TW - згадки про intrafamilial child torture, тортури, насильство над дітьми
Я не буду сильно вдаватись в подробиці, але посилання на ресурси, які я залишу, містять чутливий контент. Також, хоча тут немає описів, є згадування різних видів тортур та насильства.
Це не стаття в науковий журнал і не дисертація, це стислий переказ досліджень та особистий досвід, я буду займатись просвітництвом у прийнятній до мене формі. Є сумніви? Список джерел в поміч.
Підтримуєте або проходите повз.
Я вагалась, чи писати на цю тему, але мене підштовхнуло те, що багато людей були в ній зацікавлені, а також те, що кріейторка, через яку я почала її досліджувати, Даніель (Facing the dark) дала двогодинне інтерв’ю на тему intrafamilial child torture (катування дитини в сім’ї). Якщо вона достатньо смілива, щоб розказати про це, то і я теж можу. Мене мотивує писати про це те, що я страждала від неможливості назвати та пояснити специфічний досвід та його довготривалий вплив.
Даніель дуже влучно пояснила, чому такий матеріал потрібен, чому правильний ярлик має значення. “Нам потрібно правильно назвати та категоризувати наш досвід, щоб знайти для себе правильні ресурси та групи підтримки”, сказала вона на своєму акаунті в Tiktok під назвою Facing the dark, де вона розповідає про свій досвід.
Отже, я створюю свій матеріал для людей, які пережили дещо подібне з метою надання валідації. Якщо ми точно знаємо, що сталось, і можемо це назвати, нам легше впоратись із самогазлайтингом або газлайтингом з боку інших людей. Дуже багато людей, які пережили страшні речі, вважають, що з ними не сталось “нічого поганого” і у “інших гірше”.
Категорію ICT виділяє American Professional Society on the Abuse of Children. А ось що Child Maltreatment Policy Resource Center заявляє у свої доповіді (policy report): Ми стверджуємо, що необхідно визнати та визнати ІCT як окрему категорію жорстокого поводження з дітьми, щоб можна було розробити емпірично обґрунтовані практики для виявлення, захисту та підтримки дітей-жертв, а також для реабілітації та відновлення цілісності сім'ї, якщо це можливо.
Я вивчила case studies (описи випадків, для людей з сильними нервами, ви можете це читати на свій розсуд), опубліковані на сайті Child Maltreatment Policy Resource Center, в якому розглядаються реальні випадки дітей, які постраждали від ICT, і до яких наслідків призвела неправильна/несвоєчасна допомога, недостатня компетентність служби захисту дітей. На щастя, один з випадків описує успішне надання допомоги у ранньому віці, але що цікаво, у цьому успішному випадку мова йшла про зовсім маленьку дитину, та дуже очевидні та “стереотипні” ознаки нехтування та аб’юзу, саме тому служба захисту дітей відреагувала відповідно. Жертви ICT часто стикаються з тим, що їм не вірять, бо настільки екстремальний аб’юз здається неправдоподібним. (Я зараз цитую слова д-ра Міллер з її вебінару).
American Professional Society on the Abuse of Children працює над введенням категорії ICT, а також над поширенням інформації серед лікарів-педіатрів, психологів, вчителів та соціальних працівників, щоб вони не керувались упередженнями у своїй роботі та могли побачити ознаки аб’юзу та/або ICT.
Наукові статті з ICT, які публікуються з 2014 року, вже виявили систематичні недоліки у повідомленнях про насильство, у судових справах щодо добробуту дітей, у кримінальному переслідуванні кривдників, а також у запобіганні дитячій смертності, пов’язаної з ICT.
Те, що у нашій країні таку категорію не виділяють окремо, не означає, що у нас ICT не існує. Фактично, читаючи case studies, я побачила ледь не вперше репрезентацію свого досвіду. Спершу мене це налякало, потім я вирішила, що маю про це розповісти, тому що бачити репрезентацію свого досвіду, яким би жахливим він не був, означає, що ти не один.
