Нещодавно директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова заявила, що в Україні очікується значне падіння народжуваності. Вона наводить методологію, за якою для відтворення населення потрібно, щоб кожна жінка народжувала за своє життя 2,15 дітей, тобто щоб 100 жінок народжували 215 дітей — батьків-то двоє.
«Відразу скажу, що такої цифри ніде в Європі немає, — каже Лібанова. — У 2021 році в Україні цей показник дорівнював 1,2. У 2022 році, найімовірніше, знизиться до 0,9. Причому найсильніше падіння народжуваності буде в нинішньому році. Ми розраховуємо на 0,6—0,7. Це страшенно мало».
В Україні тема народжуваності і домінування смертності над нею давно є болючою. З 2010 року по 2020 рік народжуваність в Україні впала на 40% — із 498 тис. новонароджених до 293,5 тис. На цей час крок депопуляції в Україні становить приблизно 335 тис. осіб щорічно. Попри всі проблеми, із цим давно вже потрібно щось робити на рівні політики.
Про способи підвищення народжуваності науковці якось соромляться говорити, ніби в цьому все залежить тільки від статевого акту. Проблема глибоко соціальна. Чому уявна середньостатистична пара не народжує дітей? Можемо перелічити причини:
- відсутність достатнього заробітку, щоб прогодувати й одягти дитину, або взагалі робочого місця;
- незабезпеченість, відсутність інших ресурсів, наприклад житлової площі;
- низький рівень життя, зокрема продуктів харчування, екології тощо;
- відсутність впевненості в майбутньому;
- невпевненість в якості медичних послуг;
- відсутність здоров’я для народження дитини.
Цей список можна продовжувати. Колись я мав розмову із соціологинею якраз на тему підвищення народжуваності. Їй дуже хотілося все скинути на фізіологію або на те, що люди здебільшого займаються кар’єрою і не народжують. Я виклав перелік цих соціально-економічних бар’єрів, які, на мій погляд, є більш значущим, а також запропонував механізм.
Щоб підняти народжуваність потрібні не просто гасла, а загальний клімат добробуту в країні, підвищення рівня життя. Досягнення цього — багатокомпонентний комплексний процес, який не створюється за один день. Але є практичні важелі. Наприклад, таким механізмом могло б стати надання малометражного житла для батьків, які народжують першу дитину. Це могли б бути не велетенські хороми або трикімнатна квартира. Можна видавати одно-двокімнатні квартири достатньої площі. Сім’я отримувала б значну опору щодо житла і могла б розвиватися.
Пам’ятаю, на цю пропозицію моя співрозмовниця відповіла, що люди зараз дуже мобільні, шукають роботу в різних містах, орендують житлову площу. Мовляв, як у Америці. Проте, напевно, ми говорили про різні речі.
Нещодавно я проходив увечері біля високої новобудови. Двір там був наповнений молодими батьками і дітьми. Очевидно, квартири в цій новобудові ці сім’ї купили самі. А якби скромні, але цілком комфортні й придатні для життя квадратні метри їм забезпечила би держава, я думаю, дитячого галасу в цьому дворі було б більше.
Звичайно, можна з такої ідеї посміятися. Але ж була у президента та його команди ідея з економічним паспортом українця, коли пропонувалося, що на рахунок кожної новонародженої з 2019 року дитини будуть іти відрахування з ренти на корисні копалини аж до її повноліття. Щось на зразок практик, які застосовуються в Норвегії та країнах Перської затоки. За деякими підрахунками, перші такі діти в 2037 році могли б отримати по півмільйона гривень або за старим курсом по 20 тис. євро на освіту й інші важливі для розвитку речі. Навіть було розроблено пакет відповідних законопроєктів.
Не сумніваюся, що про цю ідею вже практично забули, але ж вона була. А чим гірше надати молодій сім’ї з дитиною малометражне житло одразу, ніж давати кошти цій дитині за досягнення нею повноліття? Тим паче, що протягом цих 18 років ці кошти піддаватимуться інфляційним впливам і невідомо, хто і як буде ними користуватися. Та за 18 років може відбутися що завгодно.
До того ж, така програма з житлом для молодих сімей може дати поштовх розвитку будівництва — галузі, яка становить достатньо велику частку у ВВП (2—3%). Щоправда, у першу чергу галузь будівництва буде займатися відновленням зруйнованого і постраждалого житла.
Звичайно, ми обговорюємо та розглядаємо ідеї. Звичайно, ми розглядаємо їх у вакуумних, ідеальних умовах, проте і такі роздуми потрібні. Звичайно, і житло — це тільки частина. Далі молодим сім’ям потрібні робочі місця, достатній заробіток, соціальні послуги високої якості. Тобто зростанню народжуваності має сприяти вся соціально-економічна база, яка створює відчуття впевненості в майбутньому.
