(віршований переклад з давньоісланської)
Короткий вступ:
Чули про Рагнарьок, але соромитися зізнатися, що не надто в темі що воно таке? Тоді Вам до нас!
В Україні люблять скандинавську міфологію. Воно й не дивно - рідна міфологфя майже не дійшла до нас у вигляді написаного слова. Ісландія унікальна в цьому плані - майже відірвана від плину світової історії, вона зберегла прадавні передання, та ще й записала їх подеколи більше тисячі років тому. А міфологічна світобова, персонажі та сюжети народів північної Європи багато в чому дотичні до міфологій слов’янських, та й інших груп народів індоєвропейського кореня. Тому й відчуваємо ми щось своє, рідне, коли читаємо про Тора, що такий схожий на українського Іллю, чи Одіна, що, цілком можливо колись в сиву давнину мешкав на землі, що її колись назвуть Україною. Багато міфів, що їх вважають суто скандинавськими - насправді сприйняті від слов’ян, що ще не так давно населяли величезні території Західної Європи.
Наскільки авторові відомо, досі не існувало спроб створити саме віршований, приємний до читання переклад якоїсь із частин “Пісень про богів”, тож автор спробував зробити це, при цьому намагаючись всіляко зберегти сенс подій і викласти текст максимально близько до першоджерела. В тексті більше 70 посилань на розтлумачення імен і термінів, але тут, здається авторові, наводити їх недоречно. Читачу пропонується просто відчути на смак прадавні міфи, викладені рідним словом.
СТАРША ЕДДА
Пісні про богів
Віщування вьольви
1
Чуйте мене, всі священні роди1,
Старші і менші Хеймдалеві діти2!
Оповісти мені Одін звелів
Пам’ять мою із забутих часів
Сказ про минуле живих всіх створити.
2
Велетів я пам’ятаю – батьків,
У давнину що мене породили;
Коренів дев’ять і дев’ять світів,
Дерево меж3, що за давніх часів
З семені пагона ще не явило.
3
Жив лиш Імір на початку часів,
Неба склепіння іще не стояло,
Був тоді світ без землі і пісків,
Море ніде іще не нуртувало,
Трав не було, лиш безодня зіяла.
4
Поки могутнії Бора сини4
Землі руками своїми підняли.
Мідгард5 препишний створили вони,
Сонце із півдня світило тоді,
Трави зелені воно вигрівало.
5
Сонце, друг Повні6 правицю свою
З півдня до краю небес простягало,
Сонце не відало де його дім,
Зорі не знали де сяяти їм,
Місяць гадав – має сили замало.
6
Сили престоли посіли боги
Й розпочали свою раду, священні,
Ночі з нащадками7 назви дали –
Вечору, ранкові й дня середині –
То щоб лічити часи незліченні.
7
В Ідавьоль-полі всі аси зійшлись,
Храми високі вони будували,
Сили для цього не шкодували,
Скарби коштовні кували вони,
Кліщі й знаряддя вони готували.
8
І, розважаючись, грали вони
В луках зелених на дошках тавлеї,
Мали без ліку оздоб золотих,
Та завітали могутні до них
Три велет-діви8 із Йотунхейму9
9
Сили престоли посіли боги
Й розпочали свою раду священні:
Думали хто має плем’я зробить,
Карликів плем’я із крові Бріміра10
З Блаіна кістки – гадали вони.
10
Мотсогнір названий був головним
З племені карликів-альвів прадавніх,
Дурин був названий другим за ним;
З глини зліпили без ліку всі альви
Людських подоб – так їм Дурин звелів.
11
Нії та Ніді, Нордрі та Судрі,
Аустрі, Вестрі, Альтіов, Двалін,
Бівьор та Бавьор, Бьомбур та Норі,
Ан та ще Анар, Аі, Мьодвитнір.
12
Гандальв та й Вейг, та ще Віндальв, та Траїн,
Текк та ще Торін, і Трор, Віт та Літ,
Нар та ще Нюрад – ось я всіх альвів –
Регін та Радсвінн – згадала їх всіх.
