Розмову почати було ні з чого, як часто буває тоді, коли треба чимось порушити німу тишу. Найпростіше попутникам почати розмову із запитання “куди їдете ?” але Сем не міг почати з цього. Через то, що і йому треба буде признатись куди він направляється, а значить треба буде розказувати про озеро, і про свою любовну невдачу, а цього він не хотів. Можна було,звичайно, щось збрехати, ну і брахати він не хотів. Сем вирішив, що можна похвалити машину свого благодійника - і цим зав’язати розмову. Але оглянувши машину Сем прийшов в легкий ужас, так як здавалось що вона розсипається на ходу. І прямо під ним щось стукало, так що здавалось вібрація йшла по його ногах, а правого бокового вікна майже не було і йому сильно задувало. Сем кинув швидкий і стривожений погляд на свого шофера і бачив, як смикається його права щока. Нервовий тік - подумав Сем і чомусь він згадав за своїх батьків і за сестру і йому цікаво стало, чи вони б довго плакали за ним, якби він пропав безвісти через якогось маньяка-вбивцю, який вбиває всіх кого підбирає на дорозі. Стало Сему цікаво що робила б вдова, якби взнала що то через неї він їхав на то озеро і не доїхав…
І страшно признатись, але Сему стало якось солодко в грудях, коли він уявляв як вдова носить регулярно квіти на його могилку і поставивши квіти у його ніг, запалює свічку, а потім б’ється в риданнях і конвульсіях над ним, уже мертвим мучеником, через любов свою нероздільну. Уявлялось йому як вдову, всю заплакану, з спухшим лицем від сліз, і знеможену довгими риданнями, люди відтягують від його могили, а вона просить закопати її разом з ним і признається усім що любить і любила тільки його, Сема, а бескетболіст, це було якесь непорозуміння, це був нещасний випадок !
Але тут щось так гримнуло в машині , що Сем повернувся в реальність, з якої уже вискочив на якусь мить( нещасні люди часто випадають з реальності ) і перед ним знову стало не вирішене питання - з чого почати розмову з шофером ?
Та тут фортуна несподівано посміхнулась Сему, і сам шофер, напевне тоже обтяжений напруженим мовчанням, включив радіо. Грала якась пісня по радіо, співали якісь рокери, мелодія була ужасна, щось подібне до панічної атаки, але слова цієї пісні… славо були щось типу:
Ми попрощались з нею, вечером, вчора вечером
І любов була в її очах, вечером, вчора вечером
Та настав день і вона не впізнає мене
А я так хочу щоб ти була тим вечором, вчорашнім вечером
І так Сему показалось, що ці слова прямо як про нього з нею, всюди йому мерещилась вона, нещасним людям всюди мерещиться і нагадується біда їхня.
Потім настала якась інша пісня і Сем трохи заспокоївся тим, що не треба починати розмову з шофером. Але спокій Сема тривав не довго, так як радіо почало барахлити. Розлючений шофер почав говорити, а потім уже кричати не культурні слова в адрес цього радіо. І коли на радіо це ніяк не вплинуло,то з усього розмаху почав гаратати по радіо кулаком, так що воно перестало шиміти взагалі , почувся хруст пластмаси, частина її кусками впала на низ, разом з кнопками,появились якісь провода. Шофер з самими вульгарними словами почав з злістю видьоргувати ці провода. І коли від радіо вже нічого не лишилось, шофер заспокоївся і легко видихнув. Але Сем не був спокійним, здавалось він був сильно встривожений побаченим і в голову йому прийшла ідея,- відкрити на ходу двері і випригнути з машини.
І не відомо чи б стало мужності Сему не такий поступок, але необхідність у ньому відпала, так як водій, Джозеф, сам зупинив різко машину і біля них опинилась Крихітка Люсі.
Крихітка Люсі - це була невелика кафешка-закусочна у ковбойському стилі, край дороги. Там було дешеве пиво, різна випивка, бургери, пережарена картопля, від якої в багатьох потім починалась печія, були навіть деякі десерти і пару салатів, які ніколи ніхто не брав і ніхто не знає нащо їх виставляють. Був молочний коктейль з пінкою і шматочками льоду. Коктейль йшов на ура. І там зовсім не було ніякої крихітки Люсі, яка була намальована на вивісці з тарілкою раків. І раків там не було ніколи в закладі. Кажуть власник закладу найшов десь цю вивіску і так і прибив її до свого закладу, так і появилась назва цієї кафешки. Сервіс у ній був низький але там було завжди людяно, і ніхто не знає чим саме ця кафешка приваблювала людей. Та треба відмітити в основному там були чоловіки, траплялись і жінки, але в основному чоловіки, різних вікових груп і статусів.
