Дисклеймер: ця стаття і привела мене в Друкарню, писала я її для конкурсу про який забули всі, включно із організаторами, що мені здалось несправедливим, і навіть трохи обурливим. Це одна з не багатьох моїх закінчених робіт, того буду вдячна за конструктивну критику.
Країна. На жаль тільки з нещодавнього часу до мене дійшла така проста істина: країна - це не територія, а перш за все люди. Ми сваримось, часто і через різні речі, але за потреби об'єднуємось проти спільних бід. Ми створюємо купу правил, і при тому суперечимо самим собі в їх дотриманні. Ми не ідеальні, але намагаємось такими бути, і робити все, щоб прожити це життя не даремно.
Моя країна в моїх руках - така відповідальність не може не лякати. Звісно цей вислів стосується не мене однієї, але в час коли він лунає з кожного куточку, підтверджуючись мільйонними зборами, та врятованими життями, важко ним не проникнутись. Я прониклась, і взяла досить близько до серця. Мене хвилює майбутнє країни, наскільки вона буде толерантною, інклюзивною, відкритою до нового, втім із стійкою пам'яттю минулих літ, бо від всього цього залежить і мій добробут також. Втім одного хвилювання, хай яким щирим воно буде, недостатньо, потрібні дії.
На мою думку, створення здорового суспільства можливе в двох випадках. Перший: я захоплюю владу, з допомогою інструкцій з історичних підручників, де такий розвиток подій, не є одиничним, і силою насаджую людям свої гуманістичні наративи. Варіант досить цікавий, і можливо навіть близький до реалізації, але не в нашій країні, де мене скинуть вже через місяць панування, бо такий вже в нас народ, на щастя.
Другий: довший, набагато довший, але його результативність підтвержується не одне століття. Мова йде про просування активної громадської позиції. Я ж не даремно почала з того, що країна це люди, адже коли людям до чогось не байдуже, зміни на краще не змушують себе чекати. Проте, як же оперувати таким ефемерним і нестійким поняттям, як громадська позиція? Власне, робота з нею вже давно почалася, голосами активної меншості, котрі з дня в день набирали собі аудиторію небайдужих, і, проговорюючи до мас, несли такі необхідні, як ковток свіжого повітря, зміни. Вони звертали увагу на несправедливість обставин, свавільство влади, підсвічували тих хто волів би залишатися в тіні, та чесно хвалили тих хто заслуговували винагороди за свої вчинки, але не отримували її в належній формі. Вони не стояли осторонь хай там що, і своїм запалом підживлювали іскорки дії в інших, створюючи цілу пожежу змін. Саме вони поклали зачатки здорового глузду, щоб я та моє покоління, могли продовжувати цю справу на кращих умовах, з ширшим колом можливостей, аби могти сказати - наша країна справді в наших руках.
Є такий вислів - "покоління приходять на зміну одне-одному", так от я з ним не згодна. Кожне покоління не замінює, а доповнює, і вчить одне одного, тому разом з тим, я хочу плекати в інших, втім в першу чергу звісно в собі, повагу до поколінь. До тих які дали нам це життя, сформували країну, і яке не яке та все ж достатньо толерантне середовище, в порівнянні із заболотними сусідами; а також до тих які колись прийдуть на зміну й мені самій, переймаючи нові традиції, норми, та формуючи власні.
Моя країна в моїх руках. Хм, а що ж конкретно я можу для неї зробити? Перша думка - "нічого" - та вона швидко відкидається, бо ж не час зараз для песимізму. Далі я нарешті згадую про свої мрії, а саме збагачення та підтримка культурного фронту, такого необхідного в наші часи тотального переосмислення власної ідентичності. Популяризація читання, а тим паче читання українських майстрів пера; поширення та підтримка нашого кіно, нашої музики; повернення до етно мотивів; донесення української думки до всього світу - це все, або хоча б малу його частину, я планую реалізовувати протягом свого життя, бо нація котра розвивається духовно, плекаючи своє "Я", завжди буде прагнути рости до чогось кращого.
Але одним "етно" культура сита не буде. Ріст це завжди про інтеграцію нового, від роботів в аптеках, до елементів стімпанку в традиційних нарядах. Занадто? Нехай, це ж тільки приклад. Те, про що я кажу, може проявлятись і в чомусь звичнішому, як от нова українська школа, котра, останнім часом, мене вражає своїми інноваціями, та стрімким відходом від застарілих норм викладання.
Звісно ми не повинні з розкритими обіймами приймати все чуже, аж ніяк, але маємо навчитися відбирати все найнеобхідніше, для розвитку нашої країни, і вчасно відкидати те, що тягне її в темний бік. Хоч мої погляди і формувались під впливом західних віянь, та все ж, з часом, натхненна роботою вищезгаданих діячів, я змогла віднайти в собі ту іскорку народної свідомості закладеної в мене з народження, і розвиненої тисячолітніми випробуваннями нашого народу, і об'єднавши її з сучасними течіями, зрозуміти якою саме я хочу бачити й будувати свою країну. Здавалось би, пафосність цих слів важко переплюнути, втім не варто недооцінювати мої вміння. Вам здається це текст наївної максималістки, з вірою в казки, але ні, в мені песимізму більше, ніж днів у році, втім я бачу потенціал своєї країни, своїх співвітчизників та співвітчизниць змінюватись на краще, і готова, якщо не дати поштовх цим змінам, то бодай долучитись до них всіма можливими силами, бо ж за мене це ніхто не зробить так як я хочу, і так як вважаю за потрібне.
Тож, я щиро впевнена, що країна справді в моїх руках, адже бачу яка вона зараз, знаю якою хочу бачити її в майбутньому, і знаю що потрібно, аби досягнути необхідних змін, вже зараз шукаючи шляхи їх реалізації, хай якими довгими вони будуть. Ще я знаю що ці шляхи не легкі, іноді вони будьть ставати звивистими, іноді почнуть ділитися на безлічі менших стежок, котрі так само будуть вистелені камінням, вибоїнами, та підступними корінцями, щоб плутати сміливців, та змушувати їх зупинитись, і звернути назад, але, на щастя, на цьому шляху я не сама, ніколи не була, й не буду, тому на підтримку, чи бодай добре слово за свої старання завжди можу розраховувати.
Мені не йдеться про якусь вищу мету загального миру та добра, котру я від щирого серця несу в світ, а про чистий егоїзм, бо сама для себе хочу створити країну де в першу чергу мені буде комфортно жити, реалізовуватися, кохати, та й просто відчувати себе на своєму місці.
