Інтерактивне кіно один з найулюбленіших моїх жанрів. Він не перегружує тебе механіками, не заставляє щоразу бути кращим та не зобов’язує жити у грі. Це релаксуючий жанр, який дає унікальний досвід. У нас час доволі мало студій створюють інтерактивне кіно.
На пальцях однієї руки можна назвати студії, які роблять якісні цікаві проекти, на двох пальцях, хороші ігри в цьому жанрі.
На даному етапі існують ( чи існували ) 4 студії з міцними або навіть шедевральними іграми.
До цього списку входять:
Quantic Dream
Telltale Games
Dontnod Entertainment
Supermassive Games
У кожного з цього списку є одна або кілька бестселерів, які так чи інакше наробили фурор у ігровій індустрії. Сьогодні я спробую проаналізувати ігри цього жанру та вияснити у кого ж все-таки інтерактивні ігри є найкращими.
Walking Dead & Wolf Among Us / Telltale Games
Розпочну з особистих фаворитів. Саме завдяки іграм Тейлів я познайомився з жанром інтерактивного кіно, коли вчився ще в школі.
Першою грою за якою я уважно слідкував на ютубі була Walking Dead. Во істинну легендарна серія, перші частини якої досі є найкращим, що було з ігровою індустрією. Гра року 2012 року взірвала інтернет простір. Пригоди Лі та Клементини розбили сердечко всім геймерам, які грали цей шедевр.
Розглядати весь сюжет я не буду, бо серія налічує 5 ігор. Розбір лише однієї WD займе кілька годин. А ще є легендарна Wolf Among Us, яка у свій час зірвала мені голову. Тому зупинюся на основних аспектах даної гри.
Порівнюючи WD та WAU з іграми конкурентів не вирізняється великою варіантивністю чи імерсивним геймплеєм. Ігри цієї студії витягають сюжетом та атмосферою.
У Walking Dead це гнітюча атмосфера постапокаліпсису з усіма притаманними її елементами. Це і виживання, і важкі моральні рішення, і постійне відчуття безвиході та депресії.
Натомість Wolf Among US це нуарний вайб старих американських детективів. Ви живете в антропоморфному місті, де повинні розплутати справу та знайти винних. Я не дуже люблю детективні історії, проте у цій грі просто космічна атмосфера, яка поглинає тебе з головою.
Також у іграх Тейлів добре прописані персонажі. Що Лі, Клементина, Кенні, просто культові перси ігрової індустрії. Не забуваємо і про Бігбі, Сніжку та свиню Коліна. Це запам’ятовуючі персонажі, які ввійшли в аннали легендарних персонажів всіх часів і народів.
Ігри Тейлів це лінійні сюжетні історії з ілюзією вибору, які ні нащо не впливають. Кого б ти не врятував, в кінцевому результаті врятований помре згодом, бо сюжет писати, це не мішки тягати. Тому ти не твориш “ власну унікальну історію “, а просто їдеш по заготовленим розробниками рельсам.
Серії про Бетмена та Борденленс я не грав, так як і Гри Престолів. Але вони були напорядок слабшими за своїх попередників. Проблема Тейлів була тою, що короткочасний успіх затьмарив їм голову. Дуже скоро вони почали, як під час золотої лихорадки скупати права на екранізацію купу тайтлів. Все це в акурат вже до існуючої Волкін Дед, яка з кожною частиною втрачала в якості.
У висновку всі наступні ігри робилися у промисловому пеклі та з скаженими дедлайнами. Студія перейшла на конвеєр, ігри втратили свою магію та ідею. Всі ці чинники спричинили тотальне банкротство студії. Дійшло до того, що вони вже сторонніми силами доробляли фінальну частину Walking Dead.
На деякий час студія померла, але тепер Скай Баунт викупала їх, і наче навіть продовження Вовка буде. А що там далі буде покаже тільки час.
The Dark Pictures: Little Hope & House of Ashes / Supermassive Games
Студія, яка у 2015 році розірвала своїм не лінійним Until Dawn. Цей поки що ексклюзив Sony ( на час написання ) і досі залишається однією з найкращих ігор.
Колись пробігав її на Ютубі, проте я грав наступні ігри цих творців жахастиків. Вже наступні ігри вони робили під крилом Бандай Намко, які і досі видають франшизу The Dark Pictures.
Концепція ігор не змінилася. Це досі жахастики з великою варіативністю та геймлейною основою. На відмінну від Тейлів, де сюжет стоїть на першому місці, у Суперів основа стоїть у геймплеї. Ти можеш злити свого персонажа у будь-який момент проходження, тому постійна тривога при першому проходженні не зникає до самих титрів. Хочеться зберегти, як найбільше головних героїв, щоб пройти гру на кращу кінцівку, але вдається це не завжди. Порівнюючи з Тейлами, у Суперів дійсно можна отримати свою унікальну історію, яка залежить від ваших виборів.
Ігри цієї студії є доволі короткими, в районі 4-6 годин, проте після першого проходження дають змогу грати за інших персонажів в окремих епізодах, що додає більше деталей. В той же час колишні ваші герої будуть приймати ваші ж рішення, що перший раз виносить голову.
