У 2014 році на фестивалі «Санденс» показали фільм, який складно вкласти в один жанр. Це водночас романтична драма, наукова фантастика і філософська притча про те, чи можна науковими методами довести існування душі.
Мова йдеться про фільм I Origins (в українському прокаті — «Я — початок») — другу повнометражну роботу американського сценариста й режисера Майка Кехілла. Його дебют «Інша Земля» (2011) з Бріт Марлінг уже зробив Кехілла одним із найцікавіших авторів незалежного кіно, а новий фільм підхопила студія Fox Searchlight і випустила в американський прокат у липні 2014 року.
Розповідаємо, звідки взялася ідея картини, як її знімали в Брукліні та Делі і чому очі стали головним героєм цієї історії.
Про що фільм
Головний герой — молекулярний біолог Ієн Ґрей (Майкл Пітт, відомий за серіалом «Підпільна імперія»). Разом із колегою по лабораторії Карен (Бріт Марлінг) намагається остаточно закрити давню суперечку: прихильники теорії розумного задуму часто наводять людське око як приклад органу, надто складного, щоб він міг з'явитися шляхом еволюції. Ієн хоче довести протилежне — простежити генетичний шлях, яким око розвивалося.
Але раціональний світ ученого руйнує зустріч із Софі (Астрід Бержес-Фрісбі) — дівчиною з незвичайними очима, яку він спершу фотографує, а потім закохується в неї. Згодом технологія розпізнавання райдужки ока, яку Ієн використовує в роботі, підкидає йому знахідку, що ставить під сумнів усе, у що він вірив. У фільмі також грають Стівен Ян та Арчі Панджабі.
Як народилася ідея
Кехілл виношував цей задум понад десять років, і, за його словами, ідея склалася з кількох шматочків.
😴 Сон і одне речення. Режисер розповідав, що якось прокинувся після сну з потребою негайно записати одну фразу: «Очі мертвих повертаються в новонароджених». Саме вона стала зерном майбутнього сюжету.
🌍 National Geographic і «афганська дівчинка». Кехілл певний час працював у National Geographic. Саме цей журнал у 1985 році опублікував знамениту світлину Стіва Маккаррі — портрет афганської дівчинки з пронизливими зеленими очима. Через 17 років її розшукали, і для підтвердження особи залучили фахівців з біометрії райдужки: ДНК для порівняння не було, зате була досконала фотографія очей. Візерунок райдужки практично не змінюється протягом життя — у немовляти й у столітньої людини він однаковий. Кехілла зачепило питання: а що, якби ми шукали людину, яка вже не схожа на себе, бо померла, але має ті самі очі?
🦖 Динозаври на хорватському острові. Третій шматочок пазла з'явився під час подорожі з дружиною на острів Бріюні в Адріатичному морі. Там на пляжі стоять руїни давньоримських споруд, а неподалік на скелях біля води збереглися сліди динозаврів. Римляни жили тут століттями й нічого не знали про давніх ящерів, хоча докази були просто під ногами. Кехілл замислився: які «сліди динозаврів» не помічаємо ми? Його відповідь — очі.
💉 До цього додається й особиста історія. Кехілл походить із родини лікарів і колись сам думав стати біологом, але, як він жартома згадує, на першому курсі в Джорджтаунському університеті його вигнали з пар з біології за те, що ставив забагато запитань.
Роль Майкла Пітта
Після «Іншої Землі» Кехілл написав синопсис нового фільму і розповів його Майклу Пітту — історію Ієна Ґрея, біометрії райдужки та еволюції ока. Актор загорівся ідеєю, і саме після цієї розмови задум перейшов у стадію повноцінного сценарію. Пітт суттєво вплинув на формування свого персонажа, а режисер згодом зізнавався, що актори буквально наростили «плоть» на скелет написаних ним науковців.
Як і в дебютному фільмі, Кехілл узяв на себе відразу кілька ролей: він не лише режисер і сценарист, а й монтажер та продюсер картини.
