Говорить Радіо Зоопарк
Про совкове ППО, яке навіть протиповітряною обороною не назвеш, бо не зрозуміло проти чого воно і навіщо, хіба що проти повітря? І журналістів, які про це розповіли, не назвеш журналістами, бо вони більше схожі на байдужих чи то стенографістів, чи то стародавніх писців-переписувачів.
Але дякувати їм за те, що вони не зупиняли цей потік важливих думок одного з учасників нашої так званої повітряної оборони і опублікували свій гарний репортаж в Українській правді. Назвавши його сюжетом, чи інтерв'ю командира підрозділу мобільної вогневої групи, про те, чому так складно збивати «шахеди»?
Гарний репортаж в тому сенсі, що дуже яскраво показує, що не так з усією цією совєтською системою відсутності відповідальності, яка чомусь називається чи то ППО, чи то українською армією загалом. Попри те, що журналісти не поставили своїм «героям» жодних запитань в тему, навіть тих, які випливали (ми б сказали — вистрибували) з контексту.
Отже до джерела — мова в репортажі йде про мобільні вогневі групи в прифронтових містах, завдання яких не пропустити летючі гівно-ірансько-китайські мопеди в глиб країни.
Один з героїв сюжету «по ходу п'єси» «хвацько застрибує в кузов пікапу», де його очікує кулемет. Кулеметом, так само театрально, як застрибував у вантажівку, скористатися він не може, бо консоль на якій той кулемет встановлений, не повертається в бік мопеду. Так буває. В такій маленькій совковій армії таке відбувається дуже часто. Такого не можна уявити в якійсь із армій NATO і саме тому, що в таких арміях віддають перевагу правилам і стандартам, а не цирковим чи театральним виставам. Тому що на війні вистави не допомагають ні перемагати ні виживати, на відміну від впорядкування.
Питання, яке повинен був поставити журналіст, мало звучати якось так: «А у вас таке відбувається постійно? А ви не маєте якогось універсального рішення для подібних випадків? Наприклад, додаткового обладнання, зброї, яке повинно бути застосоване, якщо основне не спрацювало? Це ж не жарти і не іграшки. Це ж ваш бойовий обов'язок, ваше завдання із захисту важливих об'єктів і населення України, хіба ні? А таке відчуття, що ви просто граєтесь у якусь гру, чи красуєтесь перед нами. А якщо б нас не було, то взагалі б нічого не відбувалося? Ви б сиділи і рапортували, що об'єкт не знищений?»
Через кілька секунд, герой епізоду таки зміг вистрілити в бік баражуючого боєприпасу, але не «дотягнувся» до нього, бо дрон йшов надто високо. Через якусь відстань по так званому мопеду відкрили вогонь із сусіднього поля, з тим же успіхом, бо мають подібну зброю. «Азимут нуль, курс 180, використали сто набоїв, ціль не знищена», — рапорт по рації.
Питання, яке просто просилося в журналістські нотатки: «На хрєна ж ти стріляв, використав купу боєприпасів, якщо ти знав, що не влучиш? Бо це лайно летить вище можливостей твого кулемета?» й інше: «А в тебе інших засобів знищення цієї мерзоти нема? А чому? А ти своєму командуванню про це рапортував? А чому не доповідав? Бо тобі пофігу, що цей небезпечний засіб знищення буде робити далі? Кого вб'є, що зруйнує? Чи ти боїшся, що через свої рапорти опинишся на передовій замість тилу?»
«Вони знають, що ми тут стоїмо, тому набирають висоту. Якщо нас забрати, вони летітимуть зовсім над землею», — каже командир мобільної вогневої групи.
А де ж наші гострі питання щодо цього «стояння» постійно на одному місці. Ми про це якось розповідали, що вони — не тільки мобільні вогневі групи, але й екіпажі Гепардів й інших засобів протидії летючому ординському гівну, на цих «позиціях» облаштували собі місця відпочинку, з лавами, навісами, зонами для куріння, хіба що не з ліжками і барбекю, хоча хто знає? Де журналістські питання про постійні, несподівані для ворогів, зміни такої позиції? Питання про те, а що станеться, коли «вони летітимуть зовсім над землею»? Все одно головне завдання із ліквідації цієї небезпеки не буде виконано. Бо зараз ти їх не можеш знищити через їхнє пересування занадто високо для твоїх можливостей, а коли вони будуть летіти занадто низько, їх просто нікому буде трощити. Через те, що такий політ буде означати, що протидіяти цьому польоту на цій діляньці нема кому.
І в чому тоді сенс використання цих мобільних вогневих груп? Чи їхнього невикористання? Де логіка, хлопці? Може краще наростити можливості цих команд? І почати використовувати дуже ефективну тактику несподіванки для ворога? Причому потрібно лише бажання, навчання і вміння. Це небагато, з точки зору витрат на збільшення вбивчої сили цих підрозділів. Тому що в існуючому вигляді вони нікому не потрібні, хіба що їм самим, щоби не потрапити на фронт, бути біля дома, але вважатися військовими, які начебто тримають оборону проти підступного ворога, і ворогам, які розуміють, що лише змінивши висоту польоту, можуть легко уникнути знищення своєї летючої терористичної вибухівки.