13
Філі та Кілі, Фундін та Налі,
Хефті і Вілі, Ханар та Свіор,
Фрар та Хорнборі, Фрег та ще Лоні,
Аурванг, Ярі, ще Ейкінск’яльді.
14
Дваліна кіш нагадать є коли
Аж ген до Ловара роду людському.
Альвів, що крізь трясовини пройшли,
В полі піщанім з’явились вони,
З каменя вийшли вони із земного.
15
Це був Драупнір і Дольгтрасір з ним,
Хор, Хаугспорті, та Хлеванг, та Глоі,
Дорі та Орі, та Дув, та Вірвір,
Скірвір, Андварі, Скафінн та Аі,
16
Альв та ще Інгві, та ще Ейкінск’яльді,
Ф’ялар та Фрості, Гіннар та Фінн.
Перелік довгий цей предків Ловара
Буде одвічно, як є хоча б пара,
Поки з людей є живий хоч один.
17
Троє прийшло з роду асів благих,
Асів могутніх до пінного моря,
Берегом йшли і побачили їх –
Зовсім безсилих побачили їх –
Аска і Емблу11, позбавлених долі.
18
В перших людей не було іще душ,
Груди від дихання ще не здіймались,
Голосу ще і тепла ще не мали;
Одін дав дихання, Хьонір дав дух,
Лодур12 – тепло і обличчям рум’янець.
19
Ясень я знаю, що Іґґдрасіль звуть.
Мутна волога його омиває,
Роси із нього на доли впадуть;
Над джерелом, що ім’я має Урд13
Віти зелені одвічно схиляє.
20
Діви премудрі14 з’явилися тут
Три з джерела під ясенем величним;
Урд та Верданді15, та Скульд16 – так їх звуть;
Ріжуть там руни і долі плетуть,
Жереб життя обираючи дітям.
21 17
Першу війну пам’ятає вона:
Ґулльвейґ упала, списами пробита,
В Одіна домі вогниця гула,
Тричі народжену тричі спалили,
Та залишається досі жива.
22
Хейд її звали в господах-хатах,
Віща чаклунка, - про неї казали,
Що патерицею творить дива.
Чарам корилась людина жива,
Злеє жіноцтво ж із того втішалось.
23
Сили престоли посіли боги
Й розпочали свою раду, священні.
Стерплять образу, пробачать борги,
А чи помстяться і їх вороги
Викуп заплатять за дії мерзенні.
24
Сталося ще в дні найпершої брані:
Ратище вирішив Одін жбурнуть,
Приступом йдуть лави воїнів-ванів,
Асів фортеці вже мури упали,
Вани в борні перемогу кують.
2518
Сили престоли посіли боги
Й розпочали свою раду, священні:
Хто замірявся – гадають вони –
Неба склепіння згубить до ноги,
Й Ода дружину віддать Йотунхейму?
26
З велетнем дику криваву борву
Тор у шаленстві почав одиноку –
Знаючи все, не всидіти йому!
Клятву порушено було міцну –
Так він забув договору зароки.
27
Відає вьольва, що Хеймдаллів слух19
В коренях ясеня спить світового;
Бачить, з застави Володаря20 тут
Мутного води потоку течуть
У водоспаді, - чи досить вам цього?
28
Якось творили вона ворожбу,
Князь асів21 в очі її подивився:
«Нащо питання твої постають?
Нащо випробувать пам'ять мою?
Знаю я ока твого таємницю:
Одіне, сховане око твоє
У глибині джерела світового».
Кожного ранку, як сонце встає,
Мед із застави Володаря п’є
Славний Мімір, - чи достатньо вам цього?
29
Одін коштовні намиста їй дав,
Подарував їй каблучки і персні,
І віщування натомість він мав, -
Погляд її, що пророцтва шукав,
Бачив наскрізь всі світи піднебесні.
30
Бачив валькірій, що з дальніх країв
Ладні до племені готів спішити22:
Скульд зі щитом, Скьогуль, Гунн, Хільд й Гьондуль,
І Гейрскьогуль – втішно й радісно їм,
Одіна дівам, на конях летіти.
