«Про рух Землі» – аніме, яке мені особисто дещо незручно називати аніме. Звичайні атрибути японських мультфільмів – це, якщо оминати сюжетних елементів, занадто яскраві кольори, гіперболізація емоцій героїв, сезонність, передозування японською культурою... І ось взагалі нічого такого нема нема у цьому аніме. За великого бажання (і ще більшого бюджету, бо декорації та костюми середньовіччя – це дорого) його можна було б перенести у формат серіалу з акторами без відчутної втрати у якості. Ба більше: логічніше було б, якби щось таке створили десь у Європі, де у відсотковому співвідношенні фансервісних проектів менше та спроб у високу мораль більше, аніж у Японії. Але ні, японці взялися за те, щоб розповісти про Польщу XV століття, а саме – про конфлікт церкви з її вірою у те, що Земля – центр всесвіту, та геліоцентристів. І розповіли так, що аніме буде претендувати на звання щонайменше найкращого у році, щонайбільше – на статус класики.
Аніме з завершеною історію в 1 сезон довжиною – рідкість. «Про рух Землі» – саме таке. Сюжет не залишає можливості створити 2-й сезон. Все, 25-а серія – остаточно остання. Продовжувати нема чого: мораль донесено, сюжетні лінії закрито, кожен герой отримав свій розвиток та фінал особистого шляху. І все це без якогось навмисного затягування. Аніме максимально рівне за темпом (він тут середній, за мірками жанру японських мультсеріалів – навіть дещо повільний) за виключенням останніх епізодів, де сюжет дещо поступається філософським роздумам, але й такий хід виглядає цілком органічним, обґрунтованим та не псує перегляд – лише поглиблює ось цей досвід глядача, робить його більш повним. Взагалі, аніме багато «грузить» тебе питаннями про вічне, але не забуває «нагороджувати» креативними сюжетним рішеннями. Баланс збережено.
Під час перегляду мав стійке відчуття крихкості структури аніме. Я прямо-таки боявся, що воно у якийсь момент розвалиться: занадто зануриться у філософію, заб'є на першочергову ідею, впаде у самоповторення, закидає шаблонними сюжетними ходами тощо. Але нічого такого не сталося. Автор історії максимально дбайливо ставиться до свого творіння – і примудряється дотягнути її до фіналу цілісінькою. Найпростіша аналогія – з відомим конкурсом, де треба на ложці донести сире яйце до вказаного місця. Але тут цих яйця аж 2 і йти аж зовсім повільно не варіант, бо хто таке дивитиметься? Автор історії не впустив жодного. Так, місцями ставив ноги неприродно (щодо невеликих сюжетних рішень можна посперечатися на тему того, як було б краще вчинити), але пройшов усю дистанцію гідно, досить впевнено і вельми швидко. А ще встигав «загравати» з глядачем: підморгував та корчив дивні гримаси (коли я був вже впевнений, що матиме місце така-то сцена, він йшов протилежним шляхом і уникав її). Якби у таких віртуозів була окрема мова, він був би філологом.
Як часто ви бачите історії, які б охоплювали десятиліття+ часу? Як часто ви вболіваєте за ідею більше, аніж за героїв? Як часто ви маєте 6+ персонажів, яких після перегляду з рівною ймовірністю зможете назвати улюбленими? Як часто ви дивитеся щось таке, що обов'язково треба обговорити та про що необхідно посперечатися? Як часто ви одразу після перегляду йдете нишпорити усіма сайтами поспіль, щоб знайти відповідь на конкретне питання про аніме, і, не отримавши конкретної відповіді, все одно залишаєтеся задоволені? Це унікальний глядацький досвід за багатьма параметрами. А ще це все ще аніме, тож тут є опенінг – ультимативний, треба визнати. Жодного разу його не пропустив. По-перше, бо ідеально підходить аніме: занурює у загадкову атмосферу, де питання та відповіді на них важливіші за окремих особистостей. По-друге, бо він візуально змінюється протягом серіалу, а ким треба бути, щоб скіпати щось таке, де тобі докидають нові кадри?
Хочеться вірити, що «Про рух Землі» змінить аніме-індустрію. Ні, я не хочу «смерті» тайтлів про підлітків у школі та героїв, які б'ються зі злом 10+ сезонів поспіль, – просто було б добре хоча б інколи бачити щось... ем... глибше? Інколи хочеться дивитися щось з трохи більшим порогом входу, щось менш фансервісне та щось, що не ставить першочерговою метою розважити. На жаль, такого японці останнім часом створюють мізер. Якщо «Про рух Землі» сподобається багатьом, це розв'яже руки студіям – і ті більш охоче будуть давати «зелене світло» схожим історіям та їхнім авторам. Минулий рік був слабким для аніме-індустрії з точки зору кількості якісних проектів, але якщо це була підготовка заради настільки потужного пострілу... У такому разі я готовий чекати.