По ICT існують поки що 4 дослідження, перші з яких були опубліковані у 2014 році. Знов-таки, якщо ви вирішите з ними ознайомитись, я вас попереджаю про те, що там є приклади. З фото в деяких випадках. Для загального розуміння теми буде достатньо прочитати policy report , який я тут стисло переказую, та матеріал про тактики контролю в ICT , який я теж переказую. В них немає детальних описів.
Базуючись на попередніх, дослідженнях, автори policy report вивели таке визначення — можливо, воно ще буде змінюватись і доповнюватись.
Intrafamilial child torture/катування дитини всередині сім’ї (ICT) є систематичне та навмисне жорстоке поводження з дитиною, що відбувається в сім’ї, де дитина фізично та/або психологічно перебуває в заручниках та не може піти. Компоненти катування можуть включати умисне фізичне насильство, навмисне нехтування, сплановане сексуальне насильство або методичне психологічне насильство з метою цілеспрямованого спрямування, формування та контролю над психологічним і моральним розвитком дитини, її почуттям ідентичності та незалежності, щоб виробити у дитини переконання та поведінку на користь психопатологічних потреб кривдника(ів). Хоча ICT може тривати будь-який період часу, воно часто відбувається протягом тривалого періоду житті дитини-жертви.
Отже, різниця не в тому, НАСКІЛЬКИ це “погано”, різниця у тому, що присутній чіткий намір зламати. Тобто випадки жорстокого поводження, навіть повторювані, якщо вони стались через те, що злочинець втрачав контроль над емоціями, або не має відповідних навичок, необхідних для виховання дітей, не будуть підпадати під визначення. В цих випадках людина зазвичай шкодує про свій вчинок і здатна до усвідомлення та змін. Тортури — це цілеспрямовані дії, щоб зламати дитину, добитись стовідсоткової покори та підпорядкування будь-якими методами. (Перефразовую визначення Нокса, автора першої статті на тему).
Тортури полягають в діях злочинця, а не реакції жертви — те, наскільки витривалою є жертва, не має значення, і вона не має доводити свій біль та страждання, щоб дії щодо неї були визнані катуванням. (Браун)
Цікаво, що те, про що нам в школі розповідали як страшилки про “справжній аб’юз” насправді було тортурами. Ми тоді майже всі були жертвами аб’юзу, просто вдарити дитину не вважалось за щось кримінальне і нормалізувалось.
Policy report від Child Maltreatment Policy Resource Center (я буду прямі цитати виділяти курсивом) описує динаміку стосунків у сім’ї, де відбувається ICT. Кривдник хоче добитись абсолютного контролю та влади над усіма думками та діями дитини. Часто такий кривдник використовує свій контроль над ресурсами (вода, їжа, доступ до туалету, одягу, соціалізації), щоб знущатись з дитини.
Приклади, наведені в таблиці Байдермана, яка була створена для опису політичних тортур, використані в policy report, як ілюстрація динаміки в сім’ях з ICT. (З поясненням, що будь-які види тортур мають схожу динаміку жертва-кривдник).
Методи кривдника: ізоляція (одиночне ув’язнення та інші види ув’язнення), віднімання ресурсів/стимулів (наприклад, забрати усі меблі з кімнати, дозвіл тільки на один вид їжі, заборона рухатись, темрява або навпаки яскраве світло), виснаження (обмеження їжі, тривале фізичне обмеження руху, тривалий допит, примусове письмо, доведення до хвороби та будь-які інші спрямовані на виснаження дії), погрози, непоясненні зміни в ставленні, демонстрація своєї повної влади над життям жертви, при цьому рідкісні послуги та винагороди або обіцянки за часткову покору, приниження (покарання з метою приниження, обмеження доступу до гігієни, порушення приватності).
