Війни нерідко стають переломними моментами світової історії. Вони не лише змінюють кордони держав, а й докорінно перебудовують політичні інститути, економічні системи, суспільні відносини та колективну свідомість народів. Саме в умовах тривалого воєнного протистояння народжуються нові форми державного управління, формується модерна бюрократія, виникають професійні армії, а суспільство дедалі більше усвідомлює власну політичну єдність.
12 років триває Визвольна Війна за Незалежність України. Навіть не дуже лінивий бачить, що саме ця війна дала певний поштовх для розвитку галузей у військовій справі - ІТ-сфера, безпілотні сили й т.д. Й тут задається таке питання - а який буде епілог, вірніше - висновок з капітуляції та поразки росії? Й не треба далеко йдти за Другою Світовою Війною. На мій погляд, це завершиться краще між Україною й росію (вірніше, від того, що залишиться від росії) - так само, як у Англії і Франції (але тут буде ще сильніший фінал).
Наслідки Столітньої війни (1337-1453) значно перевершували рамки суто територіальних зрушень. Окрім заміни ополчення контрактними арміями та переходу на артилерію, зміни у податковій системі й торгівлі, наростаючого масиву документації, централізації та пропаганди, ця війна додала особливість у формування ідентичности нації, як свого часу писав Євген Коновалець, безсмертний Голова Проводу ОУН:
«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю».
Сьогодні ця фраза відома нині так:
«Нація народжується в боротьбі!».
"Війна породила державу", - зазначав американський соціолог Чарльз Тіллі, і досвід Столітньої війни наочно підтверджує справедливість цієї тези. Війна породила державу, державу – націю.
Тривале англо-французьке протистояння зіграло значної ролі у формуванні самостійної ідентичності обох народів. Століття взаємної ворожнечі, все більш виразний мовний розрив, власні герої та великі перемоги, які стали невичерпними джерелами патріотичних почуттів, зроблять свій внесок у формування тих національних держав, які ми знаємо сьогодні.
Франція утвердиться як континентальна держава та один із ключових двигунів загальноєвропейської політики. Англія складеться як морська, острівна держава, що нерідко сумнівається у своєму місці всередині «Великої Європи».
Жан Жувенель дез Юрсен, радник Карла VII, висловить це найточніше:
«Франція залишиться Францією, Англія — Англією, країнами роздільними і несумісними, за природою речей надто великими, щоб з'єднатися в єдиному цілому».
Майбутні наслідки Війни за Незалежність України, що триває з 2014 року, ймовірно, значно перевершать рамки суто військової чи територіальної перемоги.
Вона вже стала каталізатором глибоких змін у політичній системі, безпековій архітектурі, економіці та суспільній свідомості України. Багаторічне протистояння сприяло створенню однієї з найбоєздатніших армій Європи, прискорило модернізацію державних інституцій, цифровізацію управління, розвиток оборонно-промислового комплексу та поглиблення співпраці із західними союзниками.
Війна змінила й саме українське суспільство. Вона істотно посилила громадянську солідарність, сформувала новий пантеон національних героїв (що зараз є актуальним у зв’язку з перепохованням Андрія Мельника та майбутнім перепохованням Євгена Коновальця, Симона Петлюри, Степана Бандери та інших героїв), закріпила українську мову й культуру як беззаперечний фундамент політичної нації, остаточно зруйнувавши імперський міф про «триединый русский народ». Захист державної незалежності став не лише обов'язком війська, а й спільною справою мільйонів громадян - збереження української ідентичности як такої.
Справджуються слова вишезгадованого американського соціолога Чарльза Тіллі. У випадку України можна говорити про новий етап цього процесу: війна не лише зміцнила державу, а й завершила формування сучасної української політичної нації. Саме в умовах екзистенційної боротьби остаточно утвердилося усвідомлення спільної історичної долі, політичної єдності та відповідальності за майбутнє країни.
Ймовірно, після завершення війни Україна остаточно утвердиться як одна з ключових держав Центрально-Східної Європи, один із гарантів європейської безпеки та важливий суб'єкт міжнародної політики - у майбутньому наддержавою. І в цей час Україна зможе створити ідеальний державотворчий організм, та що там говорити: місію та кінцеву мету Визволення - Українська Самостійна Соборна Держава (територія якої буде від Сяну по Кавказ).
Водночас Росія, незалежно від конкретного політичного режиму, ще тривалий час змушена буде долати наслідки власної імперської авантюри — міжнародну ізоляцію, економічне виснаження, демографічні втрати та кризу державної моделі. Сьогоднішня росія або росія після смерті путіна - перетвориться на джерело вічних заворушень і вічної небезпеки для поневоленних народів - татар, комі, чеченців, бурятів, якутів, чукотців й т.д. І лише втручання України та Цивілізаційного Світу зможе врятувати поневоленні народи з лап Імперії Зла - російської федерації.
Подібно до того, як Столітня війна остаточно розмежувала Англію та Францію за ці 116 років, Війна за Незалежність, найімовірніше, завершить багатовікову боротьбу України за політичне й цивілізаційне відокремлення від росії.
Україна залишиться Україною, а росія — росією (вірніше, що від неї залишиться): двома окремими державами, що остаточно обрали різні історичні шляхи та різні цивілізаційні орієнтири. Саме в цьому може полягати один із найважливіших історичних підсумків цієї війни.
Ще тоді засновник української політичної геополітики Юрій Липа писав: «Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви, як столиці російської наддержави».
Назар Карімов, 09 липня 2026 року.