31
Бачила – Бальдр23, закривавлений бог,
Одінів син смерть зустрів випадкову:
В полі здіймався омели росток,
Гнав він, тоненький, у пагони сок,
Гарний, стрункий він стояв загадково.
32
Пагін зробився, тонкий і стрункий,
Зброєю згубною справи лихої,
Хьод його кинув. А в Бальдра мерщій
Брат24 народився невдовзі малий, -
Ніч лиш прожив, а вже став він до бою.
33
Зроду хлопчина долоні не мив,
І не чесав він волосся масного,
Поки убивцю він Бальдра не вбив;
Відголосила у Фенсалір25 Фріґґ
Горе Вальгалли26 – чи досить вам цього?
3427
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Сплів тоді Валі узи жахливі,
Узи міцні він із кишок зв’язав.
35
Бачила вьольва – бранця схопили,
Під Хвералундом28 його ув’язнили.
Він на зловісного Локі скидавсь.
Сидить там Сігюн29, за чоловіком
Тужачи гірко – чи досить цього?
36
З сходу потік крижаний і великий,
Ллється, мечів прихопивши без ліку, -
Слід30, або Лютий прозвали його.
37
В краї північнім, у Нідавеллірі31
Карликів дім є – чертог золотий,
Інші палати стоять в Окольнірі32
Ті називають палати Бріміром,
В домі живе лишень велет лихий.
38
Бачила дім, що він сонцем забутий,
Берег Померлих – земель ім’я тих;
З півночі брам його не розвернути;
Там з димаря краплять краплі отрути
Сплетений дім цей із зміїв живих.
3933
Там вона бачить – потоки долає
Заприсягання хто зрікся свого,
Підло вбиває, дружин спокушає,
Нідхьоґґ34 там трупи померлих шарпає
Смертних мужів – чи вам досить цього?
40
Баба сиділа в Залізному Лісі35,
Фенрірів рід36 породила вона;
З вовчого роду із цього з’явився,
Покруч жахливий один народився.
Вовк, що він сонце небесне ковта.
41
Буде він трупи людські шматувати,
Кров’ю богів він залиє житло37;
Сонце на небі почне вицвітати
В літнюю пору, прийдуть вирувати
Бурі розлючені – досить цього?
42
Сидить на пагорбі, арфу щипає
Велета-жінки пастух-чередник
Еґґдер38 веселий, а вище співає
Іменем Ф’ялар півень багряний,
Пісню виводить в деревах лісних.
43
В асів краю заспівав Гуллінкамбі40,
Будить Героїв він Батька Дружин41;
Біля страшного Хель-діви чертогу
Пір’ям укритий червоним і чорним
Першому вторить когут ще один.
44
Ґарм42 бреше гучно у Ґніпахеллірі43
Рветься Пожадливий44, ретязі рве.
Прив’язь не втримає, вирветься нині.
Все я згадаю, у пам’яті зрине
Доля могутніх богів, оживе.
45
Брат в лютім розбраті зійдеться з братом,
Родичі в чварах загинуть в борні;
Тяжко у світі – розпуста і зрада,
Тріснуть щити, час мечів та сокир;
І до людей до загибелі світу
Люди безжальні в час бур і вовків.
46
Гру розпочали Мімірові діти45,
Ріг Гьяллархорн46 провіщає кінець;
Хеймдаль сурмить, з рогом руки здійняті,
З черепом Міміра47 мовить Отець48
47
Ясень високий Іґґдрасіль тріпоче,
Стогне і стовбур правічний його.
Турс49 виривається.
48
Що ж із богами?
Гул з Йотунхейму. Із альвами що?
Аси на тінгу, карлики стогнуть
В рідних печерах – чи досить цього?
49
Ґарм бреше гучно у Ґніпахеллірі
Рветься Пожадливий, ретязі рве.
Прив’язь не втримає, вирветься нині.
