Автор: Андерс Пак Нільсен
Оригінальне відео було опубліковане 28 жовтня 2024 року
Ми повинні говорити про гарантії безпеки для України. Нещодавно став відомий зміст так званого «плану перемоги», в якому йдеться про те, як досягти такого стану, коли Україна матиме надійні гарантії своєї безпеки після закінчення війни. Реакція на цей план на Заході була в кращому випадку прохолодною. Він не отримав багато уваги в засобах масової інформації, і багато західних лідерів, здається, скептично ставляться або навіть виступають проти ідей, закладених у плані. Але справа в тому, що якщо західні країни хочуть, щоб війна закінчилася, вони повинні почати серйозно ставитися до питання гарантій безпеки для України. Тож давайте поговоримо про це.
«План перемоги» Зеленського чітко показав, що існують значні відмінності між цілями України у війні і тим, як Захід уявляє собі завершення війни. І до цього часу можна було принаймні підтримувати фасад, що Україна та її західні партнери стоять пліч-о-пліч, хоча ставало все більш очевидним, що під поверхнею існують значні розбіжності щодо стратегії. Але тепер це очевидно, і розбіжності, по суті, зводяться до двох типів питань про те, на які компроміси, можливо, доведеться піти Україні, щоб врешті-решт досягти мирної угоди з росією. Перше питання стосується територіальної цілісності і того, чи повинна Україна прийняти той факт, що вона не може повернути всю свою територію. І друге питання - про гарантії безпеки, які Україна отримає, щоб росія не розпочала нову війну в майбутньому. І в загальних рисах західний підхід полягає в тому, що Україні доведеться піти на компроміс з обох питань. Україні доведеться погодитися з тим, що росія залишить собі частину території, яку вона захопила, а питання членства в НАТО - це те, що ми зможемо вирішити після закінчення війни. Наведемо приклад Джо Байдена, який сказав в інтерв'ю Time у червні цього року, що на його думку мирне врегулювання не означає, що Україна стане членом НАТО, і що він не готовий підтримати членство в НАТО на даному етапі. Отже, він бачить необхідність у певних гарантіях безпеки, але ці гарантії безпеки включатимуть надання Сполученими Штатами зброї, щоб українці могли відновити свою армію і захистити свою країну в майбутньому. Це дуже відрізняється від, наприклад, Статті 5 НАТО, яка передбачає, що Сполучені Штати самі візьмуть участь у захисті України в майбутньому. А українці, очевидно, бачать це зовсім інакше.
Якщо ми візьмемо питання про територіальну цілісність, то я думаю, що українська перспектива насправді менш жорстка, ніж багато хто на Заході припускає. Тому, коли ви чуєте, як українські офіційні особи говорять про питання повернення своєї території, то все частіше вони не обговорюють це як вимогу для припинення бойових дій тут і зараз. Все більше і більше вони говорять про те, що це питання, яке також може бути вирішене пізніше, можливо, навіть через багато років, майбутніми поколіннями. Тож для України буде абсолютно неможливо в рамках мирної угоди визнати, що зараз ці території належать росії, цього просто не станеться, це неможливо, але для них можливо визнати, що на деякий час Україна не має фактичного контролю над цими територіями, і що остаточне вирішення цього питання - це те, з чим доведеться мати справу майбутнім політичним діячам. Тож я думаю, що вони досить сильно просунулися в цьому питанні територіальної цілісності, і варто також зазначити, що насправді це навіть не було пунктом у «плані перемоги» Зеленського. У плані нічого не згадується про повернення всієї території, але щодо іншого питання про гарантії безпеки, то ми повинні розуміти, що Україна налаштована дуже рішуче. Тому іноді ви бачите опитування громадської думки в Україні, де людей запитують, чи повинна Україна брати участь у переговорах, які потенційно можуть навіть передбачати відмову від частини території, і значна частина населення відповідає «так». Але передумовою цих питань завжди є те, що в обмін на це Україна отримає гарантії безпеки, і якщо ви приберете цей пункт про гарантії безпеки, то підтримка зникає. І якщо ви подивитеся на план перемоги, який представив Зеленський, то він значною мірою обертається навколо питання гарантій безпеки. План окреслює кроки, які мають відбутися, щоб Україна отримала гарантії безпеки, які є передумовою для того, щоб Україна змогла зупинити війну. Отже, це те, що Захід повинен зрозуміти: українці менш жорстко налаштовані на повернення всієї своєї території, ніж більшість людей на Заході, але існує певний простір для компромісу щодо прийняття ситуації, коли це питання залишається невирішеним. Але вони набагато жорсткіше ставляться до питання гарантій безпеки, ніж думають на Заході. Отже, українці зовсім не готові визнати, що питання гарантій безпеки - це те, що ми можемо обговорювати після закінчення війни. Тож коли українці чують, як Джо Байден говорить про те, що гарантії безпеки означають, що Сполучені Штати допоможуть Україні відновити свою армію, щоб вона могла захистити себе, вони розуміють, що відбудеться повернення до безпекових домовленостей, які існували безпосередньо перед повномасштабним вторгненням росії у 2022 році. І це, очевидно, не спрацювало, щоб стримати росію від нападу, бо вона таки напала. Тому цього разу вони хочуть чогось іншого - чогось, що гарантуватиме, що росія не нападе знову, і що ця війна, яку вони ведуть зараз, буде останньою, яку їм доведеться вести.
