Через тридцять років після того, як Дейтонські угоди принесли мир у Боснію, колишній військовий кореспондент досліджує, як конфлікт, що закінчився в 1995 році, досі впливає на військові дії та світові події в 2025 році.
До того, як повномасштабне вторгнення Володимира Путіна в Україну в 2022 році знову розпалило масштабну війну в Європі, найкривавішим конфліктом на континенті з часів Другої світової війни була війна в Боснії та Герцеговині в 1990-х роках. Ця війна виникла в результаті насильницького розпаду Югославії, коли православні серби, католики-хорвати та мусульмани-босняки боролися за захоплення або захист території. Менш ніж через півстоліття після Голокосту геноцид знову повернувся до Європи.
Боснійська війна офіційно закінчилася підписанням 14 грудня 1995 року Дейтонської угоди, укладеної за посередництва США. Однак, хоча бойові дії припинилися тридцять років тому, наслідки війни так і не минули. Занадто багато людей за межами Балкан сприймають Боснію як проблему минулого, розглядаючи її як закриту історичну сторінку. Це помилка. Боснійський конфлікт продовжує впливати на те, як ведуться війни, як про них повідомляють, як ведуть переговори, як їх оцінюють і як їх пам'ятають — і його уроки залишаються актуальними сьогодні, особливо в Україні.
Основний урок Боснії полягає в тому, що війни можуть зникнути із заголовків ЗМІ, але їхні політичні, моральні та стратегічні наслідки залишаються, і їх ігнорування гарантує лише їх повторення.
Дипломатія, підкріплена силою
Один з найважливіших уроків Боснії стосується того, як закінчуються війни. Військова сила сама по собі не приносить миру; вона створює умови, за яких дипломатія може бути успішною. До такого висновку дійшли американські дипломати, які брали участь у Дейтонських переговорах, зокрема Крістофер Гілл, ключовий заступник Річарда Голбрука.
Кампанія бомбардувань НАТО проти воєнних сил боснійських сербів у 1995 році була вирішальною, але не тому, що вона принесла перемогу у війні. Сила спрацювала, тому що вона підтримала дипломатію, а не замінила її. Дейтонська угода була успішною саме тому, що жодна зі сторін не здобула повної перемоги або не зазнала повної поразки. Кожна сторона щось виграла, і жодна не залишилася ні з чим, окрім приниження — це формула, набагато стійкіша, ніж повна перемога.
Боснія також викрила початкову нездатність Європи самостійно впоратися з війною на своїй території. Невдача легкоозброєних миротворців ООН і роздроблена політична воля допомогли Європі перейти до більш узгодженої політики оборони і безпеки, яка згодом виявилася необхідною для більш рішучої реакції на агресію Росії проти України.
Розвідка: знати недостатньо
Боснійська війна також є прикладом обмеженості розвідки без політичної волі. За кілька років до спалаху насильства американська розвідка точно передбачила розпад Югославії, зростання етнічного конфлікту та спробу Сербії створити «Велику Сербію». Попередження були надзвичайно точними.
Однак передбачення не перетворилося на дії. Західні уряди, прагнучи насолодитися «дивідендами миру» після закінчення холодної війни, вирішили не втручатися. Боснія продемонструвала, що точна розвідка не має значення, якщо лідери відмовляються діяти на її основі — урок, який повторився в пізніших конфліктах.
Цей контраст робить підготовку до вторгнення Росії в Україну в 2022 році особливо вражаючою. Цього разу американська розвідка не тільки передбачила напад, але й навмисно поділилася цією інформацією з союзниками, Україною та громадськістю. Світ був попереджений, але, як і в Боснії, багато хто все одно відмовлявся вірити, що великомасштабна війна неминуча, аж поки вона не почалася.
Військова журналістика та свідки
Боснія кардинально змінила військову журналістику. Репортери виявили, що конфлікт був не просто звичайною війною, а кампанією систематичних злочинів: етнічних чисток, масових зґвалтувань, концентраційних таборів і терору проти цивільного населення.
Журналісти стали мішенями. Вони працювали без надійного захисту, перетинаючи ворожі контрольно-пропускні пункти, контрольовані міліцією та воєначальниками. Боснія прискорила перетворення військової журналістики на одну з найнебезпечніших професій на землі.
Вона також дала урок авторитарним режимам: жорстокості легше вчиняти, якщо журналісти не мають доступу. Цей урок засвоїв Башар аль-Асад у Сирії — і Володимир Путін, чиє майже повне закриття незалежних ЗМІ на окупованих українських територіях нагадує найтемніші сторінки історії Боснії.
Гуманітарна допомога в роздроблених війнах
Боснія перебудувала систему гуманітарних операцій. Гуманітарні організації більше не могли вести переговори з єдиною владою або діяти вздовж чітких ліній фронту. Натомість вони зіткнулися з мозаїкою збройних угруповань, злочинних мереж та етнічних озброєних формувань.
Успішність гуманітарних заходів залежала від нейтральності, наполегливості та адаптивності. Боснія показала, що сучасні конфлікти є тривалими, фрагментованими та стійкими до швидких гуманітарних «рішень». Ця реальність зараз визначає кризи від Гази до Судану та України.
Справедливість та міжнародне право
Мабуть, найтриваліша спадщина Боснії полягає в міжнародній справедливості. Війна сприяла глобалізації поняття військових злочинів та введенню таких термінів, як «етнічна чистка», до світового морального словника.
Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії притягнув до відповідальності політичних і військових лідерів за геноцид, масові зґвалтування та злочини проти людяності. Хоча він був недосконалим, але цей трибунал створив шаблон для майбутніх судових процесів і закріпив принцип, що суверенітет не захищає від жорстокості.
Боснія також допомогла переосмислити сексуальне насильство як зброю війни — це розуміння зараз є центральним у міжнародному гуманітарному праві та сучасних судових процесах.
Військова сила та стримування
Боснія продемонструвала, що миротворчість без надійної сили приречена на провал. Розгортання НАТО після Дейтона було успішним саме тому, що воно увійшло в Боснію з величезною силою та чіткою компетенцією карати за порушення.
Урок є очевидним: стримування працює, коли воно є незаперечним. Цей урок безпосередньо стосується України. Будь-яке майбутнє перемир'я вимагатиме механізмів дотримання, достатньо сильних, щоб переконати Москву, що поновлення агресії буде провальним.
Як і в Боснії, мир в кінцевому рахунку залежить від того, чи визнає агресор, що продовження війни більше не відповідає його інтересам. На Балканах Слободан Мілошевич дійшов такого висновку. Володимир Путін — поки що ні.
Чому Боснія все ще має значення
Війну в Боснії часто називають «забутою», але забуття — це вибір, і досить небезпечний. Конфлікт продовжує впливати на дипломатію, розвідку, журналістику, гуманітарну діяльність, міжнародне право та військову стратегію.
Боснія вчить, що невирішені війни ніколи не закінчуються по-справжньому; вони залишаються в інституціях, доктринах і людських життях. Нездатність Європи повністю засвоїти уроки Боснії колись допомогла підготувати ґрунт для катастрофи в Україні. Те, чи будуть ці уроки нарешті засвоєні, може визначити, як — і чи взагалі — закінчаться сьогоднішні війни.
Джерело — Atlantic Council
