Геологічний клуб імені академіка Павла Тутковського
В цій історії перш за все варто поставити і друге питання: "А чи розвивалась вона взагалі?". Звісно мова піде про Україну сучасну, що скинула червоні прапори більше 30 років тому. Розбирати проблеми неефективності уряду чи різноманітні помилки українського народу тут ніхто не буде. Ця тема повна дискусій та виходить далеко за межі вузької тематики розвитку вітчизняної наукової галузі та популяризації знань серед простого люду. Давайте ж розберемось, чому геологія не популярна та її розвиток знаходиться на тому рівні... на якому знаходиться.
Спочатку була радянщина
Радянщина є феноменом країни планової економіки, де особлива увага приділялась оборонному сектору, а разом з ним і важкій промисловості. Важкій промисловості потрібні мінеральні ресурси, та й не тільки їй, в умовах відсутності активної зовнішньої торгівлі покладатись лишається лише на свої власні ресурси. Ще не забуваємо гонку озброєнь та уранову лихованку, яку вона спричинила, через що Український Щит був перекопаний вздовж та в поперек, де геологи в пушаках урану випадково відкривали то кобальт, то літій, то ще щось цікаве. Постійний розвиток видобувної галузі та й геології зокрема вимагав не тільки постійного фінансування, але й ротації спеціалістів. Видавалась купа літератури науково-популярного виду, та навіть пригодницького, аби заохотити молодь до відкриттів та звершень. В кожній школі виділялись цілі шафи, забиті колекціями мінеральних ресурсів для навчання молоді. Мало того, але колекції вкладав не хтось там, а окремий трест, який спеціалізувався на виготовленні колекцій мінеральних ресурсів. Таке явище взагалі було в світі достатньо унікальним.
В ті часи бували цілі геологічні гуртки, котрих возили на екскурсії, чи зустрічі з іншими такими гуртками. Їх існування теж мало мету - допомагати старшим фахівцям у геологічній розвідці, бо аби якомусь професору з Московьского Інституту розібратись що тут за діло в степу, потрібно вивчати дуже багато інформації саме про цей регіон. То навіщо ускладнювати життя геолого-розвідувальним експедиціям, якщо можна залучити до збору данних молоде покоління?
Часи після здобуття незалежності
Всі ми знаємо, що буремні 90-ті настали не миттєво, а були процесом довготривалого спаду усього, що тільки можна, котрий закінчився аж в двотисячних. Те ж діло спіткало науки про Землю. Тут мав місце ефект доміно.
Дуже багато геологів, та й загалом науковців, підтримували незалежність України, вважаючи, що в своїй країні з меншою бюрократією та більшою свободою вдасться реалізувати свої амбітні проєкти та відкриття. І на перших парах це навіть давало результати, доки ресурси колишнього радянського часу не вичерпались і фінансування для порятунку стагнуючоїї економіки не почили врізати всім підряд. Скоротились і розвідувальні роботи на старих, розкритих родовищах, а нові перестали так активно відкриватись. Без старших фахівців стали непотрібні і молоді. Гуртки та злети юних геологів продовжували проводитись, але повільно згасали до повного зникнення десь в ранніх двотисячних. Любителі ефективності та нелюбителі довгих інвентаризацій з часом повиносили всі ті колекції мінералів зі шкіл на смітники. Часи, коли на кожну парту була своя колекція мінералів, змінились на часи, коли один нещасний камінчик передавали з парти на парту, аби всі роздивились.
А який стан речей в сучасній Україні?
Був такий пан професор Ростислав Фурдуй. У 2011 році він видав книгу "Сонця і вітру брат", як науково-популярну літературу саме про геологію. Книгу цю в 2021 році в свої досягнення з популяризації знань про землю записали так звані NADRA Group. І слова-словами, та тої книжки у вільному доступі, чи хоча б продажі ви не знайдете, бо як виявляється гучним словом "популяризація" названо обмежене видання книги, яку можна сміливо записувати у lost-media. Факт того, що це разом з іншими проектами, про які сучасні аматори-геологи та колекціонери могли ніколи і не чути, вважається як неймовірне досягнення з популяризації, хоча прошу вибачення, проста вчителька географії краще популяризовує знання про будову земної кори серед молоді, ніж закриті ініціативи. Дещо краще за різноманітні об'єднання науковців працює інша структура, яка безсумнівно для поширення знань та розкриття молодих талантів зробила більше, ніж будь хто в нашій країні. Мова йде про Малу Академію Наук України. І хоч в більш популярних науках по типу географії та ланшафтознавства, фізики та астрономії, ботаніки та біології і т.д. МАНУ тримає високу планку геологія, наче проклята, відсувається на другий план. Нових геологів ніхто, окрім поодиноких ентузіастів, не заохочує - це факт. Секції геології окремо не існує, вона об'єднана з геофізикою та гідрогеологією через недостачу людей на секції. В 2025 році на обласному конкурсі-захисті наукових робіт секція геології відзначилась парадом сюреалізму, де з 6 людей в геології бодай щось тямило лише двоє, а до Всеукраїнського конкурсу захисту не вдалось висунути жодного кандидата через очевидні проблеми зі знаннями та (УВАГА!) відсутність робіт, які б передбачали польові роботи за винятком однієї про виміри коливання грунту біля автострад. З іншої ж сторони на усіляких літніх школах регіональні відділення МАНУ представляють бодай одну лекцію з геології, що вже непогано. Проте все одно більшість аматорів про в МАНі ніколи не були, з професурою зв'язку не тримають та й людей зі спільним хоббі знаходять в край важко (часто помічається підвищенна активність геологів серед любителів походів, до яких геологи радо вливаються аби виїхати по каміння). Ще цікавіше стає, якщо подивитись на результати НМТ тих, хто в 2025 вступав на спеціальності пов'язані з геологією. Бали НМТ там дуже низькі, а географію здавали одиниці. Йдуть на геологів лише через нижчу конкурентність, невизначеність та аби на війну не забрали.
