Магічне мислення — це віра в те, що ідеї, думки, дії, слова чи використання символів можуть впливати на хід подій у матеріальному світі. Магічне мислення передбачає причинно-наслідковий зв’язок між внутрішнім, особистим досвідом і зовнішнім фізичним світом. (Енциклопедія Британіка)
У цьому дописі я не пропоную поради чи наполягаю на якомусь конкретному світогляді. Я просто ділюся своєю історією, щоб пролити світло на те, як магічне мислення вплинуло на моє психічне здоров’я та розвиток. Сподіваюся, це допоможе інші зрозуміють, як такі переконання можуть впливати на дітей і чому для мене було важливо звільнитися від них.
Щоразу, як про щось пишу, я намагаюсь знайти максимально багато посилань, доказів, досліджень. Цього разу я шукала щось про вплив магічного мислення батьків на формування дитячої психіки, та роль, яку воно відіграє в нарцисичній аб'юзивній динаміці, та не знайшла. Тоді я все ж подумала, що не повинна нікому нічого доводити. Це мій досвід, і він справжній. Я розкажу, як його бачу, для кращого розуміння впливу магічного мислення на формування особистості.
Іноді мені важко пояснити, яким було зростання у сім’ї, де абсолютно всі переконані, що мають надприродні здібності. Брат матері, який вірить, що вміє лікувати на відстані одними лиш рухами рук, найкраща подруга матері, яка нібито бачить мертвих, батько, який говорить з мертвими уві сні (але які мертві, ви що, смерті не існує і всі ми перероджуємось), матір, яка бачила ауру, а ще у всьому шукала відьомство і знаки, і бабуся, яка нібито ворожить та читає думки. А, і ще сестра батька, у якої жодна дія не обходилась без якого-небудь релігійного ритуалу. Цікаво жити, коли тебе оточує магія і ти віриш, що НЕ МОЖЕ нічого поганого статись, що тебе охороняють ангели, твої прабабусі й прадідусі, і твої родичі захистять тебе своїми “силами” в разі чого. Але це вже трохи переходить рамки звичного “якщо я не буду про це думати, воно зникне” — так, теж магічне мислення.
Вдома у нас був дикий мікс книжок з ясновидіння, гіпнозу, різних релігій, фен шуй, “трансерфінгу реальності”, духовного самозцілення та просто позитивного мислення. Мені було цікаво, і звісно, я в це все вірила. Я читала усе, що у нас було, ще не маючи навичок критичного мислення. Ти не піддаєш сумніву слова УСІХ членів родини, які підтримують та заохочують одне одного у слідуванні своїм ілюзіям. З хорошого, вони дійсно багато знали про різні релігії, практикували медитацію, йогу. Ще за обіднім столом розказували, яка в кого кольору аура, і разом розгадували “віщі” сни, що дивно, але принаймні весело. Я почувалась втаємниченою й особливою, і такі обговорення ніби робили нас ближчими та давали почуття безпеки та контролю. Адже нічого не може статись, коли всі навколо так близько спілкуються з “тонким світом”.
Магія була присутня в усьому. Розкладені по будинку записочки святим, книжки та передачі про екстрасенсорику. Так, ми якраз ті люди, які неіронічно дивились “Битву екстрасенсів”. Батько не дивився не тому, що це постановка і шарлатанство, а тому, що це “неправильне” використання екстрасенсорики.
З поганого, коли у моїй матері був психоз через проблеми з щитоподібною залозою, її параною та віру в переслідування магічними силами приписували надприродному, замість записати до лікаря. А де я була, якщо я зараз така розумна? Я не знала, що мені робити, тому що я не розуміла, що відбувається і чому вірити.