Все я згадаю, у пам’яті зрине
Доля могутніх богів, оживе.
50
Хрюм50 йде зі сходу, щитом затуляє,
Крутиться люто в морях Йормунганд51,
Б’є Змій Великий, хвилі здіймає,
Клекче орел і загиблих шарпає,
Мертвих пливе Корабель Наґльфар52.
51
З східних країв у величнім дракарі
Муспелля люди53 по хвилях пливуть,
Тим кораблем хитрий Локі кермує,
Їдуть із Вовком нащадки йотунів54,
Бюлейстів55 брат прокладає їм путь.
52
Сурт56 з півдня йде з тим, що хмиз поглинає57,
Сонце яріє на зброї богів;
Падають гори, кряжі просідають,
Мруть велет-діви, і люди конають,
В Хель вони йдуть, в друзках небо над всім.
53
Нове нещастя Хлін-діву58 спіткало,
Одін із Вовком почав лютий ґерць.
Белі ж убивця59 із Суртом схопився,
Радощів в Фріґґ залишилось замало,
Та і останнім надходить кінець.
54
Ґарм бреше гучно у Ґніпахеллірі
Рветься Пожадливий, ретязі рве.
Прив’язь не втримає, вирветься нині.
Все я згадаю, у пам’яті зрине
Доля могутніх богів, оживе.
55
Батька Звитяг60 син могутній приходить
Відар, щоб вбитий був звір-стервоїд61.
Помсти заради меча він підводить,
Серце вороже він лезом знаходить,
Синові Хведрунґа62 більше не жить.
56
Також славетний син Хлодюн62 приходить,
Змія бороти син Одіна63 йде.
Б’є, шаленіючи, Мідгарду сторож64,
Але будь-кого смерть люта знайде,-
На дев’ять кроків назад він крокує,
Вражений Змієм Великим в бою.
Слави своєї син Ф’йогрюн65 вартує,
Хай йому славу довіку поють.
57
Сонце тьмяніє, земля тоне в морі,
Ясних зірок з неба рине ріка,
Полум’я всюди у світі вирує
Того, що завжди лиш живить й годує66,
Пекло нестерпне до хмар допіка.
58
Ґарм бреше гучно у Ґніпахеллірі
Рветься Пожадливий, ретязі рве.
Прив’язь не втримає, вирветься нині.
Все я згадаю, у пам’яті зрине
Доля могутніх богів, оживе.
59
Бачить вона: піднімається знову
З моря зелена, як досі, земля;
У береги повертаються води,
Гордий орел вилітає на лови –
Знову він рибу у хвилях спійма.
60
Знов зустрічаються аси славетні
В Ідавьолль-полі, і мову ведуть,-
Про пояс світу67 говорять могутній,
Згадують Одіна руни прадавні,
Славні події пригадують тут.
61
Знову знайдуть у ланах соковитих
В травах зелених високих вони
Дошки тавлеї із золота литі,
Ті, що у луках росою умитих
Їм для розваг слугували колись.
62
Заколосіють несіяні ниви,
Бальдр повернеться, добром стане зло,
Буде він жити із Хьодом в обійсті,
В Хрофта68 чертогах – довіку віднині –
В житлі богів – чи вам досить цього?
63
Хьонір в обох забирає братів69
І прибирає прута рокового70.
Знову в високому домі вітрів71
Мешкають в злагоді двоє синів
Роду богів – чи достатньо вам цього?
64
Бачить вона, ясним золотом сяє
Славний чертог, що на Гімлі72 стоїть,
Дім для безгрішних, за сонце гарніший,
Віддані будуть там жити дружини,
Щастя довічне судилося їм.
6573
Сходить тоді з піднебесного краю,
З неба на землю володар світів,
Він усіма і усім управляє,
Все, що було і що буде він знає,
Він є господар могутній над всім.
66
Чорний дракон ось уже прилітає
Гадом лискучим з пітьми Верховин,
Трупи під крилами змій той тримає,
Нідхьоґґ над полем безкраїм шугає,
Зникнути їй74 наказав часу плин.
