Хотілося знайти чогось хорошого прочитати, та я не змогла. Трохи посидівши в пошуку Гугл, в списку книг я натрапила на знайому назву чи то книги, чи то фільму : "Пролітаючи над гніздом зозулі"... Десь я чула про цю книгу. І потім я згадала про екранізацію роману, - фільм, який довго валявся в планах, але я все забувала про перегляд. Ну ось я і глянула його позавчора. Є чим поділитися. Одразу скажу : я не читала книгу, бо не змогла її придбати. Тому розповідатиму про фільм, хоча, більшість людей які прочитали та переглянули екранізацію, говорять що книга детальніше розповідає про героїв. Це не дивно, бо у кіно неможливо помістити цілісний роман, ще й втиснути в 2-3 години.
Про що фільм?
Історія відбувається в одній з американських психлікарень, в 60-х роках. Один із злочинців по імені Макмерфі ( нехай буде скорочено його повне ім'я та прізвище ), щоб не потрапити за ґрати, примудрився зробити вигляд на психічно хворого. Весь фільм ми будемо спостерігати за подіями в лікарні та людей які там знаходяться, персонал, який "ґречно піклується про кожного з хворих".
Які меседжи я можу винести з цього фільму?
Кен Кінзі, автор книги, хотів показати важкі часи американської політики щодо протоколів лікування психічно нездорових людей. Макмерфі, будучи цілком здоровим психічно, спочатку робить із себе дурня : смішить всіх підряд, намагається зробити атмосферу в клініці веселою, комфортною, - він певен, що зможе протистояти авторитетному медперсоналу, який всілякий раз намагається стримувати будь який бунт, чи зміни в розпорядку дня хворих. Через дуже жорсткі вимоги, правила, тиск, електорошокову терапію, люди в клініці перетворюються на овочів, - сухих, зморщених, не придатних до соціального життя у зовнішньому світі.
Після такого плану лікування годі і казати, чому деякі не повертаються до нормального соціального життя, а досі чекають : поки їм витруть соплі, розжуюють як їм жити, якими методами лікуватися, подивитися бейсбол чи пройти терапію. Я розумію, що персонал є важливим етапом в лікуванні психічних розладів, але він не повинен впливати на ваше життя таким чином, щоб ви не змогли встати на ноги, оговтатися опісля, і покинути лікарню та жити як здорова людина - інакше це не адекватно розроблене лікування, воно шкодить й тут немає іншої сторони.
Макмерфі дає хворим надії на щасливе майбутнє, або принаймні, на цікаве життя в стінах палати. Заохочує вибирати цікаві заняття для них, щоб не скучати та ліпше лікуватися, "вибирати", а не тільки "брати" що сказали зробити. Показує швидкоплинність часу, забираючи всіх пацієнтів на катер, поплавати в морі ( чи океан, я не пам'ятаю... Море, мабуть...), зайнятися сексом з проституткою, пограти в карти на ставки, влаштувати вечірку собі на втіху - одним словом, дає змогу ПРОЖИВАТИ в моментах, відчувати насолоду, не зважаючи на те, що вони хворі.
"Не забувайте, що ви все ще живі люде!" - наче хоче сказати він. "Не забирайте в людині право свободи та голосу"! - мабуть, повідомив нам Чесвік, коли йому медсестра не дала ЙОГО сигарети ; Біллі був зашуганим хлопцем, який мав порушення мовлення, і коли переспав з подругою Мерфі, то відчував глибоку провину перед міс Редчед ( головна медсестра ). Сцена показує, наскільки їх лякали в цьому місці, що вони боялися зробити щось, що суперечило би їхньому лікуванню. Через електорошокову терапію, супротив цій процедурі, крики, - ми бачимо обличчя всієї клініки, команди лікування та тутешні настрої. Біллі помирає через суїцид ( я так зрозуміла, він порізав себе склом???), через безвихідь, яку персонаж відчував лікуючись там. Кульмінацією сцени, є Макмерфі, який намагається задушити Редчед, через смерть Білла.
Чому епілог фільму є неочікуваним та логічним в своїй ідеї?
Макмерфі помирає через Вождя. Вождь, якось відповів Мерфі, перш ніж той хотів втікти з лікарні : що його батька теж вбили ці люди. “Чому?” - питав Мерфі, і ми чуємо цілком логічну фразу, яка охарактеризовує всю суть історії : його не вбили, а попрацювали над ним, як тепер, працюють над Маком.
Індіанець Вождь, вбив свого найкращого приятеля, бо бачив, як персонал знищує його особистість, промиває мізки. Злякався - і тому задушив подушкою. Потім втік сам, не хотівши стати таким самим, як його двоє близьких людей.
Мій висновок :
“Люди люблять все нищити, особливо схожих собі. Людей. Все людське - перетворити на не подібне людському.”