Магічне мислення та контроль
З поганого ще і те, що не всі з них були хорошими людьми. А коли погана людина приписує собі надприродні сили й сліпо в них сама вірить, вона використовує їх, щоб виправдати маніпуляції та аб’юз. Авторитет батька не можна піддавати сумніву, і всі його дії виправдані, оскільки він бачить твої наміри та думки, і сховати їх неможливо, бо він же все одно дізнається. Слава вигаданим богам, я ніколи в це до кінця не вірила, оскільки не бачила доказів. Він дійсно вірив, що “бачить” мої погані наміри та бажання нашкодити йому та зробити його життя складнішим — у нього не виникало сумнівів через непохитну віру у власну непогрішимість та виняткову проникність, адже його благословили вищі сили. Але я знала, що це неправда і я нічого поганого не зробила, тому переконати мене в моїй зіпсованості до кінця йому так і не вдавалось.
Все, що ламалось, було моєю провиною, бо я “неправильно користувалась”, все, що йшло не так випадково, ставалось якимось чином через мене, навіть якщо я і близько не була до того причетна. Він навіть заявляв, що в мені є “зло” і я маю сходити в церкву і як же був здивований, коли я на це погоджувалась. Віра у власні сили підживлювала його параною — всі навколо намагаються йому нашкодити, світ навколо має проти нього у змові. Себе він ставив вище за інших і не піддавав свої рішення сумнівам. Незгода з ним була буквально гріхом. Піддавати сумнівам його параною або надприродні сили було не можна — це його злило, а злість могла виливатись в насильство і погрози. Взагалі фіксація на демонах і злі в мені у всіх членах родини була якось присутня, але слава вигаданим богам, вони так і не додумались до екзорцизму.
Магічне мислення вияв любові, чи…?
Мати використовувала “магію” на добро, тому це мене не травмувало, скоріше зробило наївною та непристосованою до життя. На моїй першій роботі вона нібито “магічно” допомагала мені, приваблюючи покупців, а ще вона заявила що магічно “захищає” мене у житті. Я їй вірила, у мене не було причин їй не вірити. А ще я довгий час вірила, що сама нездатна впоратись з роботою та своїм життям.
Зворотна сторона у цього теж була. Будь-який “знак” (наприклад, на пляж поруч зі мною винесло вужика) — ти пов’язана зі злом, з тобою щось не так, це підступи злої сили. Вона активно шукала знаки, а коли шукаєш — знаходиш.
Коли мені було років 8, я так сильно повірила що вмію впливати на дощ і погоду (що логічно в такому середовищі). Після того, як я, дуже задоволена собою, “прикликала дощ”, моя мати за збігом обставин в той же день заявила “Я знаю, з якими силами ти зв’язалась” (це могло бути спровоковане буквально будь-чим) і більше ніколи про це не говорила. Сказати, що я злякалась, це нічого не сказати, і надовго відреклась від всіх спроб робити щось магічне, тому що боялась, що вона якось дізнається (і що злі сили мені помстяться).
Релігійний ОКР
Всі члени моєї родини вірять в бога і вважають себе християнами, але не практикують віру, скажемо так, “традиційно”, як ви вже зрозуміли. Сумніви в існуванні божественної сили активно засуджувались, а резонні питання про походження світу відкидались з насмішками. Якийсь час в мене було навіть щось дуже схоже на релігійний ОКР. Я читала багато літератури, яка була орієнтована на дітей та закликала вже почати вести праведний спосіб життя і каятись в гріхах (так, це був майже свідомий мій вибір, в нас були таки книги, а що я читала особливо ніхто не контролював). Не дивно, що це зробило мене надмірно релігійною у юному віці, і я активно молилась щовечора, тричі читаючи молитву, яку я сама вигадала і скомбінувала з отченашем, ще й починала заново щоразу як збивалась. В молитві я мала згадати всіх родичів у певному порядку і просити вибачення за “гріхи” — дуже добре пам’ятаю, що я просила мене пробачити за читання грецької міфології, хоча те, що мої родичі вчиняють “гріхи” серйозніше мені чомусь в голову не прийшло. Я намагалась контролювати свої думки, щоб не грішити, і уявляла, що скажу на зустрічі з богом після смерті у своє виправдання. На щастя, скоріш за все, в якийсь день я втомилась і просто забула помолитись, і нічого не сталось. У мене не було чіткої думки, що станеться щось негативне, якщо я перестану молитись, але я боялась, що це якось вплине на мою сім’ю. Таким чином, магічне мислення контролювало мене, змушуючи фільтрувати думки та виконувати безглузді ритуали й тривожитись за те, що мої дії нашкодять моїй родині, поки я його не переросла.