Коли машина зупинилась і Сем зрозумів, що Джозеф хоче щось перекусити то у нього появилась надія. Сем вже бачив як він замовить склянку какао, а сам піде в туалет і вискочить через вікно туалету й побіжить з усіх сил в любому напрямку і в житті не підсяде вже до незнайомця.
Тому Сем чемно сидів з Джозефом за столиком і обоє чекали офіціанта, який був у цьому закладі і касиром, і кухаром, і прибиральником і охоронцем. Офіціціант виглянув з кухні, яка була в тому ж приміщенні що і основний зал, тільки загороджена перегородкою з очерету у стилі дикого заходу. І запах з кухні і шкварчання м’яса і картоплі, безперешкодно проникало в основний зал, а звідти і на вулицю через відкриті вхідні двері. Очевидно це служило і вентиляцією і маркетингом. Офіціант вскрикнув : Язики поприлипали ? Заказувати будете ?
Джозеф і Сем переглянулись і Сем винувато крикнув офіціанту :
Одну порцію какао будь-ласка !
На що офіціант крикнув у відповідь :
-Що, що ?
Сем привстав, вдихнув повітря і сильніше крикнув, повторююче своє замовлення. Тоді офіціант відкрикнувся :
-Яке ще какао ?
-Звичайне какао, якщо можна - крикнув Сем.
-Це що кондитерська, тут на вході є напис кондитерська ? Ти бачив напис “ласкаво просимо дітей “. Є пиво ! Пиво будеш ?
-Буду ! відповів Сем і вже сідаючи у крісло згадав про коктейль і запитав :
- А можна краще молочний коктейль?
-Можна і коктейль - відказав офіціант,- Значить пиво і коктейль, а друг твій що буде?
Новий друг Сема, Джозеф, тоже чемно припіднявся, навіть зробив кілька кроків у напрямку офіціанта і об’явив що він би зїв чого небудь, того що зараз готується на кухні.
-Жарена картопля по мексиканське і індичка ! - радісно вскрикнув офіціант і додав ,- ще 10 хв. хлопці почекайте ! і прийнявся щось робити на кухні.
Сем уявляв як з рота офіціанта бризнула декілька раз слюна, через то що він голосно кричав, бризнула на картоплю і індичку і получив від цієї думки якесь задоволення, що він вибрав коктейль. Але новий друг його знову привстав і крикнув до офіціанта : дві порції !
Офіціант ледь посміхнувся і одобрююче махнув головою.
-Малий, за все платить дядечко Джо - таку фразу випалив Джозеф, називаюче Сема малим, а себе дядечком, хоч віку був приблизно того ж. І вивалив на стіл звязку стодоларових купюр. Відразу три думки крутились у Сема в голові. Звідки у того стільки грошей і чому він такий щедрий ? Як він ,Сем, буде їсти картоплю з бризгами слюни, і чому зараз тут нема какао. Раніше ж тут було какао…!
І справді, раніше тут робили прекрасне какао, і робила його одна Марта, єврейка, так її прозивали. Втім робила вона тут не довго, і можна сказати Сем був цьому причиною, але це була історія давно минувших днів, до якої ми ще повернемось пізніше, а зараз про Марту Сем і не згадав. Його найбільше мучило як він буде їсти чиюсь слюну. І тут Сем ніби проснувся і згадав щось.
- Дружище, я схожу відлити ! - радісно сказав Сем своєму другу, на що той флагматично лиш глянув очами в сторону Сема і нічого не відповів. Та як тільки Сем вже майже підійшов до туалету і вже рука його майже лягла на ручку як з-заду нього почувся громовитий чоловічий бас, це вже був знайомий йому голос, голос офіціанта :
-Ну куда преш ?! Туалет не працює. Читати вмієш ?
Сем підвів очі і дійсно на туалеті була вивіска - НЕ ПРАЦЮЄ.
Сем пристижено вернувся і сів за стіл. Не відомо що він думав у цей момент але в цей же час до закладу, в якому сьогодні було не людно, зайшла компанія і з трьох осіб. Двох жінок, ще не старих, але вже і не молодих, і не зовсім тверезих, і одної дитини, по видимому чиєїсь із цих двох, хлопця років 9-10. Вони всі троє підійшли до офіціанта, заказали два бургери і коктейль, офіціант пробував їх вмовити на картоплю з індичкою по- мексиканське, і пояснював що на бургери довго чекати, але жінки категорично відказались від картоплі і настояли на бургерах. Офіціант не задоволено качнув їм головою, в знак покори. І коли жінки зробили заказ і відходили від кухні, одна з жінок крикнула :
-А коли буде відкриття туалету ? і обоє жінок розхохотались. Офіціант щось незадоволено пробурмотав їм у слід з чого мож було почути що сантехнік взяв завдаток і змився, і що тепер офіціант вимагає спочатку роботу, а потім гроші, а всі лиш завдаток хочуть, аферисти.