В статті Памели Міллер і Луїзи Аронсон Фонтес серед 10 тактик катування перелічені:
ізоляція, приниження (кривдник може постійно критикувати, висміювати, ображати, та принижувати жертву; в екстремальних формах жертві можуть не дозволяти митися протягом тривалого часу, змушувати їсти зіпсовану їжу, не давати доступу до туалету, утримувати в брудному середовищі або позбавляти особистого простору), газлайтинг (заперечення досвіду жертви та власних дій, їх аб’юзивності),
фізичне насильство (фізичне насильство може бути ритуалізованим, наприклад: «Якщо ти будеш огризатись, я запхаю тобі в рот гострий перець», або фізичне насильство може бути непередбачуваним, або і те, і інше);
фізична депривація або ослаблення (відмова у доступі до ліків, допити, які тривають годинами, можуть давати наркотики, отруйні речовини, змушувати перенапружуватися або підтримувати незручні “стресові” положення тіла, або позбавлення захисту від спеки чи холоду);
сексуалізований аб’юз, у тому числі сексуалізовані покарання, сексуальні маніпуляції, прямий сексуальний контакт, примусове спостереження під час туалету або під час купання, отримання сексуалізованих зображень та перегляд порнографії; абсурдні правила та обмеження (заборона виявляти емоції, мати певний вираз обличчя, можливо навіть такі заборони як спати у певній позі, і т.д. тобто обмеження на нормальні для розвитку дитини речі),
ігнорування/мовчанка, відмова визнавати присутність жертви, торкатись її;
залучення до важкої праці (економічна, трудова експлуатація), наприклад, примус виконувати роботу, для якої дитина занадто мала, або не може виконати через хворобу, щоб у жертви не залишилось сил на опір;
насильство через інституції / юридичне насильство. Кривдники маніпулюють установами для власної вигоди та/або для того, щоб завдати шкоди своїм жертвам. Коли жертва викликає поліцію у відповідь на напад, кривдник може завдати собі тілесних ушкоджень або в інший спосіб переконати поліцію заарештувати жертву чи відвезти її примусово на психіатричну експертизу. Якщо дитина або хтось інший зовні звертається до служби захисту дітей або поліції, кривдник може переконати їх, що дитина є правопорушником або психічно хворою і її потрібно відправити до закритого закладу. Кривдники також використовують правову систему для посилення контролю над своїми жертвами, домагаючись опіки над дорослими партнерами або дорослими дітьми, а також ведучи постійні судові баталії зі своїми колишніми партнерами. Всі ці зусилля створюють паперовий слід, який дискредитує версію подій жертви та розширює контроль кривдника. Жертви також відчувають себе безпорадними, оскільки бачать, що ті самі інституції, які мали б їм допомагати, натомість посилюють їхню залежність від кривдника.
(Щодо останнього пункту, мені відомо про неодноразові таки випадки в Україні. А в моєму випадку кривдник ще і був сам представником такої інституції.)
Ця поведінка ілюструє динаміку між кривдником і жертвою і список не є виключним.
Для кривдника характерне наступне: особлива фізична та психологічна жорстокість до потерпілих; безстрашне панування над іншими; холоднокровність і відсутність почуття провини; егоцентрична імпульсивність; тривале повторення заподіяного болю і страждань; складне планування для збереження контролю над дитиною, сім'єю та середовищем для зберігання ICT; дегуманізація жертви, відкидання її автономії; використання дитини-жертви як засобу для задоволень кривдником потреб і бажань; звинувачення жертви у насильстві. Психопатологія кривдників має бути вивчена детальніше.
Тепер до безпеки дітей. Як стверджують автори policy report, проблема в ICT полягає в тому, що здатність батьків до захисту — співпереживання, турбота про добробут дитини та щире бажання стати ефективними батьками — категорично відсутні. ICT не породжене (принаймні виключно) зловживанням речовинами, проблеми з контролем гніву, тривогою та депресією, факторами, які можуть підвищити ризик жорстокого поводження з дітьми, але які також можна розпізнати, вилікувати/виправити та сприяти відновленню цілісності сім’ї. Кривдник, який катує дитину, НЕ ЗМІНИТЬСЯ. Він може пообіцяти, але це неможливо. У цьому випадку можливо безпечне возз'єднання з сім’єю, тільки якщо кривдник або кривдники повністю ізольовані від сім’ї, і про дитину дбає безпечний член родини.
