Сьогодні в черговий раз купив собі книжки. Останнім часом в мене якийсь книжковий запой, читаю переважно літературу українських письменників та письменниць (це так суто для контексту). Так от, вже не вперший раз під час читання зловив себе на думці, що книжка, яку я от щойно розгорнув, дуже релейтиться до мого поточного стану.
І таке вже не вперше. От в голові крутиться щось не зрозуміле, якийсь стан, думка, переживання, проблеми і це все почитанє просачуватись крізь рядки книги. У цей момент починаєш відчувати, що ти не перша людина, яка має щось таке в голові, це вже у когось було, от про це написан текст і відь цього стає легше.
Коли читаєш таке, то стає якось простіше, певні вузли в голові починають самі по собі розв’язуватись і той же час тебе наче поглинає, наче ти не читаєш книгу, а спілкуєшся з автором 1 на 1 отут в цій кав’ярні, курячи одну самокрутку на двох.
У мене таке трапляється дуже часто. Часто потрапляю в ситуації, купуєш речі, передивляєшся фільми, читаєш вірші і відношу себе до них. Складається враження наче цей світ намагається підсунити розв’язок твоїх проблем, а ти робиш вигляд, що не бачиш його і починаєш граючись розгледювати цей розв’язок, і наче дражниш когось в такий спосіб.
І дійсно, чомусь завжди все само сходиться. Все приходить в норму. Наче думки матеріалізуються як тобі треба.
А з іншого боку, можливо, ти сам починаєш шукати відповіді на свої проблеми. Це як та штука, коли ти починаєш щось всюди помічати, бо на тому сфокусований. І, можливо, та книжка зовсім про інше, але ти бачи те, що тобі треба. Хто знає, може, навіть читаєш не ті слова, що написані були першочергово, а замінюєш їх на щось в своїй голові, таким чином намагаючись розібрати все те звалище, навколо якого крутяться думки.
Це був певний потік свідомості, можливо, без якогось певного змісту, але скажу точно, що все завжди приходить в норму, якщо ти шукаєш вирішення, або розбираєш проблему на шматочки.
