Я народився, виріс і прожив значну частину життя в Запоріжжі. Звичайний хлопець із простої родини: навчання, спорт, строкова служба в армії на зламі епох — у 1991–1993 роках. Я ніколи не служив у силових відомствах і не входив до кримінальних кіл. Але моє дорослішання припало на час, коли вулиця диктувала свої правила. Хтось із однокласників пішов у бандити, знайомі пішли до міліції, а хлопці з тренувань стали «спортіками», які брали під «дах» перших комерсантів.
Я не претендую на роль архівіста й можу помилятися в окремих деталях, проте можу розповісти про те, що бачив на власні очі: як упродовж 1990-х і 2000-х влада крок за кроком перехоплювала важелі керування тіньовим світом, доки кримінал і силовики остаточно не злилися в єдину систему.
Частина I. Школа виживання: підпільне карате й перші «спортіки»
Мій вітчим завжди поважав єдиноборства — бокс і карате. Останнє в СРСР тривалий час перебувало під офіційною кримінальною забороною, тому тренувалися напівпідпільно, маскуючись під безневинні «групи здоров'я». Я із четвертого класу займався дзюдо, а у вихідні вітчим брав мене на карате. Був 1984 рік; я виявився наймолодшим у залі. Показово, що в одній шерензі з нами відточували удари й чинні офіцери міліції.
Тренував нас 18-річний хлопець — Сергій Крупінов. Не знаю, хто саме його вчив, але на татамі він був справжнім майстром. Відслуживши строкову в морській піхоті, де йому наполегливо пропонували залишитися інструктором з рукопашного бою, Сергій відмовився й повернувся до рідного Запоріжжя. Коли на зламі 80-х і 90-х з'явився кікбоксинг, він успішно виступав на всесоюзних та міжнародних турнірах, доки травма не змусила його залишити ринг. Тоді він повністю перейшов на тренерську роботу — і його вихованці згодом ставали чемпіонами Європи та світу, а сам він у майбутньому очолив міську федерацію кікбоксингу.
Коли союзне господарство розсипалося й з'явилися перші кооператори, саме навколо таких бійців почали формуватися бригади «спортіків». Група Крупінова взяла під захист підприємців від свавілля класичних кримінальних угруповань. Працювали без відвертого беззаконня й безчинств — трималися цивілізовано, і підприємці їм за це платили. Вітчим знав Сергія ще з дитинства, вони виросли в одному районі й часто спілкувалися, тож внутрішню кухню тих процесів я знав із перших вуст.
У нашому під’їзді мешкав і представник «старої школи» — злодій, який позиціював себе ледь не як «злодій у законі». З дитинства я його майже не бачив, бо він переходив з однієї «ходки» на іншу. Наприкінці 80-х він черговий раз вийшов на волю, спробував осісти, але протримався недовго. Щоправда, як сусід був тихий; хіба що з квартири періодично тягнуло важким хімічним смородом — варили кустарний опій («ширку»).
Пригадую показовий епізод — літо 1991 року, якраз незадовго до мого призову в армію. Ми з вітчимом сиділи навпроти під'їзду з собакою. У двір заїхала червона «дев’ятка», з якої вийшов Сергій у супроводі своїх міцних хлопців. Підійшов, потиснув руку. На запитання “Ви до нас?” пояснив:
«Та ми до вашого сусіда. Хлопці береги поплутали, лізуть не у свої справи. Треба дохідливо роз'яснити що до чого».
Вочевидь, це стосувалося спроби сусіда влізти у сферу комерційних поборів, яку вже контролювали спортсмени. Розмова за зачиненими дверима тривала хвилин десять. Коли хлопці поїхали, сусід вискочив на ґанок очманілий і блідий:
— А ви що, їх знаєте? Чого вони від вас хотіли?
— Та друзі наші, просто привіталися.
— Нічого собі… Ми тут трохи не туди зайшли, але хлопці все роз'яснили. Якщо що — перекажіть їм, що ми все зрозуміли, питань немає.
А вже під час моєї служби в армії (у 1991–1993 роках) цього сусіда та його компанію «прикрило» СБУ прямо у квартирі. З'ясувалося, що вони здійснювали збройні нальоти на помешкання міських багатіїв, перевдягаючись у форму силовиків.
Частина II. Переділ сфер і погони замість «понять»
Десь у 1992 році під час моєї служби друг у листі із Запоріжжя написав коротку фразу: «Уяви собі, у місті кіпіш — Магомета завалили».
Магомет був одним із найвпливовіших кримінальних лідерів Запоріжжя початку 90-х. Його ліквідація стала символом тектонічного зсуву: кримінальний простір почали системно зачищати. Стару злочинну верхівку відсували не просто конкуренти по бандах — ініціатива переходила до людей у погонах, які побачили в кримінальних схемах джерело колосального тіньового капіталу.
Відтоді більшість прибуткових секторів нелегального та напівлегального бізнесу Запоріжжя опинилися під міліцейсько-прокурорським дахом:
Наркотрафік
Місцеві ромські громади десятиліттями утримували наркоточки в приватному секторі Шевченківського району — на Зеленому Яру та селищі ДД. Місто поіменно й поадресно знало, де збувають «соломку», «ширку» й коноплі. Я сам бачив, як підлітки, починаючи з куріння трави, скочувалися до ін'єкційних опіатів, руйнуючи життя або потрапляючи за ґрати. Проте точки функціонували безперешкодно. Під показові міліцейські «облави» потрапляли лише стихійні одинаки або заїжджі конкуренти, які намагалися торгувати в обхід системи міліцейських відкатів.
Валютний ринок
Нелегальний валютний обмін та «кидали» традиційно концентрувалися на запорізькій «стометрівці» по вулиці Сталеварів біля проспекту, а їхній “штаб” знаходився в кафе біля автовокзалу, котрий в свою чергу був розташований біля Критого Ринку. Одну з помітних груп спортсменів, що працювала там, очолював Микола на прізвисько «Булькатий» — у минулому успішний боксер. Проте і його долю зламали тогочасні реалії: він сам сів на голку й помер від наркотиків, після чого угруповання розпалося.
Кафе «Чорний кіт» і клуб «авторитетів»
Заклад на бульварі біля центрального проспекту був негласною штаб-квартирою та місцем щоденних переговорів міських авторитетів. Тоді ж з'явився новий прошарок підприємців, які заробляли стартовий капітал на дефіциті та торгівлі й прагнули інтегруватися у вищу лігу. Серед них був і майбутній горілчаний магнат Євген Черняк (бренд «Хортиця»). На початку 90-х він намагався вибудувати контакт із лідерами угруповань у «Чорному коті». Проте стара кримінальна еліта не поспішала визнавати комерсантів за рівних: їх сприймали радше як ресурс для викачування грошей.
Ті зі старих лідерів, хто пережив гарячу фазу 90-х, обрали два шляхи: або виїзд за кордон, або легалізація активів у комерційній нерухомості та на ринках. Але минуле наздоганяло їх і через роки. Авторитет Юрій Сакварелідзе («Юра Грузин»), повернувшись до міста, був застрелений кілером біля власного будинку. Іншого відомого діяча 90-х — Миколу Бінька («Коля Ребьонок»), співвласника ресторану на Набережній, розстріляли вже у 2012 році, коли нова влада й ставленики режиму Януковича розпочали тотальний переділ бізнесу під кураторством місцевого «смотрящого» Євгена Анісімова.
Частина III. Битва за відвали: феномен «Чорної гори»
Окремою сторінкою запорізької кримінальної історії стала війна за промислові шлакові відвали — Балку Середню та Чорну гору. Десятиліттями туди вивозили відходи «Запоріжсталі» та заводу спецсталей «Дніпроспецсталь».
У 1990-х з'ясувалося, що в цих багатоповерхових териконах заховані сотні тисяч тонн металу: скрап, сляби, феросплави, леговані компоненти. Навколо полігону розгорнулася справжня війна з перестрілками, важкою технікою та блокпостами. Відвали поділили на сектори приватні фірми, кожна з яких тримала власну охорону з бійців та колишніх силовиків.