Перше втручання, якого потребують діти, які пережили тортури, — це довірливі стосунки з турботливими, послідовними, некараючими дорослими. Довіра вимагає часу, а діти, які пережили тортури, можуть мати глибші порушення прив’язаності та емоційної стійкості, ніж у багатьох інших, які зазнали жорстокого поводження. Крім того, вони можуть бути надто вразливими, щоб проходити терапію, які вимагають від них знову пережити свій досвід тортур як частину лікування. Діти не можуть і не повинні починати розглядати свою історію травми, доки вони не відчують повну безпеку. Це може означати негайне позбавлення батьківських прав і постійне поміщення в безпечне сімейне середовище разом із правовим захистом опіки, піклування або усиновлення.
Крім того, види терапії та їх час, ймовірно, будуть дуже відрізнятися від традиційної терапії травми через ймовірне відставання у розвитку та емоційну вразливість.
Також може знадобитися медичне втручання.
Дитина, яка пережила тортури, також матиме особливі освітні потреби. У багатьох випадках кривдники забороняють дітям відвідувати школу як спосіб контролювати оточення та запобігати розголошенню фактів поганого поводження з ними. Ймовірно, вони були ізольовані від інших дітей і, можливо, ніколи не навчились взаємно спілкуватися з іншими дітьми або діяти в групі. Деякі діти, які зазнали тортур, можливо, потребують на певний час індивідуального навчання, а не призначення одразу до класу.
Лише після досягнення певного рівня фізичної та психологічної безпеки слід спробувати інші втручання, пов’язані з травмою. Загалом ранні терапевтичні втручання повинні бути зосереджені на тілесній регуляції та почутті безпеки в тілі, які описані експертом з травми Бесселем ван дер Колком. Когнітивне та експозиційне втручання слід використовувати лише як пізнішу терапію. Деякі особи можуть ніколи не впоратися з експозиційною терапією, навіть у дорослому віці!
Якщо підсумувати, в США остаточно забирати дітей з сімей із жорстоким поводженням вважається останньою мірою, оскільки це також травматично, і застосовується тільки коли усі інші методи не дали результату. Але у випадку з ICT це єдиний спосіб. Ці діти не можуть чекати. Невизнання ICT як окремої категорії може мати жахливі наслідки для дітей, які залишаються в таких сім’ях.
Створення окремої діагностичної категорії для ICT є першим кроком навчання всіх спеціалістів щодо запобігання цій крайній формі жорстокого поводження з дітьми.
Так, у нас не ідентична ситуація, але я вважаю, що професіонали, які працюють з дітьми, мають цікавитись всім, що пов’язано з безпекою дітей, і вміти розпізнати тривожні ознаки. Особливо це стосується тих, хто приймає рішення про вилучення з родини — така різниця в категорії може мати вирішальне значення. Також, якби терапевти були обізнані у цій темі, вони б не наполягали на експозиційній терапії, яка травмувала мене і привела до жахливих наслідків для мого психічного та фізичного здоров’я. Я впевнена, що багато дорослих та дітей, які пережили ICT, потребують терапевтів, які розбираються у цій темі та можуть надати адекватну допомогу або принаймні не нашкодити ще більше.
Всяке насильство над дітьми має бути засуджене і покаране. Це не змагання, у кого було гірше. Якщо ваш досвід не підпадає під критерії ICT, це не значить, що він не важливий, не жахливий чи “недостатньо поганий”. Дії можуть бути навіть ідентичні, але різниться динаміка в сім’ї та мета кривдника.
Вплив ICT на жертв катастрофічний, і часто призводить до ПТСР та/або комплексного ПТСР.
Також є ще менш вивчені та широко визнані розлади, які пропонуються різними вченими, такі як Developmental Trauma Disorder/ Розлад травми розвитку (за ван дер Колком), який описав численні симптоми, характерні для дітей, які пережили жорстоке поводження, що включають надмірну тривогу, агресію до себе та інших, самоненависть та самозвинувачення, порушення прив’язаності, гнів, дезорієнтованість, гіперзбудженість і безпорадність, відсутнє почуття небезпеки та як наслідок ризиковану поведінку. Він також пояснив, що жертвам жорстокого поводження часто бракує відчуття причинно-наслідкових зв'язків, вони не вірять, що вони можуть вплинути на те, що з ними відбувається.
