Французи жаліють, що не зробили таке «вундерваффе», але парадоксальним чином отримали технологічну перевагу
Командування ВПС Франції ставить планку, що за кілька років до складу озброєння Rafale має увійти аеробалістична ракета вітчизняної розробки. Так самі французи осмислюють досвід ударів РФ по Україні та Ізраїлю по Ірану.
Цікавий нюанс полягає в тому, що французькі військові вперше окреслили намір мати власну аеробалістичну ракету ще в 1962 році, в рамках програми «Мінерва» (Minerve).
“Мінерва” з “Кинжалом”
Як писали у відповідній публікації за квітень 2022 року автори французького порталу Opex360, в конкурсі на програму «Мінерва» фігурувало три проекти:
· комплекс від компанії Sud-Aviation (котра більше відома як співтворець надзвукового пасажирського літака «Конкорд»);
· модифікований стратегічний бомбардувальник Mirage IVB;
· Br.1180 під аеробалістичну ракету Matra 600.
Перевагу отримав саме третій варіант, про який далі й буде мова. Якщо говорити мовою зрозумілих порівнянь, то тут французи хотіли зробити буквально те, що в рашистів після 2018 року матеріалізувалось як МиГ-31К під «Кинжал».
Бомбардувальник Br.1180 повинен був мати злітну масу 60 тонн, довжину фюзеляжу в 33 метри, екіпаж – 3 особи (пілот, штурман та оператор РЛС). Окремо передбачалась можливість дозаправки в повітрі, ракета мала розміщуватись у відсіку.
Сама Matra 600 повинна була мати стартову масу 8400 кілограмів, довжину фюзеляжу 9 метрів, ядерну бойову частину потужністю в 1 мегатонну, та дальність пуску – до 2000 кілометрів, залежно від режиму польоту (до 1000-1200 км при пуску на малих висотах, та до 1900 км при пуску на висоті 18 кілометрів та швидкості польоту 2 Мах).
«На папері» все виглядало гарно, але до практичної реалізації справа не пішла. Бо французи закрили програму «Мінерва» в 1963 році по «технологічній» причині – для аеробалістичної ракети Matra 600 їм би довелось використовувати імпортні двигуни, що суперечило традиційній ставці Франції на «промисловий протекціонізм». Тому від цього проекту тільки й залишились красиві рендери, які ми можемо бачити вище та нижче.
Хоча особливо на той час зробити власну аеробалістичну ракету було не про «данину прогресу», а про живучість власної стратегічної авіації: в тому числі йу Франції тодішній формат застосування бомбардувальників з ядерними бомбами передбачав політ з «квитком в один кінець». А так була б можливість в разі потреби бомбити Москву своїм ядерним «Кинжалом» багаторазово.
“Ракетний суверенітет” та предок “Іскандера”
Парадокс, як на мою думку, полягає в наступному. Коли Франція зробила ставку на виключно свої сили по ракетному арсеналу, то отримала «технологічний суверенітет», який їй тепер дає незалежність по боєздатності власного ядерного арсеналу. Бо, наприклад, нинішня Велика Британія сильно залежна від США в плані обслуговування свого «ядерного щита».
Ну й окрім того, ставка на виключно власні ракетні технології дала Франції зокрема можливість створити в 1980-хх роках дуже цікаву оперативно-тактичну ракету Hades під ядерну боєголовку. Цікаву в плані настільки високого технологічного рівня, що якраз із ним треба порівнювати російський «Іскандер» та наш «Сапсан». Hades в принципі заслуговує на окремий огляд.
Однак, усе вищеописане треба сприймати виключно як цікаву історичну довідку, яку навряд чи можливо відтворити на практиці в нинішніх умовах.
На заглавній ілюстрації - згаданий вище французький стратегічний бомбардувальник. Першоджерело, на основі якого написана ця публікація - вказане в посиланнях:
