Контекст події
Ісус урочисто в’їжджає в Єрусалим, входить «у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію».
Наступного дня:
«Коли вони вийшли з Віфанії, Він зголоднів був.
І, побачивши здалека фіґове дерево, вкрите листям, Він підійшов, чи не знайде на ньому чого. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя самого, — не пора бо на фіґи була.
І озвався Ісус і промовив до нього: “Щоб більше ніхто твого плоду не з’їв аж повіки!” А учні Його все те чули» (Мк. 11:12–14).
Подальші події
Далі Ісус входить у храм, виганяє продавців, перекидає столи.
«Увечері ж вийшов поза місто» (Мк. 11:19).
Наступного ранку:
«Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня.
Тоді Петро, згадавши, каже Йому: “Учителю, дивися, смоковниця, що Ти прокляв, усохла”.
Ісус же у відповідь сказав їм: “Майте віру в Бога.
Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: ‘Двигнись і кинься у море’, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, — то буде йому так”» (Мк. 11:20–23).
Про що ця історія?
Я зустрічав у проповідях і книжках принаймні такі тлумачення:
1. Психологічне
Тут продемонстровано справжню людськість Ісуса. Він зголоднів, він чоловік і діє неідеально — емоційно, по-людськи.
Позитив цього тлумачення: можна розвивати тему психології людини, психології Ісуса, його гніву, голоду тощо.
Виклик: богословський. Хіба Бог у Старому Завіті не є гнівним, і це не є нормально? Чому ми гнів зараховуємо виключно до людської якості, а не до Божої? Бо маємо образ «безпристрасного» Бога? А хіба такий Бог у Біблії?
2. Сила Божа, що проклинає і вбиває
Тлумачення полягає у демонстрації сили: Бог у Новому Завіті — не лише «добрий і солодкий», як часто його зображають. Він здатен проклинати і руйнувати, але, будучи милосердним, показав цю «суперсилу» на смоковниці, а не на людині.
Перевага цього підходу: можна лякати людей і боротися з образом «добренького Ісуса».
Виклик: у тексті прямо сказано, що «не пора бо на фіґи була» — їх там і не мало бути. Тоді чи не виглядає Бог страшно несправедливим?
Як це вирішують
Історично-етнографічно
(варіант у дусі історично-критичного методу): в той час у Єрусалимі мали вже з’являтися перші плоди — маленькі й недозрілі, але мали бути, бо Пасха була близько. Плодів навіть таких не було, тому Ісус міг бути певен, що це дерево безплідне.
Переваги: такий підхід знімає питання «несправедливості» Ісуса. Він звучить науково й історично, бо враховує пору року, цвітіння, плоди тощо. Особливо зручно підкріпити його Євангелієм від Матея, ігноруючи Євангеліє від Марка.
Виклик: це явне додумування і натягування тексту. Євангеліст Марко чітко сказав: «не пора була на плоди».
3. Алегорична інтерпретація
Протилежний підхід, який також знімає питання справедливості, — алегоричний.
Наприклад: листям смокви прикрилися Адам і Єва в Раю. Тепер Ісус всушує те дерево, показуючи, що прийшов скасувати прокляття Адама і Єви.
Позитив: це гарно, образно й богословськи насичено.
Виклик: такий підхід не випливає з самого тексту. Подібні інтерпретації можна множити без кінця. Наприклад: море послухалося Бога і тримало Ісуса на собі, а смоква «не послухалася», бо не дала плодів, — це можна трактувати як бунт творіння проти Творця. Але така побудова нічим не допомагає зрозуміти власне уривок.
4. Етична дилема
Тому часто постає питання моральної площини:
Чи може Бог вимагати того, на що ще «не час»?
Чи мусить Бог бути справедливим суддею за нашими мірками?
Чи Він вищий над саму справедливість і наше розуміння?
Чи має смоковниця принести плоди Господу навіть тоді, коли «не пора смокв»?
Цей підхід важко окреслити одним словом: це і етична дилема, і певне апофатичне богослов’я.
Перевага: він відкриває глибину для роздумів. Тут не стільки готова відповідь, скільки запитання, що спонукають замислитися над Божою незбагненністю, а також над тим, що Бог може вимагати «чуда» — плодів тут і тепер, навіть якщо «не пора».
Виклик: уривок виглядає як загадка, вирваний із контексту. Але чи не криється ключ до його розуміння саме в структурі й композиції самого Євангелія?
5. Контекстуально-наративне тлумачення
Такий ключ, який мене особисто влаштовує найбільше, пропонує сприйняття Євангелія від Марка й цього епізоду як цілісної історії в контексті діяльності Ісуса як пророка. Це прочитання враховує також літературний стиль Марка.
