… і був він створений лишень для того, щоби побути лиш годинку-другу, в сусідстві серця твого - такі слова, в якійсь книжці, сімнадцятилітня Доріс, підкреслювала червоним олівцем. Потім відложила олівець у сторону і ще декілька раз повторила їх у слух, а потім схватила олівець і слово “був” , перекреслила, а над ним написала слово - була. Получилось що … і була (вона) створена для того, щоби побути лишень годинку-другу, в сусідстві серця твого. Тут же кинулась покусувати свій червоний олівець, декілька раз повторила пошепки вірш, який вона сама вже придумала і сльози бризнули з її великих чорних очей. Та недовго судилось їм литись по блідих щоках її, так як у спальню до неї, без стуку, зайшов брат і вона не обертаючись до нього і сидячи спиною, тихо але твердо промовила, що вчить історію громадянської війни Америки. Брат сказав їй, що зайшов він лиш тільки для того, щоб повідомити її, що він іде з дому гуляти з друзями і тут же закрив двері за собою. Потім знов відкрив ці двері, і трохи єхидно, але з ноткою братської любові і турботи в голосі додав - Знов з тим клоуном помирилась ?! і тут же посміхом закрив двері. Він знав, що і сестра буде в нього кидати ядовиті слова і навіть чув уже виходячи з дому, як вона кричала щось про якусь вдову, що він позорить їх сім’ю і що то не його діло з ким вона помирилась чи посварилась !
Та й і справді, діло то не його було, бо у нього було своє і не менш драматичне, ніж у його сестри. І справді там була замішана одна молоденька і прихороша вдова. І справедливо й було то, що він дійсно опозорив їх сім’ю, так як містечко їх було не велике і всі ці останні дні люди говорили що два місяці він, Сем, бігав за тою вертихвісткою ( хоча вона справді йому подавала деякі надії ) але потім пожертвувала ним одному білобрисому баскетболісту. Через що Сем напився, навіть розплакався, і жалівся подружкам цієї вдови, очевидно думаючи, що вони якось вплинуть на її рішення, змінять її вибір і вона повернеться назад до Сема. Але закінчилось це тим, що цей баскетболіст, мало не набив п’яного Сема, якби не втрутилась молода вдова.
Сем не спав після цього півтори ночі. Сьогодні йому вперше вдалось по спати трохи і з самого ранку, обмінявшись люб’язностями з сестрою, він вирішив прогулятись, але не з друзями, а сам.
Він був з тих натур, які в час великого душевного кризису люблять побути на самоті і бажано на природі. І з досвіду він знав що це допоможе. Допоможе не сильно, але все-таки… принаймні це краще ніж сидіти в хаті і думати про то, чи знову напитись і наробити дурниць. Знав він що все це пройде. А за років 10, навіть за 5, він вже навіть не згадає про своє теперішнє горе, а як згадає то тихо посміхнеться,- який же він був тоді смішний, коли убивався за тою не порядною жінкою. І ще він подумає, що навіть добре, що вона його лишила, так як була старшою від нього на цілих чотири роки. Але зараз він думав лиш про неї, про її хвилюючеся на вітрі світло-блакитне плаття в чорний горошок. Про лінії тіла, які проглядались через те плаття і про те як же предивно вона була уся складена, як все було в ній ідеально пропорційно і семетрично, ніби якийсь художник намалював її тіло й лице і жовчно завидував цьому баскетболісту, так як тепер він зможе цю всю красу водити в кіно і годувати попкорном.
Сему було уже 22, і він мав своє особливе секретне місце, коли у нього ставалось якесь горе. Це було місце біля одного великого озера, над яким нависала величезна скала, поросла мохом і невисоким чагарником. Дістатись туди було не легко, хоча озеро було в годині пішої прогулянки від його хати. Зате нелегкість добирання до озера і цієї надвисшої над ним скали, гарантувало йому що там буде безлюдно, і він зможе побути сам. Сам наш герой був вигляду середнього. Був він не красавчиком, але полюбити і закохатись у нього мож було. Відрізняло його від інших лиш його високий ріст і худощавість. Був він брюнетом, носив легку коричневу осінню куртку, одну і ту саму, уже п’ятий рік і ще він любив людей, хоч не всі вони його любили. Ще він прощав їх, хоч не всі його прощали. Тай він і не ображав особливо нікого і старався поводитись з усіма рівно.