Інтуїція
Якийсь час я вірила, що можу “відчути” коли станеться щось погане, і іноді це дійсно ставалось, підживлюючи мою віру в ясновидіння. Будь-які збіги я приписувала своїй “здатності” впливати на події та передбачати їх. (Насправді я була дуже тривожна і просто програвала в голові УСІ можливі негативні сценарії). Це сильно розмивало межу між реальністю та фантазіями, і пройшло саме по собі знов-таки, коли я стала жити окремо, а не в ехокамері, де всі підживлюють хибні переконання одне одного, і зрозуміла що this is not normal і всі так не живуть, і добре, що мені розуму вистачити про це все не розказувати.
Магічне мислення та віра у надприродне змусили мене сумніватись у всьому, що не можна пояснити логічно. Я припинила довіряти своїй інтуїції, бо для мене вона стала схожою на ясновидіння — ще одну форму маніпуляції та втрати контролю. Я більше не можу довіряти відчуттям, коли знаю, що вони часто породжені тривогою, а не реальністю.
Магічне мислення та смерть
Дуже боляче було відходити від сприйняття смерті як етапу для переродження (була смішна історія, якийсь час моя родина серйозно обговорювала, чи мій брат не реінкарнація якогось мудреця). Заново приймати смерть бабусі, яку було пережити досить легко, якщо змусити себе вірити, що це не назавжди.
Зцілення позитивним мисленням не працює. Це ще одна річ, в яку я не вірила, бо неможливо заперечувати об’єктивну реальність, і я частково її звинувачую в тому, що моя мати померла. Звісно, тут були інші чинники — тривожність, можлива медична травма, та і просто небажання приймати реальність — але вона відмовлялась від походів до лікарів ще й тому, що “духовне самозцілення”, на її думку, працювало краще. Головне сфокусуватись на позитиві, пробачити образи, і відпустити минуле, як нас вчать Синельникови та Луїзи Хей. Потім рак її вбив. Я дуже багато думаю про те, що вона могла б жити, якби не захопилась “трансерфінгами реальності” та “зціленням силою думки”.
Стосунки з сім’єю
Мені важко сприймати це зараз і з ними спілкуватись, тому що ці люди шкодять своїми переконаннями собі та своїй родині. Бабуся почала балуватись замовляннями з магічних книжок на старості, сім’я замість проконсультуватись з психіатром/неврологом щодо потенційної деменції буквально вірить, що вона справжня відьма. Мені важко підживлювати їх переконання, але я не маю сил з ними сперечатись. Я відчуваю, як між нами зростає прірва щоразу, коли вони згадують про 'знаки' чи 'плани всесвіту', і хоча я намагаюсь бути терпимою, це викликає тривогу.
Я не знаю точно, чому всі вони такі. Можливо, це ментальні захворювання, неліковані та недіагностовані, в комбінації з бажанням зробити світ контрольованим та зрозумілим, безпечнішим, отримати владу і контроль над чимось у своєму житті, відчути власну важливість.
Багато жертв насильства у дитинстві розвивають магічне мислення, і я впевнена, що це теж зіграло роль в поведінці членів моєї родини. Як стверджує психотерапевт Патрік Тіхан, часто діти використовують магічне мислення, щоб справлятись з тривогою і стресом. (“Якщо я ідеально приберу в кімнаті, батьки не будуть сваритись”). Часто такі механізми переходять у доросле життя і можуть стати одною з причин розвитку ОКР.
