У минулому дописі я писав про те, що складником економічного дива є вивільнення ресурсу. Я наводив приклад про те, що в Японії після війни було скасовано норму, коли старші сини селян мають залишатися в селі і займатися роботою саме там. У даному разі відбулося вивільнення людського ресурсу, яке призвело до зростання міст і супроводжувало зростання індустрії.
Власне, це процес, який доповнює один одного — економіка зосереджується на виробництві, зростає кількість підприємств або потреба в робочих руках у промисловості. Відповідно населення тягнеться до індустріальних осередків, розташованих у містах.
Цей процес не відбувається гладко й безболісно. Він може супроводжуватися зростанням конкуренції за робоче місце, а значить і до перебільшення попиту, безробіття. Звернімося до італійського економічного дива.
В італійських фільмах 50-х років, наприклад Вітторіо Де Сіки або П’єрпаоло Пазоліні ми можемо бачити, як головний герой живе у нетрях, постійно шукає роботу і не може її знайти, маргіналізується. При цьому країна вже перебуває на шляху до створення економічного дива. От це і є ілюстрація цього процесу.
Італію я згадав недаремно. Післявоєнне економічне диво у цій країні зокрема обумовлювалося відкриттям родовищ метану та гідрокарбонатів на Паданській рівнині, а також родовищ нафти, добутком якої стала займатися державна компанія «ЕНІ». Це дало поштовх для розвитку чорної металургії і загалом добутку корисних копалин. Отже, можемо говорити про вивільнення ще одного ресурсу — сировинного або енергетичного.
Економічна система, як і будь-який фізичний живий організм, любить достаток і зокрема в ресурсах. Для функціонування живого організму потрібні їжа, поживні речовини, енергія. Так само і для економіки. Вона дуже погано реагує на дефіцити, звуження можливостей, штучні, зовсім невиправдані обмеження. Це призводить до її стагнації. Тому якщо говорити про економічне зростання, а тим паче на рівні економічного дива, то потрібен достаток будь-яких ресурсів — енергетичних, сировинних, фінансових, людських, інтелектуальних тощо. Маленьке уточнення: усі вони повинні працювати, а не витрачатися в порожнечу, щоб не розкручувати інфляційних процесів.
Який висновок можемо з цього зробити для нашої країни? Де ми можемо знайти цей ресурс і яким саме він буде? Тут ми навряд чи зробимо велике відкриття, але структурувати можна.
1. Найперше, що можемо згадати — це боротьба з корупцією. Грубо кажучи, якщо хтось може давати судді мільйони доларів хабаря, то це означає, що в країні є вільні гроші, і вони повинні йти в економіку. Далі — контроль за державними коштами, раціоналізація їхнього використання без шкоди соціальним виплатам, аудит. Це дасть фінансовий ресурс. Тим паче антикорупційна боротьба завжди буде актуальною і важливою для залучення інвестицій, міжнародної інтеграції України і співпраці із західними державами. Загалом процес боротьби з корупцією залежить від політичної волі й ефективності судової системи. Залучення внутрішніх та іноземних інвестицій також може вважатися вивільненням фінансового ресурсу.
2. Значну користь може призвести націоналізація підприємств і ефективне управління ними з боку держави. Те, що колись приносило користь олігархам або ворогам, буде значним ресурсом для відновлення України. Проте ідеологію націоналізації підприємств зовсім не поділяють експерти. Тут ідеологічна рамка залишається старою: мовляв, держава не може бути ефективним власником, усе на приватизацію.
3. Деокупація регіонів має привести до притоку сировини. І справа не тільки у маніпулюванні низькою базою, а в сприянні відновленню регіонів й ефективному використанні національних багатств на місцях. Окрім того, до збільшення видобутку може призвести впровадження нових технологій виробництва і екологічних стандартів.
4. Розконсервація давніх родовищ також може призвести до збільшення видобутку, і ця робота вже проходить. Наприклад, «Укрнафта» планує переглянути фонд ліквідованих свердловин. Зараз закрито 5600 свердловин, і в компанії стверджують, що якщо відновити роботу хоча б 10% з них, це на третину збільшить видобуток.
5. Повернення робочої сили. За оцінками соціологів, через війну з України на цей момент виїхало плюс три мільйони людей. Якщо частина з них почне повертатися під час стабілізації або настання миру, це буде значним внеском у робочу силу в Україні. Також потрібно створити програми для підприємництва і створення робочих місць, які могли б почасти конкурувати з іноземними пропозиціями і стримувати трудову міграцію.
Загалом це дуже приблизний перелік ресурсів. Важливо саме те, що якщо ми хочемо розвитку, то важливо, щоб для цього був ресурс або його вивільнення.