Тому нам треба трохи поговорити про стримування. У військовій теорії ми зазвичай говоримо про два типи стримування. Це стримування запереченням і стримування покаранням. Стримування запереченням означає, що ви маєте сильну армію, яка ускладнює нападнику досягнення його безпосередньої мети. У випадку з Україною це означає, що росія може напасти, але шанси на успішне захоплення всієї України дуже малі, оскільки Україна має сильну оборону. Отже, стримування працює, роблячи для росії дуже важким і дорогим досягнення своїх цілей, тому росія вирішує, що воно того не варте, і тому вона не нападає. І до лютого 2022 року Україна мала військову стратегію, яка базувалася на стримуванні шляхом заперечення. Вони створили потужну військову силу, яка б дуже ускладнила для росії повномасштабне вторгнення, і вони припускали, що цього буде достатньо, щоб утримати росію від нападу, але росія все одно напала. Отже, урок, який винесли з цього українці, полягає в тому, що стримування лише запереченням не є достатнім для гарантування їхньої безпеки. Тому їм потрібна й інша складова - стримування покаранням. Стримування покаранням працює таким чином, що ви не стільки зосереджуєтесь на тому, щоб ускладнити ворогу досягнення його цілей, маючи сильну оборону для протидії атаці, скільки на відплаті, в рамках якої можете завдати сильного болю нападнику в якийсь інший спосіб. І в наш час це означає ядерну зброю. Тому на практиці для того, щоб стримування працювало, потрібно мати і стримування запереченням, і стримування покаранням. І протягом тривалого часу НАТО фактично мало протилежну проблему в країнах Балтії. Наша стратегія стримування там занадто покладалася на стримування шляхом покарання і загрозу [використання] ядерної зброї, і ми не мали достатньо сильної присутності солдатів у цих країнах - але для України проблема полягає в тому, що їм бракує засобів для стримування шляхом покарання.