Крім того, діти, які пережили насильство, зазвичай мають численні фізичні захворювання та медичні проблеми. Тобто ICT — це не тільки очевидні фізичні пошкодження. Педіатри та лікарі можуть очікувати знайти такі хронічні хвороби/стани/симптоми, як: ослаблена імунна система, біль в животі, епілепсія, розлади сну, хвороби серця, рак, хронічна втома, астма, мігрені, хронічні болі, нечутливість до болю, високий тиск, метаболічні розлади, ожиріння, сексуальна дисфункція. (Ван дер Колк)
Науковці звертають зокрема увагу на те, що DSM (класифікація хвороб) є поки недосконалою і має та буде розвиватись, особливо у сфері психіатрії дітей та немовлят, тому, можливо, різні розлади прив’язаності, які описують як характерні для дітей, що пережили жорстоке поводження, будуть враховані та додані.
Для дітей, які пережили жорстоке поводження та ICT, рекомендують тілесно-орієнтовану терапію, йогатерапію, theraplay (терапевтичну гру), яка складається зі спеціально адаптованих занять, ігор, пісень і фізичних дотиків, які відтворюють ідеальний досвід догляду за немовлям; ARC— зосереджується на трьох ключових сферах потреб важко травмованих дітей: здорова прив'язаність до постійного опікуна; допомога в регулюванні збудження, настрою та емоцій; і формування почуття компетентності замість відчуття безпорадності. Існує потужна доказова база для ARC. Також рекомендована експресивна терапія: арт-терапія, музикотерапія, анімалотерапія, драма терапія, наративна терапія. Існують інші форми терапії: NMT, IPT, TBRi, CoS, описані у цій статті, майже усі вони вимагають та базуються на створенні безпечного зв’язку між дитиною та опікуном.
Ван дер Колк також пропонує нейрофідбек. (Про цей вид терапії можна почитати в Тіло веде лік)
Травма-фокусована когнітивно-поведінкова терапія може бути ефективною ТІЛЬКИ на пізніх етапах терапії, коли дитина у безпечному середовищі і має певний контроль над своєю поведінкою.
Але, як наголошують автори, втручання потрібне на всіх рівнях, і самої терапії та ізоляції дитини від кривдника недостатньо. Дитині потрібно безпечне середовище, медична допомога, освітня допомога та підтримка, допомога з соціалізацією.
Я дуже поважаю Даніель, яка сміливо розповідає про те, як її катували її батьки, і підтримую її в тому, що про це потрібно говорити. Я зрозуміла, що деякі з речей, які відбувались в моєму житті, підпадали під ICT, завдяки їй. Слухати те, що вона розказує, важко, але я раджу хоча б невеликими дозами, якщо ви хочете добре зрозуміти, що таке ICT, адже, на жаль, вона пережила майже всі його види та стала підтримкою для інших.
В якомусь сенсі мені “пощастило” мати змогу побачити різницю між ICT та жорстоким поводженням. Коли один з батьків втрачає терпіння через погану емоційну регуляцію і робить щось неприйнятне, навіть жахливе, я можу з цим жити, ми можемо про це поговорити, я можу це пробачити. Я не можу пробачити систематичне, навмисне та садистське намагання зламати мій характер, позбавити ідентичності та добитись повної покори, при цьому звинувачуючи мене в усіх насильницьких діях в мій бік та усьому, що йде не так в будинку та родині (scapegoating або пошук “козла відпущення”, динаміка характерна для нарцисичного аб’юзу). Scapegoating є також одною з ознак ICT. Я не можу пробачити, коли мені відмовляють у можливості мати власну думку та переконання, робити власний вибір, казати “ні”, мати тілесні кордони. Іншими словами, я пробачила людині, яка вдарила через приступ гніву, але ніколи не пробачу садисту. Такі люди ніколи не просять вибачення і не визнають власну неправоту. Вони не шкодують про свої дії. Вони не змінюються.