А що в інших країнах?
Занепад геологічної галузі - це особливість пострадянських країн та країн східного блоку. В бідних країнах аматорська геологія і раніше не розвивалась без спеціалістів з інших країн. А що до розвинених країн, то аматорська геологія популяризуватись лише продовжила. Пов'язано це зазвичай з великими доступними для відвідуваня просторами великих країн та ЄС. В межах ЄС пересічному громадянину не так і складно поїхати хоч до Карлових Вар, хоч в Альпи аби побачити дивні дива та поназбирати різноманітного каміння. В КНР та росії ж геологи-аматори все ще потрібні, оскільки все ще лишаються нерозвідані простори, які намагається підкорити людина. В цих країнах слова геолог та вахтовик завжди на слуху. В невеликих країнах по типу Японії та Республіки Кореї справи дещо гірші, проте тут геологи вже займаються пошуками всього підряд, бо обмеженій території не завадило б мати хоч якісь джерела ресурсів, що зменшували б залежність країни від світової торгівлі. Країни західної (постколоніальної) англомовної цивілізації як от США, Австралія та Канада виділяються не тільки великими нерозвіданими просторами, але й деяким трендом - рокгаундінгом (rockhound). Якщо радянська школа наук про Землю розвивалась з подачі самого керівництва, то західна школа пішла шляхом чистого ентузіазму, котрий спочатку заохотився золотою (Америка) та самоцвітною (Австралія) лихоманкою, а вже потім пішов далі по інерції. Зараз розвиток геологічної галузі в цих країнах працює з подачі володіння величеньким бюджетом, з якого науку можна щедро годувати, при цьому нічого глобально не втрачаючи. Зараз в цих країнах аматорська геологія взагалі комерціолізувалась і існують різноманітні ділянки родовищ та рудопроявів, де достатньо заплатити за вхід, чи віддати якийс відсоток від знайденого власнику ділянки і все, копай скільки забажаєш, все, що знайдеш по праву - твоє. Особисто наш клуб вважає, що подібні ініціативи не завадили і в Україні, скажімо на території різноманітних відвалів, чи непрацюючих кар'єрів. Видобувні компанії могли б мати з цього додаткові прибутки.
На останок вставимо тут деякий коментар. Не є секретом, що масова культура зараз йде із заходу на схід, а її особливості переймають і українці. Питання лише в тому, чому ми приймаємо найрізноманітніші тренди, навіть не дуже корисні в контексті нашої власної культури, але рокгаундінг оминаємо, наче мінне поле. Це обурливо :(
Підсумок. Короткий.
Ні, аматорська геологія не помирає. Після великого злету популярності за радянських часів настало очікуване її спадіння, оскільки популярність ця не була самостійною і спонсувалась державою майже повністю. Під час війни ситуація стала ще гіршою, позаяк у нас відібрали купу цінних пам'яток та об'єктів на півдні та сході. Проте ми бачимо, що з високою цифровізацією знаходити людей зі спільними інтересами стало в рази легше. Звісно існує багато геологів-любителів єднання з природою, що ходять по каміння самі і нікому про своє захоплення окрім найближчих людей не розповідають. Для таких людей у нас є застереження: "Пам'ятайте, що походи в яких кількість людей <2 підвищують ризик природного відбору".
Хоча й тримається все це діло на чистому ентузіазмі, це навпаки приклад радіти, що є ті, хто цікавиться, займається та популяризовує. Все ж геологам наврядче колись вдасться досягнути рівня ботаніки, хмії, чи фізики, та ми хоча б точно ніколи не скотимось у маргінез, в якому зараз знаходиться гідрологія >:)