Отже, ми повинні розуміти вимогу України щодо гарантій безпеки так: коли війна закінчиться, вони хочуть бути захищеними ядерною зброєю. І насправді є лише два способи, як це може статися. Або вони можуть приєднатися до НАТО і отримати захист під американською «ядерною парасолькою», як решта країн НАТО, або вони можуть створити власну ядерну зброю. Це дійсно єдині два реалістичні варіанти. І я думаю, що саме в цьому світлі ми повинні розуміти новину, яка з'явилася незабаром після того, як Зеленський представив план перемоги. Очевидно, з якихось зустрічей просочилася інформація про те, що Зеленський сказав Дональду Трампу, що якщо Україну не приймуть до НАТО, то вони створять власну ядерну зброю. Тож це було трохи замасковано під те, що Зеленський сказав Дональду Трампу, але реальність така, що це повідомлення так само важливе для Джо Байдена та решти західних лідерів: або західні країни почнуть серйозно ставитися до українських вимог щодо гарантій безпеки в НАТО, або ми побачимо, що Україна прагне до створення ядерної зброї. І, щоб внести ясність, Україна має все необхідне для створення ядерної зброї. У них є ноу-хау, у них є технології, у них є виробничі потужності, і якщо Україна почне йти цим шляхом, то, ймовірно, ми говоритимемо про часові рамки, які слід вимірювати місяцями, перш ніж у них з'явиться робочий прототип ядерної зброї малої потужності. Отже, це те, що вони можуть зробити досить швидко. Але, звичайно, зворотною стороною цього є те, що існує загальний консенсус, що розповсюдження ядерної зброї - це погано, це погано для миру в усьому світі, і якщо Україна зробить цей крок, то існує велика ймовірність того, що інші країни, які стикаються з подібними дилемами безпеки, зроблять те ж саме. Тому я думаю, що ми повинні розуміти український план перемоги так: це їхня пропозиція щодо того, як вони можуть отримати гарантії безпеки, яких вони потребують, уникнувши розповсюдження ядерної зброї.�
Отже, він розроблений як п'ятиступеневий процес того, як ми можемо перейти від нинішньої ситуації, коли в Україні йде війна, до стабільної архітектури безпеки для майбутнього Європи. У багатьох місцях його описують так, ніби цей план перемоги є своєрідним списком бажань, де Україна може отримати деякі речі, які вона хоче, але не повинна очікувати, що вона отримає все. Але я думаю, що це неправильне розуміння плану, який був викладений. Це не список речей, з якого ви можете вибирати, це процес, де кожен крок залежить від попереднього. Тому я не буду заглиблюватися в усі п'ять пунктів плану перемоги, а просто коротко висвітлю те, як я бачу цей потік. І перший пункт плану полягає в тому, що Україна повинна отримати запрошення до НАТО вже зараз. Вони розуміють, що неможливо завершити процес і стати членом НАТО, поки триває війна, але вони хочуть отримати запрошення зараз. І причина, чому це важливо, полягає в тому, що Україна розуміє, що для досягнення успіху необхідно відокремити дискусії про Україну і членство в НАТО від дискусій про мирну угоду, тому що для надання такого запрошення Україні потрібен консенсус між країнами НАТО, а цього буде просто неможливо досягти, поки тривають мирні переговори, тому що росія буде використовувати всілякі важелі, щоб змусити такі країни, як Угорщина чи Словаччина, заблокувати цей процес. Тому необхідно завершити дискусію про запрошення України до НАТО до того, як можна буде розпочати мирні переговори. А потім, коли внутрішній опір щодо членства України в НАТО буде подолано, і західні лідери, по суті, викрутять руки Орбану, можна буде перейти до питання про те, як змусити росію прийняти угоду, тому що росія буде категорично проти цього. Це одна з головних причин, чому росія почала вторгнення, - не допустити вступу України до НАТО. Тож за нинішнього стану речей немає жодного шансу, що росія погодиться на угоду, за якою вона, можливо, збереже частину території на сході України, але решта України приєднається до НАТО. Це просто абсолютно неприйнятний результат для росії за нинішніх умов. Тому знадобиться масований військовий примус, щоб змусити росію погодитися на таку угоду. І саме тому другим пунктом плану є різке посилення військового тиску на росію. - тобто, це все звичні речі про покращення української оборони, перенесення війни на російську територію, посилення кампанії з нанесення ударів на великі відстані. Все це необхідно, тому що інакше неможливо довести Путіна до того, що він припинить бойові дії і прийме майбутнє, в якому Україна приєднається до західного альянсу.
Але як тільки ця вимога буде виконана і росія буде готова або на неї буде чинитися такий тиск, що вона буде змушена прийняти таку угоду, тоді ми перейдемо до питання про те, як захистити Україну відразу після війни, оскільки Україна все ще не є повноправним членом НАТО, і існує високий ризик того, що росія може відновити війну. Тому план перемоги має дещо загадкове формулювання про стратегічний неядерний пакет стримування, який буде розміщений на українській території і який запобігатиме нападу росії. Я думаю, що це означає присутність військ НАТО на території України. Я бачив багато спекуляцій щодо того, які конкретні типи озброєнь може включати цей пакет неядерного стримування, але, чесно кажучи, я думаю, що мова йде не про конкретні типи озброєнь. Йдеться про солдатів НАТО на місцях, які захищатимуть Україну і виконуватимуть роль символічного військового контингенту. І ці солдати прибудуть з різних країн, включно зі Сполученими Штатами, щоб дати зрозуміти, що якщо росія коли-небудь знову вторгнеться в Україну, вони негайно зіткнуться з американськими солдатами, і Сполучені Штати будуть змушені вступити у війну. Отже, це те, з чим країнам НАТО доведеться змиритися. Вони не тільки повинні будуть запросити Україну приєднатися до альянсу, але й бути готовими направити своїх солдатів в Україну одразу ж після війни в якості символічного військового контингенту.
