ЄС і дефористаційний регламент: виклик для українського експорту

Європа ввела правило: товари, що можуть спричиняти вирубку лісів, потрапляють під жорстку перевірку — треба доводити де і коли вони вироблені та що земля під ними не була вирубана після 31.12.2020.

Це не тільки про пальмову олію або соєві боби — деревина й продукти з неї теж у списку. Для експортерів це означає: система простежуваності + повна due-diligence для кожного постачальника.

Чим це б’є по Україні? Простіше: якщо ланцюг постачання не прозорий — втрачаєш ринок. Навіть легально заготовлена деревина може потрапити під сумнів, якщо немає координат ділянок, актів чи цифрових трекерів. Місцеві громади й бізнес ризикують опинитись по той бік «червоної лампи» в портах ЄС.

Плюс — бюрократія та технічні вимоги. ЄС просить цифрові докази: геоприв’язка, дата виробництва, легальність. Це інвестиція в інфраструктуру (реєстри, геодані, верифікація) — інакше — фільтр, що виштовхне частину експорту з ринку.

І ще реалії: запровадження й контроль регламенту затримуються/коригуються — це дає час, але не гарантію.

Бізнес перекладає відповідальність на постачальників, а дрібні лісгоспи та купці посередників лишаються неготовими.

Що робити громадам і компаніям вже зараз

Фіксувати дані — координати вирубки/заготовки, акти, фото; робити це системно.

Піднімати прозорість ланцюга — цифрові паспорти лісопродукції, блокчейн/реєстри або простіші відкриті бази.

Формувати сертифікацію — Preferred-by-Nature/інші інструменти для валідації.

Об’єднуватися — кооперація деревопереробників і громад, щоб поділити витрати на traceability.

Готуватися до due-diligence — перевіряти кожного постачальника, а не вірити на слово.

Це не тільки регуляторний тиск — це ринок, що обирає тих, хто вміє показати дані. Хто зробить домашню роботу — залишиться в ЄС. Решта — ризикує втратити прибуток і репутацію. Працювати треба вже зараз, не тоді, коли перша партія повернеться з перевірки.