Серед фірм, які зайшли на цей ринок, виділялися структури, створені за прямої участі міліцейського керівництва. Однією з найвпливовіших була компанія «Форум», за якою стояли високопоставлені офіцери УВС. До їхнього контрольно-пропускного пункту на відвалах місцевий дрібний кримінал навіть боявся наближатися. Згодом підприємство збудувало власні виробничі потужності для переплавлення металобрухту.
Мій знайомий, який працював на базі цієї структури, якось сказав показову фразу:
«Тепер ми взагалі недоторканні. Наш шеф став мером міста!»
Йшлося про Олександра Поляка — генерала міліції, який очолював міське УВС і карний розшук, а 2000 року переміг на виборах міського голови Запоріжжя. Поляк здобув славу харизматичного й ефективного мера, якого в місті щиро поважали за масштабну розбудову та наведення ладу. Його раптова смерть у лютому 2003 року сколихнула регіон. Офіційною причиною назвали інфаркт, проте в місті одразу пішли стійкі чутки про умисне отруєння генерала через його принциповий конфлікт із донецьким кримінально-політичним кланом та особисто Віктором Януковичем.
Висновок
Картина, яку ми спостерігали на власні очі впродовж десятиліть, спростовує міф про всемогутніх вуличних бандитів у шкірянках. Вуличний рекет 90-х був лише першим етапом. Дуже швидко правоохоронні та державні інститути зрозуміли силу фінансових потоків і повністю підім'яли під себе нелегальний обіг коштів, контрабанду, наркоторгівлю та металургійний бізнес.
Кримінал нікуди не зник — він переодягнувся в костюми з краватками, погони та депутатські значки, ставши фундаментом регіональної корупційної системи.
_______________________________________________________________________
Історична довідка та верифікація фактів за відкритими джерелами
Нижче наведено відомості з відкритих джерел, спортивних хронік, кримінальних архівів та матеріалів журналістських розслідувань щодо згаданих осіб, локацій і подій:
1. Сергій Крупінов і запорізький кікбоксинг
Спортивна діяльність: Сергій Крупінов — відома постать в українських єдиноборствах, ветеран розвитку кікбоксингу в Запорізькій області, заслужений тренер України.
Керівництво та школа: Багаторічний директор Запорізької дитячо-юнацької спортивної школи «Майстер Січ» (ДЮСШ «Майстер Січ»). У лютому 2012 року на установчій конференції за підтримки обласної федерації його одноголосно було обрано президентом Запорізької міської федерації кікбоксингу.
Досягнення вихованців: Разом із тренерським штабом (Лариса Березенко, брати Малаховські та ін.) виховав плеяду переможців і призерів чемпіонатів України, Європи та Кубків світу з кікбоксингу WAKO (серед яких Ігор Пилипенко, Лариса Березенко, Микита Кітченко, Григорій Суркіс та ін.). Навіть в останні роки вихованці школи регулярно здобувають десятки медалей на світових першостях.
Сергій Крупінов, та його хлопці ніколи не займались саме рекетом. Вони, як раз навпаки, захищали комерсантів від своввілля бандитів. Можно сказати, це була перша в місті приватна фірма з охорони.
2. Заборона карате в СРСР та зародження «спортіків» (1981–1989 рр.)
Правовий контекст: Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1981 року (стаття 219-1 Кримінального кодексу УРСР) самовільне викладання східних єдиноборств каралося позбавленням волі строком до 5 років. Секції масово маскувалися під «виробничу гімнастику» або групи при спорттоваристві «Динамо» (куди входили співробітники МВС).
Спортивні бригади 1990–1991 рр.: Перед розпадом СРСР спортсмени-єдиноборці (боксери, борці, каратисти) почали масово витісняти традиційний криміналітет зі сфери захисту кооперативів і ринків.
3. Ліквідація авторитета «Магомета» (1993–1994 рр.)
Особа: «Магомет» — один із лідерів запорізького злочинного світу початку 90-х років, майстер спорту з боротьби, який очолював велике кримінальне угруповання.
Подія: Застрелений кілером (у різних джерелах вказується період між кінцем 1993 та вереснем 1994 року). Його загибель пов'язували з кривавим переділом сфер впливу між запорізькими та кримськими угрупованнями й початком зачистки криміналітету силовиками.