Коли читаємо цей уривок, бачимо певну композиційну структуру:
Ісус входить у храм.
Проклинає смоковницю.
Знову храм — перевертання столів міняйл і слова про «лігво розбійників».
Результат зі смоковницею: вона всохла.
Слова Ісуса: «Хто скаже горі цій: “Порушся та й кинься до моря” — то так і буде».
Марко часто використовує літературний прийом «інтерполяції» — коли одна історія вставляється в іншу. Так і тут: з обох боків історію про храм обрамляє історія про смоковницю.
У центрі — Храм і його нелегітимність. Ісус як пророк символічною дією показує, що храм перестав виконувати свою функцію — приносити плід, хоча мав «вражаюче листя». Прокляття смоковниці відображає прокляття й майбутнє руйнування Єрусалимського храму.
Тут криється ключ і до слів про гору:
«Як хто скаже горі цій: “Порушся та й кинься до моря, і не матиме сумніву в серці своєму, але матиме віру, що станеться так, як говорить, — то буде йому!» (Мк. 11:23).
Йдеться не про будь-яку гору, а саме про Гору, на якій стояв Єрусалимський храм.
Щодо “не був час родити” пропоную тут підкріплення цієї інтерпретаційної теорії двома коментарями Хуана Матеоса до Євангелія від Марка. Один про власне “ще не час на плоди”, а інший про “гору яка кинеться в море”.
6. Не час на смокви (Коментар Матеоса)
Ісус бачить здалеку смоківницю, яка вже випустила листя; її вигляд багатообіцяючий. Він підходить до неї з надією знайти щось більше, ніж тільки листя, але нічого не знаходить, бо не був час смокв. Який сенс має цей, здавалося б, дріб’язковий і випадковий епізод? Щоб відповісти на це питання, треба врахувати старозавітний контекст цього уривку з Мк.
Насамперед у Втор. 8,7-10 смоківниці, поряд із виноградниками, є одним із знаків доброї землі, яку Бог дав Ізраїлеві (пор. Ав 3,17). Тому в пророків образ плодів смоківниці, часто в поєднанні з виноградом, використовується як символ ізраїльтян. Так, Ос 9,10: «Немов виноград у пустелі знайшов Я Ізраїля, як ранній плід смоківниці побачив Я ваших батьків». У видінні Єр 24,1-10 пророк бачить: «Господь показав мені два кошики смокв, дуже перестиглі, що їх не можна було їсти» (вв. 1–2). Перші були образом вигнанців, вірних Богові (вв. 4–5); другі — царя, його вельмож та решти Єрусалима, які залишилися в Палестині чи перебували в Єгипті.
Відповідно до цього символізму, як і з виноградом, відсутність плодів смоківниці чи погані смокви в пророків є образом невірності Ізраїля союзові. Можна навести передусім Єр 8,13, де пророк, після констатації зіпсуття Єрусалима (8,5–7), який, незважаючи ні на що, пишається Законом (8,8), завершує зневірено: «Коли захочу зібрати їх, — слово Господа, — немає грона на винограді, ані смокви на смоківниці». Тут виноград і смоківниця поставлені паралельно. І від того, й від іншого Господь очікував плоду, але не знайшов. Як показують вв. 5–10, Господь нарікає на зіпсуття юдейського суспільства, де навіть ті, що мали найвищі посади — священики й судді, — стали на шлях неправди заради власної користі.
Повний уривок цього пророцтва (Єр 8,4–13) пояснює сенс відсутності плоду: «Скажи їм: Так говорить Господь: “Хіба ж не встає той, хто впав? Хіба не повертається той, хто збився з дороги? Чому ж цей народ Єрусалима впав у незворотну відступність? Тримається вперто в бунті, відмовляється навернутись. Я слухав уважно: вони не говорять правди, ніхто не кається у своїй злобі, не каже: “Що я зробив?” Усі вертаються до свого шляху… мій народ не розуміє наказу Господнього. Чому ви кажете: “Ми мудрі, у нас є Закон Господа”, якщо його фальшувало перо писарів… бо від найменшого до найбільшого всі шукають користі; пророки й священики чинять обман…”».
Далі, Єр 29,17, говорячи про невірність царя й народу, скаже: «Учинив Я з ними, як із гнилими смоквами, що через свою зіпсутість їх не можна їсти».
Подібне до Єр 8,13 є нарікання Міх 7,1: «Горе мені! Я став як той, хто після збору винограду шукає грон, але їх нема; немає й перших смокв, яких я так прагнув». Розчарування пророка пояснюється тим, що в Ізраїлі зникли люди вірні й чесні, і всі чинять зло (вв. 2–3).
