Після закінчення Другої світової війни(ДСВ) світ опинився в умовах нового глобального протистояння між двома політичними та військовими блоками. З одного боку були США та їхні союзники, які у 1949 році створили Організацію Північноатлантичного договору (NATO), а з іншого — СРСР та держави соціалістичного табору. Це протистояння, яке отримало назву Холодна війна, тривало майже пів століття. Обидві сторони вкладали великі ресурси у створення нових літаків, танків, кораблів, підводних човнів, ракет, засобів протиповітряної оборони та іншого озброєння. Одночасно розвивалася й військова промисловість Китайської Народної Республіки(КНР), яка з часом сформувала значний оборонно-промисловий комплекс і просунулася у технологічній сфері.
Військова техніка Радянського Союзу мала власні системи позначень, які могли бути незрозумілими для іноземних спеціалістів. Наприклад, літаки отримували індекси на кшталт МиГ-21, Су-27 або Ту-160, а ракети — цифрові та літерні позначення і т.д.
Багато перспективних проєктів при цьому залишалися засекреченими протягом тривалого часу. Для полегшення ідентифікації іноземної військової техніки західними країнами використовувалася своя система умовних позначень, формування якої для авіаційної техніки було пов'язане з діяльністю ASCC(Air Standardization Coordinating Committee).
ASCC був створений у 1948 році військово-повітряними силами США, Великої Британії та Канади. У 1951 році до нього приєдналися ВМС США, у 1964 році — Королівські ВПС Австралії, а у 1965 році — Королівські ВПС Нової Зеландії.
У 2005 році ASCC був реорганізований і перейменований на ASIC(Air and Space Interoperability Council), а у 2017 році організація отримала сучасну назву AFIC(Air Force Interoperability Council). Ця організація є окремою від NATO, хоча створені в рамках ASCC кодові позначення були прийняті Сполученими Штатами, а згодом широко використовувалися NATO та іншими західними країнами. До складу AFIC входять представники Австралії, Канади, Нової Зеландії, Великої Британії та США.
Основним завданням системи було надати іноземній військовій техніці короткі, зрозумілі та легкі для вимови позначення. Це спрощувало обмін інформацією, зокрема по радіо, а також допомагало уникати непорозумінь у випадках, коли справжня назва машини була невідомою, складною або незручною у використанні. Нові позначення не скасовували офіційних назв, а застосовувалися паралельно з ними як засіб ідентифікації. Запровадження системи відбулося у 1950-х роках.
До цього американські ВПС уже мали власний підхід до позначення радянських літаків, із 1947 ло 1955 року їм послідовно присвоювали індекси «Type ...». Пізніше були повністю витіснені новою системою.
У позначеннях літаків використовувалися певні початкові літери, що відповідали окремим категоріям. При цьому вони не завжди безпосередньо відображали фактичне призначення літака в сучасному розумінні.
Літера F(Fighters) застосовувалася до категорії, до якої належали:
1. МиГ-21(«Fishbed»);
2. МиГ-23(«Flogger»);
3. МиГ-25(«Foxbat»);
4. МиГ-29(«Fulcrum»);
5. МиГ-31(«Foxhound»);
6. Су-27(«Flanker») та інші.
До цієї ж категорії входили Су-24(«Fencer») і Су-25(«Frogfoot»), оскільки категорія «F» охоплювала не лише винищувачі, а й окремі ударні та штурмові літаки.
Для бомбардувальників використовувалися назви, що починалися з літери B(Bomber):
1. Ту-95(«Bear»);
2. Ту-22(«Backfire»);
3. Ту-160(«Blackjack») та інші.
Транспортні та деякі цивільні літаки отримували назви на C(Cargo), причому категорія охоплювала транспортні та деякі пасажирські літаки, до прикладу, Ан-12(«Cub»), Ан-22(«Cock»), Ан-124(«Condor») та інші.
Для вертольотів використовувалися назви на H(Helicopter):
1. Ми-8(«Hip»);
2. Ми-24(«Hind»);
3. Ми-26(«Halo»);
4. Ка-27(«Helix») та інші.
Для сімейства Ка-50/Ка-52 використовувалася назва Hokum: Ка-50 — «Hokum-A», Ка-52 — «Hokum-B».
Окрему категорію становили ракети.
Тут варто розрізняти систему, про яку ви читаєте статтю та виключно американську систему МО(DoD) — «Department of Defense».