https://youtu.be/fsA4oqQPIIw?si=oHcV3HVQ6xRg9vmP
Коли страхи дитини збуваються, вона може також повірити у здатність передбачати майбутнє, що, ймовірно, стане причиною тривоги у дорослому віці. Ще одним з проявів є “фантазії про спасіння”. Можливо, в дитинстві людина мріяла про те, як її всиновить родина друзів, або як її батьки “магічно” стануть добрими, але не могла реально ні на що вплинути. Подорослішавши, людина мріє про будинок, навчання, поїздку мрії, але відмовляється робити конкретні кроки для покращення свого життя. Що з цим робити? Як каже Патрік Тіхан, треба почати бачити ці патерни як те, що нам допомагає вижити, і замінити на здорові механізми подолання. Ми не винні у цьому, тому не варто себе звинувачувати. Можливо, для зцілення нам знадобиться багато підтримки та терапія, також може бути корисним ведення щоденника. Але в екстремальних випадках, як у членів моєї родини, боюсь, занадто пізно.
Якщо людина не має саморефлексії взагалі та вважає себе магом, ворожкою, відьмою, вона не звернеться по психіатричну допомогу, і поки вона є осудною і відверто не шкодить собі та іншим, ніяке примусове лікування неможливе. Я вважаю, що навіть примусове лікування неефективне: людина має хотіти змінити свої хибні переконання, чого жоден з них не хотів, вони чіплялись і чіпляються за свої ілюзії неймовірних вмінь, щоб якось впевненіше почувати себе у світі, де вони не мають жодної реальної влади та контролю.
Атеїзм
Довгий час я була занурена у світ, де все було пов’язано з якоюсь надприродною силою — хай то були вищі сили, магія чи ідея, що ми можемо впливати на реальність своїми думками. Але як тільки я відійшла від цього середовища, я кинулась в іншу крайність: я почала читати наукпоп, критику релігії, та швидко стала переконаною атеїсткою і відчула сильну огиду до релігії та езотерики. Це був мій спосіб повернути собі контроль. Відмова від магічного мислення була схожа на відмову від тієї частини мого життя, яка змусила мене почуватися безсилою. Мене тригерить, коли люди щось приписують богу та всесвіту, добровільно відмовляючись від свободи вибору та зміщуючи відповідальність. Зовнішні обставини — це не глобальний задум всесвіту, для мене цей “задум” на рівні теорій змов.
Я розумію, що я ненавиджу не релігію саму по собі, а її вплив на мене. Релігія змусила мене боятися, соромитися і хвилюватися про абсолютно природні речі, і як тільки я звільнилась від цього, я закономірно вирішила не мати з цим більше справу. Я не маю нічого проти віруючих, але я не можу дозволити релігії знову проникнути в мій спосіб мислення.Я не можу собі дозволити агностицизм. Це все одно що дозволити собі вірити, що дорога тобі людина насправді не померла і є надія, коли ти бачив її похорон на свої очі. Відмова від віри в бога звільнила мене від страху і сорому, але я сумую за тим відчуттям, що є хтось або щось, на кого можна покластися, навіть якщо ти одна у світі.
Відмова від магічного мислення та релігії мене звільнила, але також коштувало стосунків з родиною. Щоразу, коли я висловлювала свій скептицизм, я відчувала, як розрив між нами зростає. Я більше не була тією людиною, яку вони очікували бачити. Але, попри це, я знаю, що не можу повернутися до життя в цій бульбашці. Свобода думати самостійно була варта дискомфорту. Відмова від магічного мислення стала дуже важливим кроком в досягненні автономії, та дала сили жити у реальності.
P.S. В цьому пості я просто розказую про свій досвід, бо хочу поділитись, нікому нічого не раджу, не пропагую. Я хочу, щоб ви краще розуміли, як на нас впливає магічне мислення і як воно впливає на дітей. І так, релігія це теж магічне мислення. Мій досвід не є суцільним негативом, але потенційні наслідки для мого здоров’я та здатності самостійно мислити та діяти, не спираючись на потойбічні сили, якби я не звільнилась від віри в них, міг би бути катастрофічним.
‘