З огляду на ці прецеденти розкривається сенс тексту Мк. Смоківниця тут є образом інституційного Ізраїля, що має свій центр і найвище вираження в єрусалимському храмі. Раптовий голод Ісуса (відчув голод) означає Його сильне прагнення знайти в Ізраїлі «плід», який цей народ мав дати; тільки він міг угамувати Його голод. Конкретно, тим плодом, якого Бог (і так само Ісус) очікував від Ізраїля, було виконання двох головних заповідей Закону: любові до Бога як абсолюту та любові до ближнього, як до самого себе (12,28–31). Жити цією любов’ю, втіленою, за Іс 5,7 (пор. Мк 12,1–2), у справедливості й правді — ось завдання старого союзу у зв’язку з царством Бога, яке мало прийти.
У прозорій алюзії на велич храму Мк зауважує, що здалеку вигляд смоківниці/інституції гарний і багатообіцяючий (смоківниця, що мала листя). Вираз «здалеку» може натякати або на враження, яке велич храму справляла на язичників, або на ідеологічну дистанцію між Ісусом і юдейською релігійною системою, зосередженою довкола храму.
Ісус підходить до смоківниці/інституції, щоб побачити, чи принесла вона якийсь добрий плід (пішов подивитися, чи знайде що на ній). Його попередній досвід зі впливовими групами юдаїзму (законники й фарисеї: пор. 2,6–7.16.23–28; 3,1–6.22–30; 7,1–13; 8,11–13) і, особливо, Його враження від реальності храму після прибуття в Єрусалим (11,11) не давали великих надій (якщо й знайде). Та все ж Він не хоче відразу все списати, ще сподівається знайти хоч якийсь плід у смоківниці/інституції, хай навіть маленький; Йому гаряче хотілося б (той «голод», який відчув, пор. в. 12), щоб історія Ізраїля, старий союз, не була зовсім марною. Це ще один знак любові Ісуса до свого народу. Але Він розчаровується: немає ніякого плоду, тільки листя (не знайшов нічого, крім листя). Зовнішній вигляд смоківниці здалеку і її реальність зблизька суперечать одне одному: зовнішність оманлива й приховує безплідність. Це блиск без плоду. Ісус прагнув знайти щось, але не знайшов нічого.
Мк наводить причину безпліддя смоківниці/інституції: бо не був час смокв. Інституційний Ізраїль, уособлений храмом, не дав плодів тоді, коли ще міг їх дати. Час давати плід був до приходу Месії й приходу Божого царства, але він виявився безплідним. Тепер нагоди більше не буде. Підготовчий етап месіанської доби, час старого союзу, завершився (1,15: «Сповнився час») без будь-яких плідних результатів. Відсутність плоду (смокв) є, за натяком на наведені пророчі тексти, знаком невірності Ізраїля завданню, яке йому доручив Бог.
Інакше кажучи, епізод зі смоківницею показує саме те, що час (грец. kairos) підготовки до приходу Месії й разом із Ним Божого царства, тобто час старого союзу, був безплідним; народ Ізраїля не приніс плодів, яких від нього очікували. Функція інституційного юдаїзму, зосередженого в храмі, полягала в тому, щоб приготувати цей народ (плоди) до Божого царства, але вона не була виконана. Ісус, Месія, після відсутності відповіді Єрусалима на Його прихід і після споглядання реальності храму (11,11), підходить до смоківниці/інституції з малою надією (якщо й знайде), але з палким бажанням (голод) знайти щось добре у ній. Проте Його очікування руйнуються: за зовнішнім блиском і величчю (листям) смоківниця/інституція нічого не дала.
«Ще не був час смокв» стосується, отже, тривалості старого союзу. Це вислів про постійну невірність ізраїльського народу протягом цього союзу, що пізніше буде пояснено в притчі про виноградник (12,1–9).
7. Скажи горі цій (Коментар Матеоса)
Наступне слово Ісуса має урочистий характер: «Істинно кажу вам…», що підкреслює достовірність Його слів. Щоб висловити думку, Він користується відомою гіперболою — наказати горі пересунутися й кинутися в море; цим Ісус показує, що можливим є навіть те, що видається неможливим. Як відомо (пор. 3,13), «гора» у Марка є образом Божої сфери, що стикається з історією людини. Але в даному випадку слова Ісуса мають конкретне застосування: Він не говорить про будь-яку гору, а про дуже визначену: «цю гору». Оскільки «цю» є дейктиком (конкретно вказівним), природно вважати, що йдеться про гору, до якої всі звернені, — ту, на якій збудовано храм, і яку учні бачать перед собою.