4. Наркоцентри: «Зелений Яр» і селище «ДД»
Локалізація: Селища Зелений Яр, Калантирівка та селище ім. Димитрова («ДД») у Шевченківському районі Запоріжжя.
Факти: Традиційний масив приватного сектору з компактним проживанням ромських сімей. З початку 1990-х набув стійкої слави головного регіонального хабу збуту опіатів («ширки», макової соломки) та коноплі. Згідно з журналістськими розслідуваннями, стабільна робота точок десятиліттями спиралася на корупційні зв'язки з профільними відділами міліції (ОБНОН).
5. «Стометрівка» на Сталеварів та валютчики
Локалізація: Відрізок вулиці Сталеварів від Соборного проспекту до вулиці Перемоги.
Факти: Епіцентр нелегального обміну валют і роботи «кидал» з кінця 80-х і протягом наступних десятиліть. Силову підтримку й збір плати забезпечували організовані групи спортсменів-боксерів (зокрема згаданого Миколи «Булькатого»), діяльність яких керувалася представниками правоохоронних органів.
6. Кафе «Чорний кіт» і бізнес 90-х
Локалізація: Кафе в центрі міста (у районі проспекту / вул. Маяковського), популярне місце сходів кримінальних лідерів у 90-х роках.
Контекст: На початку 90-х майбутні великі підприємці міста (зокрема Євген Черняк, який розпочинав із дрібної торгівлі та мережі кіосків перед заснуванням ТД «Мегаполіс» і горілчаного заводу «Хортиця») змушені були контактувати з лідерами кримінальних кіл, які регулярно обкладали поборами перших комерсантів.
7. Вбивство Юрія Сакварелідзе («Юра Грузин») — 12 червня 2006 року
Особа: Відомий кримінальний авторитет Юрій Сакварелідзе (1956 р. н.), у минулому — «злодій у законі», який контролював частину тіньових промислових потоків.
Подія: Застрелений 12 червня 2006 року близько 20:30 у Хортицькому районі Запоріжжя (на «Бабурці») біля під'їзду будинку на вулиці Воронезькій. Кілер випустив п'ять куль, три з яких влучили в ціль.
8. Вбивство Миколи Бінька («Коля Ребьонок») — 5–6 березня 2012 року
Особа: Микола Бінько (1951 р. н.), авторитет 90-х, легалізований бізнесмен, співвласник ресторану «Рибацький стан» на Набережній магістралі.
Подія: 5 березня 2012 року до ресторану вдерлася група так званої «Банди Лисих» (колишні правоохоронці та спортсмени). Бінька жорстоко побили бейсбольними битами та поранили з вогнепальної зброї в живіт і голову; наступного дня він помер у лікарні.
Контекст: Напад став результатом силового переділу бізнесу командою так званого «смотрящого» часів Януковича Євгена Анісімова («Анісім»).
9. «Чорна Гора» та відвали Балки Середньої
Локалізація: Полігон промислових відходів площею понад 200 га на околиці Запоріжжя (шлаки «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі», коксохіму та феросплавного заводу).
Факти: У 1990–2000-х роках видобуток похованого в шлаках дорогоцінного металобрухту та скрапу став джерелом десятків мільйонів доларів. За контроль над відвалами точилася безперервна війна між ОЗУ, приватними компаніями (зокрема «Такт», «Деа Рома», «МІГ-2000») та міліцейськими дахами (зокрема фірмою «Форум»).
10. Генерал-майор Олександр Поляк (1948–2003 рр.)
Постать: Олександр Володимирович Поляк — генерал-майор міліції, колишній начальник УВС Запоріжжя та перший заступник начальника УМВС області.
Мерство: У червні 2000 року обраний міським головою, у березні 2002 року переобраний на другий термін (понад 85% голосів). Розпочав масштабне оновлення міста.
Смерть: Раптово помер у ніч на 22 лютого 2003 року у віці 54 років. Офіційна версія — гостра серцева недостатність та ішемічна хвороба. У місті поширилася версія про умисне отруєння на тлі жорсткого конфлікту з тодішнім прем'єр-міністром Віктором Януковичем і представниками донецьких кланів, які прагнули підпорядкувати Запорізький регіон.