Я пограв дві з 4 ігор з серії DP. Це Little Hope та House of Ashes. Навіть в одній серії ігри виходять наскільки контрверсійними, що єдиного висновку зробити просто не можливо. Little Hope це атмосферний не страшний хорор з глубоким сюжетом та несподіваною кінцівкою. Але з прісними героями та нудними скрімерами. House of Ashes це типовий бойовичок на кшталт Хижика з нудним, але інтригуючим сюжетом ( зараз зрозумієте ). Історія у гри банальна, проте персонажі наскільки чіпляють, що тобі дійсно важливо, щоб вони дійшли до кінця. Зав’язка у гри така собі, як і “ великий секрет, що відбувається “, але фінал доволі епічний.
Сказати, яка з них краща важко. Little Hope більш пропрацьована у локаціях, у неї саспіенс історія, яка пробирає до мурах. House of Ashes має круті бойові сцени та цікавих персонажів. Що ігри ці об’єднює, це дуже класний підхід взаємодії з навколишнім середовищем та локаціями.
Предмети можна крутити, щоб розглядати. У QTE моменти змушують діяти швидко та рішуче, бо після невдачі та смерті гра продовжується. Пострійно потрібно бути напоготові, щоб не запороти важливий момент. Геймплей у грі буде свіжішим, ніж у інших конкурентів, за рідкими випадками.
У двох випадках ігри навіть близько не дійшли рівнем якості до Until Dawn. Вони цікаві, як не страшне кіно в якому ти вирішуєш долю сюжету. Також її можна проходити з друзями до 5 людей, що додає грі більше фану. Доволі унікальна серія ігор, яку я рекомендую спробувати.
Life is Strange / Dontnod Entertainment
Мабуть найслабші з цього списку. Студія славиться відомою Life is Strangе.
Life is Strange - атмосферна підліткова гра з натяками на унікальні фішки геймплею.
У першій частині можна було керувати часом та змінювати вибори на ходу. Фішка прикольна і признатимя чесно, коли я її проходив ще у шкільному віці це здавалося неймовірно. Проте все ламає нелогічний тупий підлітковий сюжет. Гра на кожному кроці ламає свої ж закони всесвіту. Постійні роялі у кущах добивають останні надії на хорошу прописану історію. В юному віці я не міг повною мірою проаналізувати безглуздість сюжету. Вже зараз, коли я захотів подивитися розбір сюжету одного блогера, я побачив наскільки він рояльний. Life is Strange - це не поганий атракціон, який може сподобатися, якщо ти не вникаєш, що відбувається на екрані.
У нього прекрасна атмосфера кантрі, американських підліткових фільмів та несамовитості. Але якщо дивитися далі обгортки, то починаєш помічати доволі нішову гру без смислової нагрузки. Все таки я не можу сказати, що вона жахлива. Вона наївна та примітивна, але все ще цікава. Якщо вам подобажються американський вайб, вам сюди. Це підліткова гра з такими ж цінностями, тому на ту аудиторію це ок.
2 частина також хороша атмосферою, але далі безкоштовного сезону я не пішов, бо не вважаю, що ця гра коштує 100+ гривень за один сезон. До речі вся ця ахінея з сезонами пішла якраз від Тейлів. Гравець отримував гру шматками, а у LIS пішли ще далі, і сезони продаються окремо. Собівартість на фулпрайс добігає півтисячі гривень, при тому, що гра пробігається за менше 10 годин.
З 2 частини, і вже у наступних продовженнях студія взяла курс на ліберальні цінності, які впихувалися з приводу і без. І у першій вистачало таких моментів, але сиквели стали максимально політизованими та лівацькими. У грі чітко демонізують одну сторону і відбілюють іншу, що на мою думку в будь-якій мірі недостустимо. Політота в іграх це найгірше, що могло придумати людство, особливо, коли у ній процвітає культ ненависті якоїсь окремої групи.
У LIS 2 частині це бідні мігранти мексиканці, які тікають від злої поліції в Мексику. В наступних рівень лайна ще вище, тому навіть розглядати не буду. Тренди продокують свої правила. Те що в моді завжди буде продаватися для мас.
Студія скотилася, якість ігор упав до плінтуса, а сюжет на рівень фанфіків. Дивно, що французи з Dontnod Entertainment досі тримаються на плаву.
Heavy Rain & Beyond: Two Souls / Quantic Dream
Легендарна студія. Девід Кейдж виступає Квентіно Тарантіно в світі інтерактивного кіно. Родоначальник жанру, геніальний режисер та митець. Його ігри це мистецтво до якого повинні доторкнутися кожен.
На відмінну від попередніх героїв довгочиту, у іграх Квантіків і геймплей, і сюжет однаково на високому рівні. На даний момент я пройшов Heavy Rain та Beyond: Two Souls. Ці ігри піднімають гострі соціальні проблеми та мають глибокий філософський підтекст. Ігри Quantic Dream - шедевр.