Фраза «підведись і кинься в море» не є молитвою до Бога, а наказом, зверненим до гори будь-ким (хто скаже), хто має віру в Бога. Ісус не говорить про фізичну подію; наказ горі є метафорою, яка надає форму особистому рішенню — повністю порвати з тим, що гора уособлює. Так послідовник виражає бажання остаточного зникнення гори/храму. Він мав бути «домом Божим», центром історії Ізраїля, місцем молитви, тобто зустрічі з Богом для всіх народів (11,17а); але, як засвідчив Ісус, він став найбільшим виявом економічної експлуатації, яку релігійна система чинила над народом (11,17б). Отже, наказ тій горі означає передусім особистий і цілковитий розрив з інституцією, яка спотворює образ Бога й у Його ім’я пригнічує людей. Для того, хто промовляє слова «підведись і кинься в море», ця інституція перестає існувати; вона не має жодного впливу на його життя, він живе так, ніби її вже немає, беручи на себе всі наслідки цього розриву.
Як видно, Ісус не обмежує це рішення лише до групи учнів, але поширює його й на інших прихильників чи послідовників (хто скаже). Він також не пропонує колективного рішення, а індивідуальне, особисте. І цей радикальний розрив із релігійною системою, утіленою в храмі, не є лише внутрішнім, а й публічним, як у випадку Ісуса. Хто не сумнівається у своєму серці й має відвагу це здійснити, відкине будь-яку прихильність чи страх перед системою й мусить вірити в ефективність свого вибору, який у свій час принесе плід («станеться йому так»). Послідовними відмовами система поступово занепаде. Формула, яку вживає Ісус, виражає абсолютну певність («Істинно кажу вам»), бо Він знає, що Бог є з тим, хто чинить цей розрив, і що все можливе для того, хто має віру (9,23).
Відкинення, виражене наказом «підведись і кинься в море», здійснює в особі те, що Ісус сказав смоківниці: «Хай ніхто вже ніколи не їсть із тебе плоду» (11,14). Кожен має відмовитися шукати будь-якого позитивного плоду в смоківниці/інституції. У символічній формі зникнення гори відображає на особистому рівні смерть смоківниці (усохла від кореня). Таким чином Ісус формулює для кожного послідовника те, що сам учинив попереднього дня, коли викрив реальність храму. Йдеться про позбавлення системи будь-якої підтримки.
Гора — символ непорушного. Але словами Ісус стверджує, що стійкість гнобительських інституцій залежить від людської підтримки. Вони мають не більше міцності, ніж та, яку їм надають люди своєю згодою та визнанням, адже вони — лише витвір тих, хто їх приймає. Якщо люди своїм способом життя заперечують існування несправедливої системи, вона зрештою зникне. Позбавлені підвалин визнання, гнобительські інституції самі впадуть.
Термін виконання падіння чи зникнення не вказаний, але певність від цього не менша. Людина, яка співпрацює з Божим планом, тобто з визволенням людства й побудовою Царства, знає, що цей план здійснюється й настане момент його повного завершення. Ісус не каже: «Він це побачить», а «станеться йому так»: бажане здійсниться. Віра — це не миттєва магія, а постава, що відкриває шлях Божій силі; вона проявиться через тих, хто вірить, і спричинить падіння будь-якої історичної реальності, яка перешкоджає здійсненню людини й Божого царства.
Розрив буде дієвим, якщо той, хто його здійснює, не злякається величини завдання (і не сумніватиметься у своєму серці), забувши про довіру-віру. До того ж його рішення матиме особисті наслідки, адже, як у випадку з Ісусом, юдейська інституція прагнутиме знищити тих, хто їй не підкоряється. Отже, вислів Ісуса означає, що Його послідовники повинні бути готовими ризикувати життям заради відмови визнавати цю несправедливу інституцію чи будь-яку подібну.
Тут знову відлунює слово Ісуса, в якому Він показав свою тактику повалення «сильного»: Він не мав на меті зайняти його місце, а звести його до безсилля й залишити його дім порожнім (3,27). «Сильний» — це гнобительська система; «його майно» — це люди, що їй підкорені. Коли люди залишають цю систему з власного переконання й рішення, вона не має засобів, щоб цьому перешкодити, і руйнується.
Отже, Ісус запрошує учнів, як Своїх послідовників, радикально порвати з юдейською інституцією («гора» храму). Але оскільки вона є прототипом усіх гнобительських систем, нібито узаконених Божим іменем, то в перспективі майбутньої місії вони повинні будуть ставати опонентами також інших релігійно-політичних систем-гнобителів (пор. «гори» в язичницькому краї у 5,5).
