Легко.
І на цьому можна було б закінчити. Але ми спробуємо розібрати "проблему" на атоми (іронічно).
Все, що буде написано нижче, я кажу від початку війни самій собі, своїм батькам і казала б своїм дітям. Для мене це рятувальний круг в існуючому колапсі подій, і зараз я спробую кинути його вам.
[ЯДРО]
Корінь паніки і тривожності - страх [а страх одна з трьох базових емоцій людини]. Всі наші фобії це лише розгалуження первинного страху - страху смерті. Якщо проаналізуєте всі свої переживання, ви це зрозумієте. Тому все що ви можете зробити - боротися (саме боротися, не побороти) із фантомними "обгортками" цього страху.
Як це виглядає на практиці:
"Я боюся висоти, боюся впасти" -> "Я боюся впасти і отримати несумісні з життям травми" -> "Я боюся померти" -> "Але я все одно помру. Навіть живучи на першому поверсі, навіть спускаючись сходами замість ліфту, навіть не стрибаючи із парашутом. Я все одно помру. Ми всі смертні і смерть неминуча".
З дитинства ми віримо у "довго і щасливо", віримо що все попереду, що ось зараз я зроблю це/це/це і вже тоді буду щасливий... А життя швидкоплинне і коротке, мов палаючий сірник. І смерть завжди ходить за правим плечем.
Да, человек смертен, но это было бы ещё полбеды. Плохо то, что он иногда внезапно смертен, вот в чём фокус! Кирпич ни с того ни с сего никому и никогда на голову не свалится.
[РОЗПАД]
Смерть це біологічний неминучий процес, майже як сон. Більш того, ми спостерігаємо смерть тисячі разів за своє життя. Смерть це буденність, але суспільство/кінематограф/романи наділили її чимось надлюдським, надреальним і фантастичним. Ви помрете завтра. Або післязавтра. Або за тиждень. Або через рік. Або через десять років. Але ви помрете. Ми всі. Всі, кого ви знаєте, всі помруть.
Тому не треба переймати досвід Стародавнього Єгипту: тягти до труни багатство, дружину, улюблене крісло,ставати в позу... Краще вчімося сприймати смерть як мексиканці.
[СПАЛАХ]
Війна - своєрідний катарсис, Рубікон. Наше життя, наші звички, плани на майбутнє, наше сприйняття будуть перекручені через м'ясорубку війни. Через фільтр крові, болю, жаху і смерті. На всі наші спогади і мрії війна вже наклала відбиток. Більшість чула як гуркотить шахед, кому "пощастило більше" - знайомий зі свистом снаряду, із завиванням підлітаючої ракети. Що життя в цей момент? Пшик, жарт, ніщо. Ось секунда туди-назад і свідомість схлопнулася б як дитяча забавка.
Є такий морський феномен - "зелений промінь". Це оптичне явище, яке можна побачити в останні секунди закату сонця, коли на обрії спалахує зелене світло. Мить і його немає, а небо починає поступово накривати пітьма.
У порівнянні із плином часу у Всесвіті, наше життя триває трошки менше за зелений спалах, але для нас це вічність, ціла історія, допоки...Клац.
[ВИБУХ]
Наш аргумент проти смерті - я не встиг. Не встиг зізнатися в почуттях, не встигла стати на ковзани, не встигла отримати нову посаду, зводити дитинку в зоопарк -
і всяке таке…
Смерть - один із процесів життя, а не його антагоніст. Тяжка хвороба, вибух бомби чи куля в скроню після тяжкого дня - лиш один із варіантів розвитку подій вашого життя, не більше.
Що натомість? Кожен день - шанс відчути щастя (навіть якщо всього на мить), не потрібно гаяти час на такі дрібниці як страх неминучого. Ми народилися, і ми помремо. В проміжку можемо бути щасливими, можемо кохати, пізнавати світ і насолоджуватися "зеленим спалахом".