Впершу чергу слід зазначити, що з іграми Кейджа я вже познайомився, коли мав за плечима багато пройдених ігор з цього жанру. Я мав повне розуміння, що це за жанр і з чим його їдять, і здавалось би мене вже нічого не могло здивувати. АЛЕ здивувало.
До ігор цієї студії я можу класифікувати, як імерсивне інтерактивне кіно. Пояснюю про що я. Незважаючи на дії гравця, світ рухається у своєму темпі. У цій грі бездія теж дія. Дуже багато разів гра буде грати саму себе. Простий приклад. Heavy Rain. Ти повинен зробити яєшню, поки твоя подруга пішла в душ. Щоб зробила інша гра. Заморозила час до того моменту, поки ти не підійдеш до плити і не приготуєш їсти. Що робить HR. Ходиш по кімнаті колупаєшся в носі? Гаразд, ось вже пройшло 5 хвилин і подруга виходить з душу. Вона починає реагувати на твою бездію та питає де перекус. Ось така вся гра. Інший приклад вже з Beyond: TS. Ти сидиш в коридорі, поки дорослі говорять в кабінеті. Ти ладен робити, що завгодно, поки вони розмовляють, а можеш… А можеш духом залетіти у кабінет і прослухати їхню розмову. І розмова не буде починатися зі скріпту, вона буде йти рівно з того моменту з якого вони говорили. Ось, що таке імерсивний геймплей. І таких деталей багато, але чомусь я ніколи не бачив, щоб на них звертали уваги, але ж це дійсно дуже круто.
В цьому всі Квантіки. Вони роблять ігри дуже рідко, але коли випускають, це стає новим шедевром. Можна багато чого говорити за сиквел. Фанати після HR чекали концептуально схожу гру, а отримали історію про дівчину з надздібностями. Як би там фанати не бухтіли, але гра вийшла дуже класною. Вона подарувала той геймлей, який ніхто до того не дарував у жанрі.
Ну а до речі, що там геймплей? Навіть зараз старенькі ігри дають спокійно фору теперішнім конкурентам. Найкращий імпакт взаємодії з предметами ( з дуалшок це взагалі окрема міні-гра), найепічніші сцени екшену з великою кількостю режисури, найцікавіші сцени QTE формату. І це на хвилинку ігри минулого та позаминулого десятиліття. Так, ігри Кейджа очевидно опередили свій час. А як щодо помічника в вигляді думок персонажа, які можна прослухати? Таким нативним чином вони розкривають більше персонажа та підказують куди йти далі.
Сюжет у грі вартий окремого розбору. Звісно, що у будь-якій великі сценарній грі з великою кількістю розвилок будуть певні роялі, але перепрошую, гра проходиться за 12 годин. Це повноцінний серіал від Нетфлікс до того, як Нетфлікс став мейнстрімом. Як і в іграх Супермесів, тут хочеться експериментувати самотужки, а не дивитися розвилки у ютубі. Ти граєш і проникаєшся.
У HR взагалі 4 окремі сюжетні лінії зі своїми персонажами, доля яких у твоїх руках. Це рівень майстра ігрової індустрії. Ігри Квантіків постійно закидують тебе в унікальні ситуації, які вони вдало обігрують у сюжеті. HR і досі вважається найкращою у жанрі, хоча багато злих язиків дивлячись з ретроперспективи починають поливати гру брудом. Особисто я не згоден з їхньою думкою. Так, у грі доволі спорний сюжет, до якого є місцями багато питань, але гра дає тобі найголовніше - емоції. Це не соєва детективна історія. Це жортсокий триллер, який постійно тримає тебе у напрузі. Beyond стала більш Голівудською, але там сюжет, а особливо кінцівка тримає гідну планку.
Чекаю продовження розвитку всесвітів Квантіків, які мають філософію “ одного кіно “ без натяків на продовження. Їхні історії повноцінні та завершені. На їхньому місці інші б доїли франшизи постійними сиквелами, але це Кейдж, він любить розповідати унікальні історії, що пробирають до мурах.
Підсумовуючи. На даний момент не існує дійсно хорошого інтерактивного кіно. Все варірюється між відверто жахливим до середнячкового кінца на раз. Цей жанр доволі закритий, тому не рідко виходить так, що різні видавці платять одній тій ж студії гроші, щоб вони зробили для них унікальний IP ( привіт Мессівгеймс) або ж студія сама купує права на якусь франшизу.
Дуже мало команд професійно займаються цим жанром. Він не приносить сотні мільйонів кожного кварталу та не є масовим. У нього не можна впихнути мікротранзакції та лайфсервіс систему.
Великі боси зацікавлені у швидкому прибутку, тому в індустрії одноразові Call of Duty і нескінченні ремастереди та ремейки старих ігор. Риночок порішав.
Не зважаючи на це, час-від-часу на ринок виходять достойні представники, наприклад ті, які я перечислив у своїй монографії. Рекомендую ознайомитися з жанром, якщо ви ніколи не пробували. Однозначно це того варто!
