За майже 22 роки життя я зрозумів, що опасаюсь людей, які виглядають дуже приємно/безневинно на перший погляд.
Точно не скажу з чим то зв‘язано, але коли я бачу не знайому людину, яка йде до мене з усмішкою, робить з порогу комплімент чи ще щось таке, то я стаю максимально закритим і обережним по відношенню до неї.
Можливо, мені здається, що цій людині щось від мене треба, або вона намагається втертись мені в довіру, хз що.
До речі, ця теза стосується не тільки про direct комунікацію з людиною. Якщо в полі зору є хтось, хто веде себе прям дуже приємно, усміхнено тощо, то я до неї не підійду.
Набагато комфортніше спілкуватись з людьми, які на перший погляд виглядають злими/неприємними.
Зі свого досвіду скажу, що «приємні» люди завжди виявлялися не приємними в середині, типу з них лилося дуже багато якогось не очікуваного трешу. У цей же час «не приємні» люди виявлялися дуже класними в середині, вони завжди були зважені, могли дати якісь прикольні поради, адекватно відреагувати не ситуацію, не зраджували довіри тощо.
Життєвий досвід відбивається на поведінці людей, на їх реакціях, жестах тощо. І, на мою думку, здебільшого відбивається не приємний досвід. Можливо тому я і відчуваю себе комфортніше з «не приємними» людьми, можливо мені здається, що вони пройшли через певний набір життєвого трешу і через це вони більш розумні/мудрі/адекватні не знаю яке слово тут доречне. В той час «приємні» люди видаються мені наче діти, від яких не знаєш що очікувати.
Ну от якось так, вирішив просто написати свої думки з теми, яка місцями спливає у моєму житті.
