент, що залишає посаду, Анджей Дуда, був здебільшого комічною фігурою – маріонеткою, що висіла на ниточках Качиньського, – Навроцький може виявитися набагато жорстокішим і безжаліснішим. А загроза, яку він становить, буде ще більшою, оскільки він матиме повну підтримку адміністрації президента США Дональда Трампа (яка вже втрутилася у вибори, коли міністр внутрішньої безпеки Крісті Ноєм підтримала його під час нещодавнього візиту до Польщі).
Отже, можна очікувати, що перемога Навроцького посіє нестабільність за межами Польщі. Польсько-українські відносини, безсумнівно, постраждають. Навроцький відкрито заявив, що не погодиться на вступ України до НАТО та Європейського Союзу (відображаючи бажання самого Путіна), і він відомий своїми жорстокими антиукраїнськими заявами як публічно, так і приватно. Ще більш тривожним є те, що, хоча в мирний час уряд контролює оборонну та зовнішню політику, у воєнний час президент стає головнокомандувачем збройних сил.
Як Навроцький переміг? Одне з пояснень полягає в тому, що таке накопичення скандалів під час кампанії мало ефект бумеранга, подібний до того, що мав Трамп, створюючи враження, що кандидата несправедливо атакують. Водночас кампанія Тшасковського не мала позитивного меседжу, оскільки надто зосереджувалася на викритті темного минулого Навроцького. На прохання Тшасковського, ліберальний прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск майже до самого кінця не брав участі в кампанії. Лише в останні два тижні він виступив із закликом до поляків відкрити очі.
Мабуть, найсумнішим висновок є те, що поляки віком до 40 років віддали перевагу республіці ксенофобів Навроцького над «сучасною Польщею» Тшасковського (вирішальну роль відіграли антиелітарні настрої). Що тепер має робити Туск? Оскільки заклик до голосування за довіру з метою підтвердження його мандата може призвести до ще більшого хаосу, він і його чотирипартійна коаліція, ймовірно, залишаться на своїх місцях до кінця цього парламентського терміну. Водночас їм потрібно буде розробити стратегію перемоги над PiS і Конфедерацією на парламентських виборах 2027 року.
На практиці уряд Туска до того часу буде здебільшого обмежений адміністративною роллю. Будь-які серйозніші реформи будуть неможливими, оскільки Навроцький, як і Дуда, просто накладе вето на все, що ухвалить Сейм. Хоча уряд все ще контролює більшість важелів влади, всі інституції, які PiS ліквідувала між 2015 і 2023 роками, залишаться не відновленими.
На щастя, оскільки ці інституції були дискредитовані, вони залишатимуться маргінальними, що, як не дивно, розширює простір для маневру уряду Туска. Ліберальна парламентська більшість не така безпорадна, як може здатися. Туск все ще має найбільший вплив на управління країною і може забезпечити успіх своєї коаліції серед виборців.
Навроцькому не буде легко. Одне діло — з невеликим відривом перемогти Тшасковського, а інше — протистояти такому досвідченому політику, як Туск. Наразі Навроцький буде підпорядковуватися непопулярному Качиньському, бо йому потрібна підтримка PiS, якщо він сподівається на переобрання. Лише під час другого терміну він зможе вирватися з-під їхнього впливу. Але до того часу ультраправа Конфедерація, яка набирає сили, зможе домінувати в правому крилі польської політики. Внутрішня війна в країні вступає в нову фазу.
Джерело — Social Europe