Це 2 різні системи, які плутають між собою, даючи ракетам індекси XX-N(за системою DoD) + reporting names(AFIC).
Але далі буде написано за формулою DoD індекс + кодове позначення AFIC. В дужках зазначено рідний індекс.
1. Серія AA відповідала ракетам або комплексам «air-to-air»(повітря-повітря):
1. AA-2 «Atoll»(К-13);
2. AA-8 «Aphid»(Р-60);
3. AA-10 «Alamo»(Р-27);
4. AA-11 «Archer»(Р-73) та ін.
2. Серія AS відповідала «air-to-surface»(повітря-поверхня):
1. AS-4 «Kitchen»(Х-22);
2. AS-15 «Kent»(Х-55);
3. AS-11 «Kilter»(Х-58) та ін.
3. Серія SA відповідала «surface-to-air»(зенітна керована ракета — ЗКР):
1. SA-2 «Guideline»(С-75).
2. SA-3 «Goa»(С-125) та ін.
4. Серія SS застосовувалася для ракет або комплексів «surface-to-surface»(поверхня-поверхня):
1. SS-9 «Scarp»(Р-36);
2. SS-7 «Saddler»(Р-16) та ін.
5. Для ракет водного базування використовувалася окрема серія SS-N(«surface-to-surface naval»), яка охоплювала ракети корабельного та підводного базування:
1. SS-N-4 «Sark»(Р-13);
2. SS-N-8 «Sawfly»(Р-29);
3. SS-N-2 «Styx»(П-15) та ін.
Проте ці індекси також були умовними, як і у випадку з ракетами, оскільки індекс міг означати не тільки ракету, а сам комплекс або їх носій.
Особливу увагу західна розвідка приділяла військово-морським силам СРСР. Для підводних човнів існувала окрема система. На ранньому етапі, до 1980-х років, назви часто бралися з фонетичного алфавіту, наприклад «Delta», «Victor», «Yankee» та «Foxtrot».
Починаючи з 1980-х років, для нових проєктів почали використовуватися й назви, утворені від російських слів, наприклад «Akula», хоча деякі нові назви, як-от «Sierra» та «Typhoon», мали інше походження.
Сімейство проєктів 667 отримало різні кодові назви:
1. 667Б — «Delta I»;
2. 667БД — «Delta II»;
3. 667БДР — «Delta III»;
4. 667БДРМ — «Delta IV».
Окремий приклад стосується радянських підводних човнів проєкту 941 та 971.
У СРСР проєкт 941 мав назву «Акула», тоді як у західній системі позначень для нього використовувалося «Typhoon». Натомість проєкт 971, відомий у СРСР як «Щука-Б», отримав позначення «Akula».
Для надводних кораблів(НК) також застосовувалися окремі позначення. На початковому етапі для основних класів бойових кораблів використовувалися назви на K, зокрема «Kresta», «Kashin» та «Kynda».
У деяких випадках перед остаточним позначенням використовувалися тимчасові назви, пов’язані з місцем першого виявлення корабля. Пізніше, у міру отримання інформації про радянські кораблі, для проєктів дедалі частіше використовували назви, пов’язані з головним кораблем серії.
Тому таке позначення саме по собі не визначало тип корабля як есмінець, крейсер, фрегат чи корвет.
Після розпаду Радянського Союзу система AFIC не зникла, такі позначення продовжували використовуватися у західних джерелах для ідентифікації російської, китайської техніки.
Для китайської військової техніки також існують різні позначення, які застосовуються до літаків, ракет, підводних човнів та інших зразків. Наприклад, китайський винищувач J-20 має кодове позначення «Fagin».
А також, він має транслітеровану з китайської назву «Weilong»(威龙), що перекладається як «дракон».
Це різні позначення: «Fagin» — західна кодова назва, а «Weilong» — китайська назва літака.
Сам факт використання цієї системи не означає, що всі такі позначення створювалися безпосередньо NATO. Важливу роль у їх розробці та присвоєнні історично складав ASCC, а пізніше — його наступники ASIC та AFIC. Створені в межах цієї системи назви були прийняті США, а згодом стали використовуватися NATO та іншими західними військовими структурами.
Через це систему часто називають «NATO reporting names», хоча сама система та органи, що займалися її формуванням, історично не були прямо пов'язані з NATO.