Четвертий пункт стосується того, як захистити українську економіку після війни. Якщо росія не зможе досягти своєї мети військовим шляхом, я думаю, українці очікують, що вона намагатиметься завдати шкоди українській економіці в довгостроковій перспективі, щоб Україна залишалася свого роду державою, що не відбулася. Тому Україна хоче, щоб були вжиті заходи, які б гарантували, що цього не станеться, і що вони матимуть можливість стати процвітаючою країною.
І останній пункт стосується того, як Україна бачить майбутню архітектуру європейської безпеки, в якій вона бачить себе відіграючою позитивну роль разом з іншими країнами західного альянсу, щоб у майбутньому у військовому плані врівноважити Росію. Як бачите, ці речі пов'язані між собою. Це не так, як ви можете сказати: «Добре, ви можете отримати пункт номер один, але тоді ми пропустимо пункти номер два і три. Ми радіємо пунктам номер чотири і п'ять, так, будь ласка, ми дійсно хочемо їх виконання». Але це не так працює.
Я думаю, що зараз відбувається те, що ми наближаємося до точки, коли для України і Заходу стає нежиттєздатним продовжувати робити вигляд, що є зближення там, де його немає. На початку війни західним країнам було легше говорити про те, що «ми стоїмо пліч-о-пліч з Україною або будемо підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно», але коли ми дійшли до моменту, коли ми повинні почати думати про кінець війни, стає все більш очевидним, що Україна і західні країни мають дуже різні уявлення про те, як виглядає цей ендгейм. І це трохи іронічно, що ви зустрінете багато людей на Заході, які вважають, що Україна повинна бути більш реалістичною щодо того, чого вона може очікувати і де їй доведеться піти на компроміс. Але я думаю, що насправді це переважно люди на Заході, які мають нереалістичні, іноді навіть утопічні очікування щодо того, чого можна досягти і як можна встановити мир в Україні на умовах, які влаштують західні країни, без того, щоб країни НАТО насправді брали на себе суттєві зобов'язання щодо цього миру. А це просто не так працює. Тож, зрештою, це питання сприйняття української спроможності. Росія не вірить, що Україна взагалі має якусь суб'єктність. Вони вважають, що всі важливі рішення приймаються у Сполучених Штатах, і що це американська проксі-війна. Але цікаво, що коли ми переходимо до питання про можливі мирні переговори, то складається враження, що цим же припущенням керуються деякі західні країни у своєму підході до того, щоб змусити Україну піти на компроміси, щоб ми могли закінчити цю війну і покласти їй край. Але насправді це не так працює. Західні країни повинні зрозуміти, що вони не можуть диктувати умови, на яких Україна укладатиме мирні угоди. Тож не лише росія має вирішувати, коли закінчиться війна, Україна також має сказати своє слово, і якщо Україна не отримає нічого від мирної угоди, то війна продовжиться.
Отже, якщо західні країни хочуть, щоб війна закінчилася, вони повинні знайти такий варіант завершення, який буде привабливим і для України. Реальність така, що в той час як Україна залежить від західної підтримки та поставок зброї, Захід також покладається на Україну, щоб вона продовжувала воювати і не програла війну, тому що це було б згубно для безпеки багатьох європейських країн. Отже, Захід не може відмовитися від України, і це дає Україні важелі впливу в цьому питанні. І саме тому ми повинні сприймати серйозно, коли українці кажуть, що їм потрібні сильні гарантії безпеки, щоб закінчити війну, що ця вимога не підлягає обговоренню з їхньої точки зору, і що якщо ми хочемо знайти спосіб закінчити війну, який не передбачає розповсюдження ядерної зброї, тоді ми повинні почати думати про те, як ми можемо включити Україну в існуючу ядерну парасольку, яка існує в Європі.