Якби терапевти були знайомі з нарцисичним аб’юзом, scapegoating та ICT, вони не вимагали б від мене “пробачити”, оскільки розуміли би, що це шкідливо та неможливо у певних випадках.
В моєму випадку, з описаних в policy report речей, мали місце cистематичне використання погроз, фізичного насильства та приниження для того, щоб примусити дотримуватись вимог, систематичне порушення приватності та екстремальний контроль, та підтримування середовища постійного страху і неспокою.
Будувати своє життя з КПТСР це як будувати дім без фундаменту, який ти ніколи так і не зміг закласти через те, що всі сили витрачав на виживання. Я рада, що я знайшла Даніель і її ком’юніті і можу отримати валідацію та підтримку, які мені необхідні.
ЩЕ раз вам нагадую, що це не змагання, і бажаю знайти необхідну підтримку та ком’юніті. (Рекомендую подивитись робочі зошити з ПТСР та КПТСР, огляди на деякі з них є на моїй сторінці.)
Джерела:
Policy white paper. Intrafamilial Child Torture. Making the case of a distinct category in child maltreatment. Pamela Miller, JD, MSW, LISW-S, Judith S. Rycus, PhD, MSW, Ronald C. Hughes PhD, MSSA. 2021
https://cmprc.org/s/CMPRC-ICT-Making-the-Case
Understanding Coercive Control and Intrafamilial Child Torture. Lisa Aronson Fontes, PhD, and Pamela Miller, JD, MSW. Jun 08, 2022
Case Studies: Treating Child Survivors of Intrafamilial Child Torture. Pamela Miller, JD, MSW, Judith S. Rycus, PhD, MSW. 2022.
https://cmprc.org/s/CMPRC-ICT-Case-Study-Treating-Child-Survivors-of
Case Studies: Child Survivors of Intrafamilial Child Torture. Pamela Miller, JD, MSW, LISW-S, Judith S. Rycus, PhD, MSW, Ronald C. Hughes PhD, MSSA. 2021.
Policy white paper. Intrafamial Child Tortrure. Victim Impact and Potential Interventions. Pamela Miller, JD, MSW, LISW-S, Judith S. Rycus, PhD, MSW, Ronald C. Hughes PhD, MSSA. 2021
https://cmprc.org/s/CMPRC-ICT-Victim-Impact-Prof-Interventions
Knox, B. L., Starling, S. P, Feldman, K. W., Kellogg, N. D., Frasier, L. D., & Tiapula, S. L. (2016). Brief report (Letter to the Editor): Child torture as a form of child abuse. Journal of Child and Adolescent Trauma, 9(4), 265.
https://www.tdcaa.com/wp-content/uploads/Knox-Torture-as-a-Form-of-Child-Abuse-article.pdf
Р. ван дер Колк. Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому.
Дж. Герман. Психологічна травма та шлях до видужання.
Intrafamilial Child Torture: Case Studies of Investigation and Treatment - вебінар American Professional Society on the Abuse of Children
https://youtu.be/QfMwVGFF7Lw?si=EIWLApUjOHCoW8Hk
Intrafamilial Child Torture Victim Impact and Professional Interventions - вебінар American Professional Society on the Abuse of Children
https://youtu.be/NJFT8ZWl8Bc?si=eRBq1R3YxnWDjEum
Browne, C. G. Tortured prosecuting: Closing the gap in Virginia’s criminal code by adding a torture statute. 2014 https://scholarship.law.wm.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=3563&context=wmlr
Jurisdictional memorandum of the American Professional Society on the Abuse of Children as Amicus Curiae in Support of the Appellants
https://cmprc.org/s/Smathers-v-Glass-Jurisdicational-Memorandum.pdf
https://youtu.be/DbPiuJ3wBDo?si=Oh9HV1bnErHq4yPM інтерв’ю Даніель