Як проходили зйомки
Фільм знімали у двох дуже різних світах — у Нью-Йорку та в Індії. Режисер поділився з W Magazine закулісними подробицями.
Дві камери для хімії. Сцени Пітта і Бержес-Фрісбі в бруклінському районі Бушвік знімали одночасно двома камерами RED, щоб не втратити спонтанності й живої хімії між акторами.
Справжнє метро і випадковий пасажир. Кехілл чув, що Даррен Аронофскі під час роботи над «Чорним лебедем» знімав кадри в метро без офіційного дозволу. Тож знімальна група рано-вранці в неділю зайшла в порожній потяг лінії J у Брукліні й зайняла цілий вагон разом із трьома десятками статистів (людей, що створюють масовку). Усі пасажири були «своїми» — крім одного чоловіка, який спокійно сів поруч із Майклом Піттом і задрімав.
Костюми з характером. Художниця з костюмів Меган Ґрей створила гардероб, який виглядає живим і фактурним, — режисер особливо відзначає поєднання помаранчевого й синього в образах Софі.
Весільну сукню героїні, яку знімали в Бруклінській міській ратуші, Меган придумала під враженням від білого павича — образу, що має для Софі особливе значення.
The White Stripes перед кожним дублем. Під час зйомок весільної сцени на майданчику перед кожним дублем гучно вмикали пісню Hotel Yorba гурту The White Stripes — аж до самої команди «Мотор!».
Лабораторія без мишей. Наукові сцени знімали в Рокфеллерівському університеті: художник-постановник Таня Біляні перетворила порожню лабораторію на цілком правдоподібне робоче місце дослідників. Маленька таємниця: у «кімнаті з мишами» насправді не було жодної миші — ілюзію створили крупні плани та звуковий дизайн. Кехілл також хвалить Бріт Марлінг за вміння грати підтекст: її героїня говорить складною науковою мовою, а під цим ховається романтична лінія.
Найскладніший кадр — на ринку в Делі. Сцену зустрічі Ієна з дівчинкою Саломіною (Кашиш) знімали на ринку Окхла в Делі. Кадр починається з висоти близько 15 метрів, камера опускається, робить повне коло навколо Майкла Пітта, поступово наближаючись, а потім рухається через увесь ринок до дівчинки й завершується надкрупним планом її очей. Запас похибки для оператора становив лише кілька міліметрів, але, за словами режисера, ефект того вартував.
Арчі Панджабі в Індії. Індійську частину історії підсилила британська акторка Арчі Панджабі, яка, як каже Кехілл, привнесла у свою роль мудрість, світло і багату передісторію персонажа.
Цікаві факти про фільм
На «Санденсі» 2014 року фільм отримав премію Альфреда Слоуна — нагороду для художніх фільмів, що цікаво й достовірно показують науку та науковців.
Технологія, на якій тримається сюжет, цілком реальна: у світі вже існують бази даних із сотнями мільйонів відсканованих райдужок, а Індія запустила національну програму біометричної реєстрації для понад мільярда громадян. Це одна з причин, чому друга частина фільму розгортається саме там.
Кехілл підкреслював, що не хотів дешевої провокації: фільм не висміює ні віру, ні науку, а щиро шукає точку, де вони можуть зустрітися.
Не поспішайте вимикати фільм після фінальних титрів — там є додаткова сцена, яка помітно розширює зміст історії.
Тема двійників і віддзеркалень поєднує обидва фільми Кехілла: в «Іншій Землі» це планета-двійник, у «Я — початок» — однакові очі в різних людях.
Замість висновку
«Я — початок» — рідкісний приклад кіно, яке говорить про науку без зверхності, а про віру — без пафосу. Кехілл бере реальну технологію, особисті спостереження й один нічний сон і перетворює їх на історію про те, що навіть найраціональніша людина може зіткнутися з чимось, що не вміщається в її картину світу. А після перегляду, цілком можливо, ви уважніше придивитеся до очей людей навколо.