Був Недільний ранок. Батьки Сема і Доріс були на Недільній церковній службі, Доріс як ми уже знаєм, збрехала батькам що у неї ужасно, ще від вчора, болить голова і тихо зайнялась поезією і риданнями, а Сем рідко ходив до церкви, але у Бога свято вірив. В цей вересневий Недільний ранок, в їхньому штаті, історія ця відбувалась десь у штатах Америки. Відбувалась вона ще у ті далекі прекрасні часи, коли люди не були заражені інтернетом та й до появи його було ще десь пів століття. Погода в цей Недільний ранок радувала своєю простотою і сталістю. Вітру сильного не було, лиш подував ізрідка легенький теплий вітерець і приємно пестив лиця прохожих. Сонце радісно світило і вже не пекло як недавно - літом. Дерева вкрились палітрою кольорів від світло зеленого, до яскраво-жовтого і майже червоного. Вулиці і тротуари були негаласливі, малолюдні і чисті. Сем йшов, бачив всю цю красу і думав як під таким красивим небом і у такому красивому містечку можуть жити такі злі люди, як от вдова і баскетболіст.
Ціль його прогулянки було озеро, як уже написано, і туди його вела пряма дорога, по якій йти хвилин 40, а машиною якихось хвилин 10-15. Дорога ця велась змійкою, з безліччю різких поворотів і поступово піднімалась в гори. За то, на цих поворотах відкривались вражаючі і незабутні пейзажі природи. Водій, який опинявся у цих краях вперше, мимоволі сповільняв рух автомобіля, щоб оглянути ці краєвиди і жалів що не йшов тут пішки. Навіть самий черствий егоїст, споглядаючи таку осінню красу в сонячний день, міг пустити скупу сльозу і в серце його могло постукати милосердя. Правда, потім, тільки йому вартувало відвернутись і піти далі, він тут же ставав тим самим егоїстом. Фотоапаратів ще тоді масово не було і люди могли спокійно споглядати красу природи, милуватись і умилятись нею, а не як зараз істерично, як ошпарені, бігати туда-сюда з фотоапаратами. Саме по цій дорозі мав йти наш герой і це його радувало. Але нещастя його тільки починались. Часто коли приходить одна біда, і людина хоче зализати рани, і вже почне це робити, тут прилітає й інше нащастя. Життя взагалі ні з ким особливо не церемониться і не нянькається. І Сем був не вийняток.
Тільки він вийшов на цю дорогу як перед ним зупинився автомобіль. Різко, з пронизливим скрипом тормозних колодок. За рулем сидів престранний персонаж з дивним поглядом, який він намагався замаскувати доброзичливістю. Лице цього чоловіка Сему показалось вже десь баченим, але хто це був він не знав. А це був Джозеф. Джозеф тоже мав плани на цей Недільний ранок. І в його плани не входило підбирати подорожніх.
Але сам не знав чого , та вирішив в останній момент, взяти з собою подорожнього, точніше десь в глибині душі Джозеф знав і догадувався, для чого йому подорожній і бажано чоловік, і бажано його років. І хоч він не планував на цю справу брати когось по дорозі, але взяв. І Сем не планував їхати до озера, а саме пройтись у своїх роздумах, але на пропозицію незнайомця підсісти,- підсів. Сему здалось, що коли він відмовиться від пропозиції підсісти, то це буде виглядати як трусість, що він забоявся цього странного незнайомця з дещо божевільним поглядом. А йому, Сему, не хотілось показатись трусом, тому він і підсів. Таким чином уже за хвилину двоє незнайомих людей опинились в одній машині. Кожен з них мав свої плани на цей день і кожен з них обох смутно відчував, що всьо, вже з самого початку, пішло не так. Поки розганялась машина вони сиділи мовчки. Сиділи не задоволено, і один вже жалів що зупинився, а інший сам себе запитував нащо він сів у цю машину. Навіть якби він показався трусом в очах незнайомця, яке йому діло, хто що про нього подумає, тим більше якийсь незнайомець, якого то і в житті він може більше ніколи не побачить. Але виходити з машини уже не представлялось можливим, і Сем відчув, що по при злість на самого себе, ради пристойності,- не їхати ж їм обом мовчки. Треба якихось пару слів видавити з себе.
