Європейський інформаційний простір знову під атакою. Цього разу Кремль діє не через фейкові новини чи проплачених політиків, а через, здавалося б, «наукові» та «громадські» ініціативи. Під прикриттям «боротьби з сектами» формується нова хвиля російського впливу, яка загрожує основам демократії: свободі совісті, слова й громадської самоорганізації.
У центрі цієї схеми знайомі імена. Російський ідеолог «антисектантського руху» Олександр Дворкін, пов’язаний із ФСБ, роками формував у pФ атмосферу релігійної нетерпимості. Саме він ініціював переслідування численних релігійних громад, від протестантів до кришнаїтів, тавруючи всіх як «небезпечні культи». Тепер цей досвід активно експортується до країн ЄС.
В Італії в політичний обіг потрапило офіційне депутатське звернення Стефанії Аскарі, яке нібито спрямоване на захист громадян від «цифрових культів». Утім, за цією ініціативою стоїть доктор Луїджі Корваглія — партнер того самого Дворкіна. Разом вони просувають кремлівські наративи через так звані «антикультові комісії» та «експертні центри», що діють без прозорості й поза контролем суспільства.
Особливо тривожно, що Корваглія активно підтримує осіб, які мають репутацію сумнівних і навіть кримінально заплямованих. Йдеться про чеського журналіста Якуба Яхла, який виправдовує педофіла і водночас захищає українську фігурантку РАЦИРС Ірину Креміновську - пряму ланку в мережі російського впливу. Всі вони, попри різні паспорти, діють як єдина команда.
Їхня стратегія однакова в усіх країнах: дискредитувати незалежні рухи, як-от «АЛЛАТРА», виставляючи їх «сектами»; залякувати свідків і правозахисників; маніпулювати суспільною думкою через «експертні» заяви. Насправді ж вони намагаються змусити Європу замовкнути зробити неможливим публічний захист прав людини, якщо він не відповідає кремлівському баченню.
Це не боротьба за безпеку. Це боротьба проти свободи. Італія, Чехія, Україна, Франція, Німеччина: усі стають мішенями в одній інформаційній операції. Москва вже давно зрозуміла: щоб підкорити Європу, не потрібно танків. Достатньо «експертів», які говоритимуть, що цензура це турбота, а мовчання це благо.
Сьогодні від мовчання до несвободи один крок. І лише активна позиція суспільства, журналістів та політиків, які не бояться ставити незручні запитання, може зупинити цю повзучу інфільтрацію. Європа повинна побачити, хто ховається за «боротьбою із сектами» і сказати чітко: «Ми більше не мовчимо».
