Євангеліє від Марка має глибоку назву, хоча це всього один рядок:
"Початок Доброї Новини (Євангелія) про Ісуса Христа, Сина Божого."
Євангеліє – це слово, яке означає Благу Звістку. Марко починає свій текст словами: «Початок благої звістки», тобто він розповідає про її походження. Проте його мета не просто повідомити своїй громаді добру новину – вони вже її знають, бо особисто пережили її.
Вони вже усвідомлюють, що Блага звістка – це спасительна діяльність Ісуса як для кожної людини, так і для всього людства. Це встановлення Божого Царства (Мк 1:14-15). Водночас, ця звістка нерозривно пов’язана з самою особою Ісуса, який і приносить це Царство. Її початки – в Ісусі, його посланні та діяннях.
Саме тому, що блага звістка залишається живою і діє у світі, Марко може розповідати про її витоки, але не про її завершення. Насправді, фінал Євангелій ніколи не є кінцем історії, а навпаки – відкриває новий етап: поширення звістки про спасіння.
Грецьке слово, перекладене як «початок», має подвійний сенс – часовий і причинний: діяльність Ісуса була не лише початком, а й джерелом сучасного досвіду благої звістки про Боже Царство (1:14-15). Отже, цей початок охоплює весь період суспільного служіння Ісуса, який завершується його смертю й воскресінням. Через Його смерть, дарується людям сила Життя – Дух.
А оскільки Дух і любов за своєю природою прагнуть творення спільноти, вона не може існувати в ізоляції. Любов завжди формує громаду, і саме через неї ця любов і радість передаються далі. Саме з цього моменту блага звістка починає ставати реальністю для всього світу.
Тому мета Марка – не просто розповісти про події, а пояснити їх значення для тієї реальності, в якій уже живуть християни. Важливо розуміти, що це не текст для проповіді невіруючим, а від початку праця для зростання християнської громади у власній ідентичності. Саме тому Євангеліє потребує роздумів і пояснення, щоб бути правильно сприйнятим.
“Про Ісуса Христа, Сина Божого”
Хто такий Месія?
Для нас Христос – це ім’я, так само як й Ісус, насправді ж грецькою – Христос, а єврейською – Месія – означає “Помазаний” тобто той, хто призначений для певної місії.
Розумієте, Коли ізраїльська монархія занепала, народ почав очікувати на майбутнього царя, на ідеального правителя, який прийде і здійснить остаточне визволення Божого народу. Вони уявляли його як видатного, справді великого царя, який завершить Боже спасіння.
Цього царя називали "Месією" – тим, кого Бог помазав, хто буде провідником, хто поведе народ і нестиме його тягар. Але поступово це уявлення відірвалося від конкретної політичної реальності й набуло містичного, ідеального виміру. Цей спасительський цар мав не просто правити, а стати божественним царем, посланцем Божим.
Його місія дуже конкретна: він – Спаситель, посланий Богом. Тобто Ісус це його власне ім’я, Месія, означає, що він приносить спасіння.
До цього додається ще одне визначення: Син Божий.
Зверніть увагу, що потрібно дуже добре зрозуміти, що означає слово син. Потім уже вступає в дію богослов'я. Але насамперед це поняття випливає зі значення слів.
У семітській культурі – у середовищі, де писав Марко, тобто в єврейській та арамейській мовах – слово син означає не лише того, хто народився від батька. Це також той, хто поводиться як його батько, хто нагадує його. Це стійкий мовний зворот: той, хто схожий на батька, той, хто йде за ним.
Отже, звернімо увагу на Євангеліє від Івана. Там у розділах 7 і 8 є суперечка. Ісус перебуває в храмі, розмовляючи з юдеями. Він каже: "Син залишається в домі завжди, а слуга не залишається навіки. Ви станете вільними, якщо Син зробить вас вільними." Це богословська мова.
Юдеї відповідають: "Ми ніколи не були рабами нікого. Ми – діти Авраама."
Тоді Ісус їм каже: "Ви кажете, що є нащадками Авраама. Але ви не є його синами. Якби ви були синами Авраама, то поводилися б, як він. Натомість ви хочете мене вбити. А Авраам такого ніколи не робив."
Бачите різницю?
Одна річ – бути нащадком Авраама, і зовсім інша – бути його сином. Нащадок – це питання крові, походження. Але син – це той, хто чинить так само, як його батько.
Таким чином, вислів Син Божий означає не лише того, хто народжений від Бога, а того, хто поводиться як Бог, хто являє Бога.
Але ця фраза – Син Божий – має особливий зміст у цьому контексті.
Адже зазвичай юдеї вважали, що Месія є сином Давида. Навіть сьогодні серед ортодоксальних юдеїв можна почути згадки про майбутнього сина Давида, якого вони ще очікують.
Син Давида означає не лише нащадка Давида, а й другого Давида, того, хто чинить так, як Давид. А ким був Давид? Він був царем, воїном, людиною, що завоювала великі території, воювала в пустелі.
Тож у юдейській культурі, за часів Ісуса, вони чекали саме такого Месію – Месію, сина Давида.
Тобто помазаника Божого, царя, якого Бог наділив владою, щоб він завоював народи. Це був войовничий Месія. Син Давида – це той, хто поводиться як Давид, хто діє подібно до нього.
Але для Марка це – хибний Месія. Він ніколи не називає Ісуса сином Давида.
Навіть у храмі Ісус піднімає це питання і каже: "Як це книжники кажуть, що Месія – син Давида?" Тобто, якщо сам Давид, натхненний Святим Духом, сказав: "Господь сказав Господові моєму...", то як тоді Месія може бути сином Давида?
Ісус у Марка не приймає цього титулу, бо Месія, син Давида – це Месія-войовник, націоналістичний Месія. Це той, хто мав би встановити панування Ізраїлю над сусідніми народами, підкорити їх, вважати єврейський народ вищим за всі інші й насаджувати це переконання силою.
Тому Марко з самого початку не просто називає Ісуса Месією. Адже він не є тим Месією, якого чекали. Він – Месія, Син Божий. Він не відтворюватиме образ Давида. Він не буде воїном-завойовником. Він буде присутністю самого Бога серед людей, він покаже Бога таким, яким він є – як Любов.
Всяка насильницька влада, будь-яке примусове підкорення, завоювання, політична й військова боротьба – усе це має бути відкинуто. Це не шлях досягнення Божого Царства. Уже сам цей титул Син Божий знищує всі хибні месіанські очікування того часу.
Адже юдейський народ був пригнобленим народом. Він зазнав поневолення від різних імперій, а на той час перебував під владою Риму. Вони завжди були приниженими, і тому створили для себе фантазію про свою історичну долю. Вони чекали другого Давида. Так, він мав бути сином Давида, мав чудесним чином прийти, підтриманий Богом, і розгромити римлян.
Але що сталося в 70 році I століття?
Юдеї, які не мали жодної військової сили, кинули виклик Римській імперії, думаючи, що Бог мусить здійснити диво, що Бог мусть їх підтримати, що Бог не дасть зруйнувати свій Храм. Але вони були розгромлені вщент.
Ось до чого призводять ілюзії.
Але справжній Месія – це присутність Бога на землі.
Він є образом Бога у своєму бутті й у своїх діях.
Те, що він робить – це те, що робить Бог.
А того, чого він не робить – того і Бог не робить.
Ця Добра Новина, це новина про Ісуса.
І ця Добра Новина стосується Ісуса.