-Можна до вас ?- безцеремонно спитала нас одна з жінок і не дочекавшись нашої відповіді присунула стілець і сіла. З нею ж сіла і друга. Син її, хлопчина років девяти стояв збоку і не наважився сісти, а тільки дьоргав маму за рукав, намагаючись так щось сказати їй, але вона рішуче не звертала на це увагу і очевидно, вже привикла що він постійно її так дьоргає.
-Обручок у вас на пальцях нема, а сюди небезпечно заходити чоловікам без обручок - напівсміючись сказала до нас одна жінка і представилась :
- Люсі, а моя подружка теж Люсі, але крихітка, а кажуть тут немає крихітки Люсі, і обоє жінок розхохотались противним реготом. Сем, чув як малий просив свою маму, щоб та йшла до дому, казав їй, що там сама-одна маленька його сестричка і напевно голодна і напевно плаче.
Сем дивився на це все і вже нічого не думав, просто дивився і не зовсім довіряв своїм відчуттям і очам. Події останніх днів і сьогоднішнього дня його психіку виснажили, а був він хлопцем досить легким на емоції і навіть можна сказати сентиментальним.
Тут Джозев обхватив своєю рукою одну жінку за коліно, а другою дав їй в руку одну стодоларову купюру і сказав, що він тут по справах, і буде вертатись вечером. Щоб вона була тут вечером, навіть нехай з обіду, щоб купила собі випивку і чекала його, і привела себе в порядок, що він вечером “озолотить її ручку “. Сказав ще, що зараз він не має на неї часу, а має поговорити дещо, питання “життя і смерті “ його цікавить, чоловіча розмова, а з нею він “поговорить і розслабиться пізніше” і наказав їм іти до дому і не мішати нам.
Обоє жінок і дитина вийшли з закладу і Джозеф тут же заговорив до Сема:
-Ох ці штучки, нейнабезпечніше випробування це випробування красою, малий, запам’ятай мої слова! А коли ще така і красива,- скільки раз я собі обіцяв що не стану більше не ту дорогу, і рівно стільки ж раз і ставав і заходив до таких. Я їх ненавиджу, я їх презираю, а все-таки обійтись без них не можу. Я через них і себе ненавидіти почав, бо вони показали мені хто я є. Ну і ладно, ну і не хай, навіть добре що показали мені мене, тут то би мені і виправитись, а нє… свиня йде валятись у своє болото. Потім встане, розкається, ти виріш мені що розкаююсь ? а потім вимита іде і лягає у то болото. А вони душогубки, вони до сильних не йдуть, вони до високих навіть не підходять. Як вампірки бояться світла так вони справжніх чоловіків. Вони нападають тільки на слабких, на ранених, на таких як я. Бачать що чоловік надломлений, до такого і підходять, обіцяють родості і втіху, радості дають на один цент, а позору потім на цілий долар. Хіба вигідно розміняти цент на долар ? Дурак кожен знає що не вигідно, але ж я міняю. І не дивись на мене так, ти мене не знаєш, а я може людину вбити їду, та ти не бійся, я злу людину вбивати буду, світ без нього стане кращим. Добро має бути з кулаками, як ти думаєш малий ? Ти весь поблід… Хочеш, встань і йди, просто встань і йди, я оплачу твій заказ, а ти йди куда хотів, ти ж вийшов і йшов пішки коли я тебе підібрав, я тобі помішав, вот я тебе відпускаю, хочеш - іди звідси і я не тримаю, а хочеш Джо розкаже тобі, для кого сьогодні день буде останній. Я не вбивця, але я за справедливість, і я маю це зробити ! Як би не було мені страшно, я це зроблю. Ти думаєш я тебе чого підібрав ? По-плану я не мав нікого брати, щоб було без свідків, а я свідка взяв і ще й все розказав. Та й в такі хвилини не можеш мовчати, коли знаєш шо в твоїй руці чиєсь життя. І голос Джозефа просів і з очей почали падати дощем сльози. Він їх не втирав, а тільки дивився в землю.
Сем вже було привстав щоб піти геть. Але і сам він не знав чого, але сів. І може б не сів він тоді, життя пішло б у нього по іншій колії. І у Джозефа життя пішло б якось по-іншому. Та зараз чого вже думати-гадати. Сем сів і не лишив одного Джозефа і так долі їхні зв’язались до купи, хоч на один день, на пару годин, але наврядчи колись Сем забуде цей день.
