твоїми піснями
загоюю рани
свої залишаю у швах.
вчиняю гармидер
кидаю гармати
так, ніби є ще щось,
що варто втрачати
так, ніби не лишилося більше бинтів.
так, ніби весна зустрічає на ґанку
й питає
«ну а чого ти хотів?»
подаючи з вікна вату
додає:
«тут більше немає кого забувати
тут краще сидіти і просто мовчати
допоки лишились
ще цілі гармати
і біль цей невпійманий
проситься в хату,
а тіла забирає нічний експрес
співай свою пісню
допоки годиться співати»
